Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46389
Рецензій: 90539

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Санаторій. Продовження (4)

© Тала Владмирова, 16-06-2009
Попередні розділи можна прочитати за адресою: http://gak.com.ua/authors/1791
12.
Спочатку Аркадчик навіть не дуже злякався. Тобто, якщо чесно, він трохи побоювався, але так, не дуже. І то, та відразу і не скажеш, чого більше. Чи й справді Чорної руки, чи того, що на порозі от-от з’явиться Відьма з твердим наміром припинити це неподобство і розігнати усіх по ліжкам, а зранку поскаржитися відразу на всю палату.
От коли вікно, аби світло вуличного ліхтаря не псувало справи, завісили кількома ковдрами, стало якось не по собі. Може, тому, що, як виявилося, більшість сусідів орієнтувалися в темряві значно краще, ніж сам Аркадій. Це стало зрозуміло, коли Лесько, про всяк випадок пересвідчившись, що в коридорі нема сторонніх, міцніше причинив двері і звелів всім зібратися в коло посеред кімнати. Всі мовчки підкорилися. Лише Аркадчик примудрився спершу забити ногу об тумбочку, а потім наштовхнутися на когось. Рустам зашикав сварку на початку: що, більше  робити зараз нічого, як час даремно гаяти? Зранку незграбу досвариш. А Сірий взяв Аркадія за руку і злегка потягнув донизу: сідай отут, поряд. І краще зайвий раз не смикайся, добре? А то ще зачепиш випадково якогось боягуза, а  той здійме галас, що на нього Чорна рука напала.
Свічка спалахнула напрочуд яскравим полум’ям. Хоч, може, то всі встигли звикнути до темряви, тож тепер незадоволено мружили очі, не бажаючи відводити погляди від  мерехтливого вогника. Та Лесь залишився незадоволеним:
- Щось не те, - зосереджено роззираючись навсібіч, констатував він.  І раптом звернувся просто до Степанка, чого, певне, ще й не робив своєю волею із першої зустрічі:
- А тобі що, особливе запрошення потрібне? Сказано було ж: усі люди в кімнаті, а то коло лишиться незамкненим. Тоді не справжній виклик буде, а так, пуста забавка.
Якусь мить Степанко вагався. Певно, уявляв, якби було здорово відмовитися і тим все зіпсувати. Не щодня випадає так просто помститися нелюбим сусідам. Та, щоб там не шипів йому в спину розсерджений Лесько, Степан зовсім не був дурним. І добре розумів: почне відмовлятися, змусять силою.. Добре, якщо при цьому ще й боки не натовчуть. Тож, підкреслено без поспіху підвівся і босоніж – капці, після того, як їх одного разу хтось намастив зубною пастою, він старанно ховав у найдальший закуток під ліжком, а тепер не бажав возитися і розшукувати під настороженими чи ворожими поглядами, вибрів на середину палати. І майже без роздумів опустився поряд із Аркадчиком, трохи збоку від інших. Лесько не став наполягати на ідеальному обрисі кола. Натомість нащось загасив свічку і запалив її знову, тепер уже «за правилами». Він настільки відверто насолоджувався своєю повною владою, що Аркадію стало неприємно. Тож хлопець відвів очі вбік і зустрівся поглядом зі Степанком. Той дивився не так, як завжди. Принаймні, без ворожості. Швидше із запитанням, ніби намагаючись зрозуміти, що  то за людина така він, Аркадчик? Здавалося, що це його цікавило більше, ніж виклик Чорної руки. А що міг відповісти йому сам Аркадій? Лише відчув дивну незручність і бажання зробити вигляд, що нічого не розуміє.
Та різко відвертатися теж було не варто, ще отримаєш стусана від Сірого: чого крутишся і заважаєш людям зосередитися? Тож хлопчак лише трохи скосив очі, цього разу на Рустама.
