…Дівчинка сиділа на пляжі, і не звертаючи уваги на веселих купальщиків, що плескалися зовсім поруч, у срібно-синій солоній воді, будувала замок. Мокрий пісок легко лягав шарами, і за деякий час з-під рук дівчинки виростав казковий палац. Як тільки піщана споруда була готова, дівчинка відходила і ставала, милуючись, збоку. Проте палац був розташований так близько до води, що пінисті хвилі раз-у-раз накочували і підмивали основи замку, і грандіозна ліплена споруда поступово руйнувалась, аж до повного краху, до небуття, не-існування. Тоді дівчинка приступала до улюбленого місця і невтомно продовжувала будувати. Невдовзі на місці руїни виростала нова будівля, що за красою та архітектурним задумом нічим не поступалася попередній.
Ледаркуючі дорослі, що спочатку ліниво й байдуже спостерігали за видовищем, потроху зацікавилися творіннями дівчинки. І тепер, коли невтомна хвиля в черговий раз руйнувала піщане диво, обличчя спостерігачів виявляли розчарування та жаль.
Поступово стали з’являтися коментарі, породжені спогляданням, що через деякий час напросто почали сипатися на дівчинку:
- Можливо, тобі вартніше сісти й будувати трохи поодаль, дівчинко, - далі від води, бо шкода втрачати таку красу! – говорили одні.
- А може, й не шкода – на місці зруйнованих вона зробить іще гарніший, - зауважували інші.
- Це нераціонально. Вигідніше було б за той час збудувати один величезний замок, а то й ціле казкове містечко! – додавав дехто.
- А що, по-вашому, раціонально – витрачати час на спорудження того, що за кілька хвилин і так змиє вода? – міркували ще інші.
- Що ви, що ви! Дівчинка вправляється, виробляються навички! А може, вона стане знаменитим скульптором! – не вгавав ще дехто.
Вони жваво дискутували, пробуджені від байдикуватого та бездумного вилежування на сонці, що мало на меті лише отримання засмаги. Одні сперечалися, інші щось доводили, ще інші переконували, використовуючи неспростовні наукові аргументи…
Тим часом дівчинка підвелася і, покинувши зруйновані піщані замки, пішла на край пляжу, де просто сіла край води, підставивши босі ніжки черговій наплилій хвилі, а личко – щедрим сонячним променям…
Над берегом ширяли, курличучи своєї пісні, ширококрилі чайки…
