Самотність...
Самотність - це зовсім не те, коли ти сам сидиш у чотирьох стінах й перегортаєш сімейного альбома з кольоровими фотографіями. А на тих фото (ХА-ХА) ти юний чи юна, здоровий чи здорова та русяво-кучерявий, чи там кучеряво-білява. Тіло, як у бога (як казав класик сучасної драматургії).
Самотність - це коли немає кому подати склянку води ? (яка хрінь, їй-бо)!
А я кажу, що самотність - це коли твоя доросла, повнолітня дочка пішла гуляти з гарним хлопцем, а ти лишилась в двокімнатній шикарній квартирі в центрі Києва, наодинці з напівпорожньою пляшкою самбуки, телевізором з плазмовим екраном, кухнею, напічканою японською технікою, персидськими килимами на підлозі та шкіряними диванами у вітальні.
Самотність - це коли ти, молода (чи принайні відчуваєш себе такою), яскрава (чи принаймні відчуваєш себе такою), статурна (умовно) жінка, довго обмацуєш та розглядаєш чорно-білого смугастого, наче щербет резинового фалоімітатора. Тоді з огидою жбурляєш його назад у приліжкову тумбочку та плентаєш до компа, аби набрати якийсь-там текст.
Ти погано розумієш (після випитого), що власне ти хочеш сказати людям. Ти непевно натискаєш пимпочки (бо самбука підступно діє), бо звикла до стаціонарного комп'ютера(офіційно).
Тут, у Києві, у тебе ноутбук, - мрія літераторів різних штибів. А ти- п'яна, як чіп...Маєш надію, що це ненадовго...Квадратики клавіатури тікають від тебе (не тІкають, а тікаЮть) й показують тобі дулі. Ти зовсім не розрізняєш літери, і якби не твоє вміння друкувати "всліпу", ти б написала щось на кшталт "тиитр наило щовждлтмьж ідб".
Твоя дочка пішла гуляти, а ти вимушена маструбувати, пишучи оповідання.
Криза середнього віку - називають обивателі. Дурня - кажеш ти й несамовито продовжуєш друкувати : "Дочка обіцяла взяти...".
Дочка обіцяла взяти тебе на гей-вечірку завтра, коли складе останній іспит. Чи останнього іспита??? Як його правильно написати, трястя його матері...
Ти чекаєш... Гей-вечірки?... Будь-чого...
Він - твій коханий - нічого не обіцяв... Сказав : "Їду до власної дочки на вихідні. До Швейцарії. "
Дочка - то святе. Твоя дочка (о, самотносте) для тебе - святе вдвічі.
Але... У нього є ще й дружина... А ти проводиш час наодинці з дорогим ноутбуком, в квартирі на самому Хрещатику (!!!). А дочка вчиться у престижному (!!!) вузі. І все ніби ОК, і усе "в шоколаді"...Лише літери, йо-пе-ре-се-те, норовлять влізти не ті, лише самбука кличе солодким запахом на кухню, лише власна дитина пішла веселитись. І ти одна.
Ось вона самотність. Клята курва - самотність...
Дочка твоя струнка, висока й весела дівчинка...Дівчина...Якось тиждень тому подзвонила додому, у провінцію. (Ти ж живеш на дві квартири) Схвильовано: "Мамо, я минулу ніч провела в нього".
"Ну, і як? - питаєш ти без надмірної цікавості. Дочці вісімнадцять.Тож очікуєш переходу до жіноцтва з дня на день.
- Нам... було...дуже...м-м-м... добре. - Інга гальмує на кожному слові.
- Слава богу! - ти розумієш, що сталось те, чого й очікувала.
- Ти не так сприймаєш. - каже дочка. Чуєш здивування в її голосі.
- Інго! Ти доросла дівчинка. Я нічого не маю проти.
Згадуєш свою подругу Люсю. Якось, років зо п'ять тому, зустрівшись на пляжі в рідному місті запитала вона тебе про дочку.
- А твоя - каже - уже, той... Трахається?
Ти мало не зомліла. Трахається? Крихітка твоя? Інгочка? Їй же усього...
- Я, - відповідає Люся зухвало (Авжеж у неї тоді був синочок. Тепер уже двійко) - коли мені було тринадцять також мамі брехала, що граюся у дворі. А сама запалювала
на даху.
- На даху? - питаєш, мов недолуга папуга. Ти ж бо цноту втратила, страшно сказати - у вісімнадцять. Та й тоді дитиною почувалася. Виявляється інші дорослішали
швидше...
Тепер (коли ти тиждень на місяць мешкаєш у столиці) пишеш Люсі смс із запитаннням щодо гей-клубу. Люся погоджується піти з тобою на гей-вечірку завтра. Вона, Люся, працює тут, у Києві. Має престижну роботу. Винаймає квартиру. Двоє діточок. Старший трохи менший за твою. А молодший ще крихітка - два рочки. Обидвоє від одного чоловіка. Рік тому вони з Олексієм розлучились. Люся каже, що у неї з'явився грецький князь. Подумки додаєш від себе з прихованою іронією - князь пітьми. Вона покладає надії на співмешкання з ним.
Але ти вважаєш - марно. Вона так само самотня, як і ти.
Коли ви зустрічаєтесь (раз на півроку) - намагаєтесь викласти одна перед одною повний пакет артефактів вашого щастя. Обидвоє розумієте, як то воно приманливо - оповідати схему щастя й самому вірити у викладене.
- Він мене обожнює! - каже Люся про свого князя. А очі сумні-сумні.
- Завалює подарунками! - це вже ти про того, що в нього дочка в Швейцарії. Посміхаєшся, а самій хочеться плакати.
- Але в нього дружина й дитина мала. - зізнається Люся під кінець зустрічі. Не дозволяє собі впадати у відчай, вихиляє келих якогось-там шнапсу.
- У мого також сім'я.- підбадьорюєш подругу й услід за нею (звичайно, з посмішкою) закидаєш в себе алкоголь.
Ви заглядаєте одна одній у самі глибини підсвідомості й вирішуєте в одночасся, що вам конче необхідно відвідати гей-тусовку завтра ввечері.
Якби твоя мама, чи мама Люськи почули ваші балачки - вони б відшмагали вас татовими пасками. І було б за що. Чого ви шукаєте? Чого прагнете?
Геїв? Вечірок? Самотності?
- Ми із ним цілувались. - нарешті вимовляє твоя Інга.
- Лишень цілувались? - скептично запитуєш ти.
Дитина не може второпати до чого це ти ведеш.
- Приїду на іспит! - випалюєш наостанок та кладеш слухавку.
І ось ти у столиці. Іспит позаду. Вдало...Попереду - гей-вечірка - подарунок від твоєї доньки і її друзів. Вони розкуті. Інші...
Позавчора, вицмуливши пляшку самбуки, на якій написано: "MAFIA" та... (ти пішла уточнила на кухню) -" А-M-N-E-S-I-A", ти лишилась удома, а Інга поперлась на здибанку. Отакої. Ти мусиш писати усіляку дурню, а воно буде насолоджуватись життям. Ти вже сіла за компа, заспокоїлась, почала розуміти, що - кожному своє.
Самбука потихеньку випарувалась. "Реальність стукає у шибку" - як би сказали справжні романісти. Ти пишеш... Дитя шукає собі пригод... Житття продовжується...Може гей-вечірка стане новим етапом? Принаймні ти не будеш дарма чекати милого зі Швейцарії, чи із Праги, чи з Ліссабону...