От хто не витрачав часу на те, щоб ловити витрішки. Увесь підібрався і слідкував за кожним рухом Леська, мов пильний учень за вчителем. Хоч хлопці, ніби говорили, що в класі ватажка інколи хвалили за здібності та часто лаяли за недбалість.
Аркуша із літерами, аби задати якесь питання, вони не підготували. Той же Лесь наполіг, що цього не варто робити поспіхом. Мовляв, краще аж до такого варіанту підготуватися як слід, вже іншим разом. Аркадчик щиро сподівався, що того «іншого разу» не буде: навряд чи хлопцям аж так сподобається милуватися тою Чорною рукою. Он, і зараз більшість, хай і не зізнаються в цьому ніколи, нервують. Лише Рустам сидить зовсім незворушно. А от пальці його поволі стискаються в кулаки. Ледь-ледь, не так, як перед бійкою, а немов він намагається хоч так втримати при собі свої почуття.
«Він вірить», – раптом збагнув Аркадчик. Тобто, може, зазвичай і не особливо йме віри Лесевим байкам, не даремно ж знущається з його розповідей. Але от зараз дуже, до болю, хоче, аби приятель не вигадував, а сказав правду хоч сьогодні. Навіть якщо вони вдвох усе це придумали, зараз Рустам захопився не менше, ніж інші.
І раптом Аркадчик збагнув, що йому по-справжньому страшно. Настільки, що він вже ладен був зізнатися в цьому. Ну, й хай сміються. Чи він не розуміє, що більшість зітхне потай із полегкістю: зовсім це не цікаво, викликати ту дурну Чорну руку, і вже точно не весело. Та Лесь вже скінчив бурмотіти дивні слова, кивнув Максимкові, що сидів зліва від нього. Той скоромовкою випалив свою частину виклику – підтвердження, що й він хоче бачити Чорну руку. Потім теж саме повторив його сусід. Певно, вже пізно закликати хлопців припинити забавку. Тому Аркадій слухняно і собі промовив ті ж слова, коли до нього дійшла черга. Лише нащось прикинув на око, чи зможе при потребі погасити свічку, не підводячись із місця. Виходило, що зможе, аби лише не впустити її й не наробити пожежі. Бо тоді й поява Чорної руки виявиться не найгіршою з усіх можливих неприємностей.
Останнім надійшла черга викликати чудовисько до Степанка. Той, певно, був загіпнотизований загальним напруженням – більшість у палаті боялася зайвий раз голосно дихнути. А може, розхвилювався від того, що хлопці зараз нібито й забули про звичайну ворожнечу. Дивилися на нього нетерпляче, добре розуміючи, наскільки важливе належне звершення ритуалу. Той аж двічі затнувся в короткій фразі, тай дихав так уривчасто, немов без зупинки оббіг навколо всього корпусу. Одним словом, хоч ніхто йому і слова не сказав, той же Сергійко був розчарований: певно, не так уявляв собі виклик пекельної руки. Рустам лише зло смикнув зблідлою у мерехтливому світлі щокою: що, Лесько, замкнув коло? Тепер що робити будеш, аби викрутитися?
Та виявилося, що вони таки погано знали свого сусіда по спальні. То й що, що Лесь, потрапляючи до амбулаторної, міцно заплющував очі й намагався не відкривати їх, аж поки не опиниться в коридорі, аби хоч не бачити страшних голок шприців? Зараз, коли мап йшла про його репутацію, хлопчаку було не до звичних страхів. Поспіхом, ледь не роздерши спід комірця сорочки, він відчепив англійську булавку. «Дивися, не загуби. Бо ще й зурочить там хтось серед чужих», - суворо наказувала матір, збираючи його речі. І от, треба ж, дорослий забобон став у пригоді.
Лесь витягнув вказівний палець лівиці так, що відчув жар свічки. І пошепки, аби інші не вигадали, що й в нього голос тремтить, як в того боягуза Степанка, що, людина вже й захрипнути від застуди не має права?! – пояснив:
- А це вже точно, щоб по-справжньому було, - і легенько штрихнув булавкою нещасний палець. Цього виявилося досить: краплина крові капнула точно на вогник свічки. Той невдоволено зашипів, зморщився на кінці фітелька і раптом спалахнув яскравіше. Хлопці заніміли.
