Нуреддiн-султан, alias Ботiй, зiйшол з трону:
"Бачу, що ти спраглий правди, i, гадаю, маєш на се право.
Давно вже воює наш Халіфат з прихистком викривителів віри-шиїтів, Персією, і от дізналися ми, що падишах єретицький готує нову капость: захопив таємно землю далеку і сподівається звідти завдати нам підступного удару.
Щоби розгадати сю таємницю, треба було пуститися в мандри і вивідати все у знаючих людей. Халіф дозволив їхати мені, адже я і сам бажав прислужитися батьківщині, та й місія була надто важливою, щоби її виконання доручити абикому. Єдина умова - подорож incognitus, пересторога від шиїтських шпигунів, що ними рясніє вся християнська Европа. Але ж і ми маємо там своїх agenti, задля розпізнання яких потрібно лише промовити гасло; з давніх давен обрано було для сього рідковживане, напівзабуте слово "москаль", що позначало міфічний гіперборейський народ."
"В'єнц, то було кламство. же виділ-єшь живого москаля!" не повстримавши ся, гукнул-єм. "Для чого ж звабил-єшь мене на се мандрованіє?"
"Коли я зустрів тебе в Роксоланії, то попервах вважав, що ти є один з agenti нашого Халіфату, проте, коли згодом, на превеликий подив, з'ясував, що ти й справді цікавишся сими москалями, я вирішив взяти тебе з собою. Значно бо приємніше подорожувати з людиною однакових з тобою смаків та прагнень," посміхнул ся Ботій.
"Використал-єшь мене яко щит в своїм диявольськім плані!" розгнівал-єм ся.
"А ти використав мене як провідника, супутника і охоронця. Не сперечаймося - ми просто були корисні один одному."
"Мовиш, усюди були ваші agenti, а затим і Димітр, і козаци, і ..."
"Отаман - так, козаки - ні. Пощастило нам: мали добрий захист у подорожі, та й на чолі його стояв Дмитро. От тільки знав він лише, що шукати треба було десь у Львові. Але кого?" продовжувал Ботій.
"В сьому тобі допомогла та литвинко," гірко зауважил-єм.
"Теж наша людина. Вона розповіла тобі про Пакаша Галинського, з яким би я, без сумніву, й зустрівся, коли б не той клятий шведський натовп у Львові. Я змушений був чигати на тебе на виході з міської брами. А через те прикре непорозуміння литвинів з Дмитром, мені довелося очолити козацький загін."
Допіру тут зрозуміл-єм, для чого єзуїт Галинський толеровал мій кальвінізм - му було обоєнтно, прецє ж сам бул на службі Халіфату. Не мовил-єм сього Ботію, натомість бажаючи роздражнити го, зелгнул-єм:
"З того дня юж відал-єм, же єстешь мусульманин. Не запомніл-єм, як зауважил-єшь, іж ве Львові не ма мечеті!"
"Не вірю я, щоби ти тоді звернув на се увагу," одповіл Ботій, лєч зарозумілості в ньому поменшала. "Хоча я тоді більше переймався своїм боком - підступні шиїти таки заманили мене в пастку. Аж в Новій Галичині, у Януша Острозького..."
"Теж ваш?"
"Авжеж. Він повідомив нас за столом з мескалем-москалем про шиїтське Теночтитланське ханство. Таємниця була розгадана! На щастя, при мені були козаки, тож з метою поновити status quo, я заснував Святодуську Січ, що даватиме відкоша єретикам. Небезпеку від Халіфату було відвернуто, і я потайки повернувся додому на одному з тих п'яти кораблів.
А тепер, за надані тобою мені послуги, за ризики, на які ти наражався під час подорожі, можеш прохатти від мене нагороди," проголосил Ботій, очікуючи, відочно, на вдячність та на яке-кольвек моє проханіє.
"Опріч москалів мені ніц не треба. Хочу єно заутра од'їхати в Роксоланію," мовил-єм, виходячи з залі.
Услід мені несло ся:
"Але ж то казки! Як може освічена людина в таке вірити?!"