- Чорт, от прибацаний, - ледь не із захватом раптом видихнув Рустам. Аркадика сипонуло морозом до самісіньким п’яток: це ще хто ту й справді несповна розуму, знайшов, коли чорта згадувати!
- Є. Он є. Бачу, з’являється потроху! – на одному подиху вирвалося у Максимка.
В ту мить усі ладні були заприсягтися: таки є. Щось схоже на тіньовий обрис, що повільно, але невпинно наливався густим чорним кольором і все збільшувався в розмірах. До того ж, в цьому потім Аркадчик, та й не тільки він, були твердо переконані, усі вони тримали руки на видноті, ніхто не рухав кінцівками так, аби відкидати ту дивну тінь.
Першим оговтався Сергійко. Спробував дмухнути на свічку, аби змусити Руку зникнути. Та в останню мить Лесько примудрився вихопити її просто з-під носа у несподіваного суперника:
- Здурів! От через таких боягузів, як ти, усі неприємності завжди!
- А не через таких йолопів, як… деякі? Подивилися на твою Руку – доста. Те мені, видовище!
- Та заспокойтеся, чи що, обидва? – неприродно спокійно запропонував Рустам. – Що кому та Рука зробила? Та ж тінь, але темніша трохи. А наказувати усіляким привидам забиратися теж треба за правилами. Зараз Лесько це й зробить.
- Та поки ви патякаєте! – Сірий скористався, що Лесь на мить звів очі від свічки до ватажка і рвучко простягнув руку. Таємнича Рука, ніби захищаючись від нападу супротивника, метнулася кудись вбік і щезла. Хлопець засичав уже в цілковитій темряві, зализуючи обпечену пучку.
- Ти… ти… - у Леська забракло слів. – Ти хоч розумієш, що вона могла не забратися?! От вчепилася б зараз у темряві в когось!
Максимко мимоволі посунувся подалі від сперечальників, наткнуся на чиюсь руку і зойкнув так, що перекрив початок відповіді Сірого:
- … інакше б та потвора гарантовано вчепилася в когось з такими дурними експериментами. Чи, може, Рустаме, тобі вже аж так закортіло те бажання загадати, що наплювати стало на жертву, га?
На кілька секунд не лише в Рустама, а й в інших хлопців від такого звинувачення мову відібрало. І тут, в майже цілковитій тиші, від дверей почувся неймовірний гуркіт. І за мить, коли всі ледь встигли скочити на ноги, винуватий голос Аркадика:
- Це не Рука, а я… Там вимикача на місці не знайшлося і стілець стояв невдало.
13.
Хтось не в тримався, зайшовся нервовим сміхом. Певно, за хвильку його б підхопила вся спальня, не надто переймаючись тим, куди міг щезнути вимикач. Та Аркадчик привернувши загальну увагу, раптом перестав панікувати й зміг чітко й коротко повідомити про найважливіше:
- Ви сваритеся і нічого не чуєте, а Степану стало погано. Дуже. Може,  то Рука вчинила?
- З дуба впав, так жартувати?! Гей, Степане, що там таке? Та гляньте хтось на того слинька, що, так налякався?
- Ми що, сови, дивитися у темряві? – безпомічно перепитав Максимко, хоч і стояв найближче до потрібного їм кутка.
- Хай тобі, в одного Кешки голова варить, та й то… Та де той клятий вимикач, чи й справді щез?! – Сергій вже гарячково нишпорив рукою по стіні. – Кешко, та відчини ти двері в коридор, все одно відповідати. Що, і двері не хочуть відчинятися? Степко, ти там хоч щось скажи!
Степанко лежав все так же непорушно. Тепер, у напруженій тиші, всі чули його надсадне дихання, що аж перемежовувалося із тяжкими хлипами. І ніяк не могли збагнути, чому ці жахливі звуки до цього привернули увагу лише Аркадика. Той врешті впорався із дверима, на темному лінолеумі чітко відбився блідий прямокутник світла від коридорної лампочки.  Якусь дуже довгу мить всі кліпали, мов справжнісінькі сови, що їх зненацька витягли на сліпуче денне світло.
- Ковдри на вікні треба зняти – аби повітря було. Мені брат казав, що це - корисно, - серйозно порадив малий, залишивши вперті двері, він присів навпочіпки біля хворого. – І ще, Марко твердить: як кому погано, треба сорочку розстебнути і води дати. А там кола залишилася…
- Щодо вікна правильно мислиш – молоток. І сорочку зараз спробуємо розстебнути. Та допоможіть же йому хто! – Сергій вже трохи оговтався. Та чи не вперше звернувся до Аркадія без поблажливості, не як до маля, а як до рівного. – А від коли не краще, а гірше стати може.
Рустам, не намагаючись перехопити ініціативу, взявся, як самий високий, до імпровізованих штор. Лесь, збагнувши, що товаришеві через хвору руку не впоратися самому із ковдрам, мовчки сунувся допомагати. Хтось таки клацнув по вже не так і потрібному вимикачеві.
Сірий зло наказав розступитися: дайте ж людині хоч зараз дихати спокійно! А краще збігайте хто за Відьмою, де її там носить?! У звичайну ніч при такому шумі вже б сто разів припхалася перевіряти, що ми тут робимо. Тож більшість забилася по куткам. Бажаючих зв’язуватися із Відьмою не знаходилося, хай всі і розуміли, що краще не затягувати з цією справою.
Взагалі, підрісши, Аркадчик не любив згадувати ту ніч. Та інколи від таких спогадів нікуди не дінешся. Тож, навчившись мислити логічно, розумів, що вся сцена, яка тоді здавалася неможливо довгою, насправді від сили тривала кілька хвилин.
Потім поріг спальні скрипнув під чиєюсь легкою ходою. Аркадчик із надією звів очі, продовжуючи підтримувати Степанкову голову. Хай вже і Відьма, аби допомогла. Та на порозі стояла Лялька у запраному майже до білизни трохи завеликому халатику. Не завагавшись не на мить, немов то така звичайнісінька річ – завітати серед ночі до хлоп’ячої палати, дівчинка увійшла до кімнати. Ні про що не розпитуючи блідих схвильованих хлопців, підійшла до Степанка. Промовила майже спокійно:
- Знову його астма. Ти тримайся, добре? Усе зараз буде гаразд, – вона опустилася на підлогу, обережно підтримуючи хлопчака так, щоб тому було легше дихати. Кивнула Аркадчику, що машинально розтирав затерплу руку: - Збігай, будь ласка, за Лідією Йосипівною. Скажи, Степанку знову погано.
Аркадчик вискочив у коридор, як не дивно, відчуваючи щось схоже на полегшення від того: «усе буде гаразд». Так, ніби не йому доведеться зараз тягти до палати розлючену Відьму. Врешті, інколи й від дівчисьок буває користь. Особливо від таких, як Лялька. Й вже підлітаючи до медпункту і вслухаючись у дзвінке клацання капців по витертому лінолеумі, він несподівано згадав, що із кишені її халатика визирав білий куточок паперу. Що вона могла робити в коридорі опівночі та ще й із конвертом? Перечитувати привіти з дому? Теж писати таємного листа, бо в неї щось негаразд? Та це, врешті, її справа. Чого тільки, як дуже поспішаєш, до голови завжди лізе якесь зовсім стороннє і дурне питання?..
Далі буде

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Якось воно дуже ностальгійно...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дара К., 22-06-2009

Наприкінці заінтригувала,

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Ліщинська, 17-06-2009

Розв`язка

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Богдан Коломійчук, 16-06-2009

Дитина в кожному з нас

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 16-06-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.34953689575195 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …