Антикварний годинник з курантами, що віднедавна прикрашав хаотичний інтер’єр холостяцької вітальні, знехотя пробемкав тричі, – густо, діловито і, мабуть, трохи сонно. Воно й не дивно, – посеред глупої ночі… А от Павлові спати зовсім не хотілося. Пробував трохи читати, навіть перегорнув кілька сторінок, та зміст прочитаного залишався поза свідомістю. Сьогодні йому було не до літератури.
Правду кажучи, Павло трохи нервував з приводу нового контракту. Голландці могли забезпечити значні й стабільні інвестиції, але й критерії в них були такими високими… На додачу й шеф заметушився, – на тлі фінансової кризи ця оборудка виглядала не лише особливо спокусливою, але й конче необхідною для процвітання їхньої фірми. А у Павла, як безпосереднього куратора переговорів, було ще й особисте зацікавлення, – в разі успіху його чекало кар’єрне зростання , і – що теж було цілком не зайвим, – суттєве підвищення платні. А це, в свою чергу, означало ще один крок до його давньої мрії, – власного гарненького будиночка в передмісті. Павло вже й ділянку пригледів, і навіть деякі плани начеркав, – він же за першою освітою був архітектором…
Остаточно змирившись із перспективою безсонної ночі, чоловік підвівся з ліжка і через усю квартиру поплентався на балкон, прихопивши з журнального столика напівпорожню пачку цигарок і запальничку.
Надворі було незвично тихо, – настільки, як це лише можливо у спальному мікрорайоні міста далеко за північ. Дорожнього руху майже не було чутно. Спросоння погавкували собаки. В каштанах, якими зазвичай обсаджували довколишні двори, стиха перегукувалися сови.
Павло з насолодою вдихнув свіжого нічного повітря, просякнутого запахом ранніх матіол… Запалив цигарку. Було доволі темно, та лампи він вмикати не став. Увагу чоловіка раптом привернуло вікно в будинку навпроти, – єдине, у якому горіло світло. Загалом Павло не звик займатися подібними речами, це нагадувало підглядання крізь замкову шпарину… та зненацька просто у освітленому квадраті з’явилася струнка жіноча постать. Вона неквапливо рухалася, на ходу знімаючи одяг. Жінка мала руде кучеряве волосся і граційну поставу. Швидше за все, вона й уявити не могла, що хтось спостерігає за нею. За кілька хвилин незнайомка вклалася спати і світло згасло.
Видовище, безперечно, схвилювало чоловіка, але не так уже й сильно, як можна було очікувати. І не тому, що він був байдужим до жінок, чи занадто стриманим, зовсім ні. У свої тридцять шість Павло провадив активний спосіб життя і насолоджувався ним. Іноді він замислювався над можливістю створення сім’ї, хоч останнім часом дедалі рідше, а на заздрісні кпини давно і хронічно жонатих приятелів тільки віджартовувався. У стосунках він був обережним, і ніколи не заходив за певну межу. І в будь-якому разі, завжди був чесним. Тільки от його подружки ставали все молодші й молодші, і щораз більше часу та грошей доводилось витрачати на те, аби затягнути котрусь із них у ліжко.
Чоловік закурив уже третю або й четверту цигарку, жадібно затягнувся смалким димом, вкотре прокручуючи в голові найдрібніші деталі завтрашньої презентації. Все мало пройти ідеально, інакше не було сенсу навіть затівати всю цю авантюру…
Зненацька щось знову відволікло його від роздумів. Павло спершу навіть не збагнув, що саме то було. І тільки напружено вслухавшись, у звичному нічному шарудінні вловив якийсь інший, чужий звук. З балкону весь двір був як на долоні, однак наразі його освітлювали тільки два допотопні ліхтарі, скельця яких зсередини були засновані павутиною. Павло добре це знав, бо декілька днів назад сам недвозначно натякнув на цей факт двірнику Саші. Той лише стенув плечима, – мовляв, не моя справа. В довгі дискусії Павло вступати не захотів, а зараз мусив підсліпувато мружитись у пітьму, намагаючись розгледіти джерело дивного звуку.
Тим часом характер звуку змінився з приглушеного шаркання на металевий скрегіт. Тут Павла осяяв здогад, – він уже чув цей звук , і не раз. То піднімалася покришка одного зі сміттєвих баків, що знаходились у дальшому кінці двору, аж за пісочницею. Чоловік напружив зір. Там, вочевидь, хтось був. Обриси згорбленої людської фігури нечітко вимальовувались на фоні трохи світлішого смітника.
– Бомж, – промайнула у нього зневажлива думка.
Павло продовжував спокійно палити. Кілька разів щось наче пискнуло, зашарудів целофан, ще раз скрипнула кришка і постать почала квапливо віддалятися. За мить вона вже розтала у пітьмі.
– Дивно, чого б це їм вештатись так пізно серед ночі? Адже в цих сутінках ніяких недоїдків не винишпорити, – ліниво подумав Павло.
Зрештою, що за діло було йому до якогось нікчемного волоцюги?
І тут дивний, пронизливий звук повторився знову.
Накривка, напевно, прилягла нещільно, бо зі смітника виразно долинав жалібний писк якоїсь, швидше за все, малої істоти.
– Цуцика викинули, чи що за дідько?
Павло чомусь ніяк не міг заспокоїтись, хоч раніше ніколи й не помічав за собою особливої сентиментальності. А тут… розкис. Уявив собі маленьку тваринку, яка не може вибратися на волю і потерпає від задухи й голоду, посеред купи смердючого сміття, приречена кимось на повільну і страшну загибель.
Чоловік загасив недопалок і стиха вилаявся. Ну хіба він десятирічний хлопчисько, щоб підбирати бездомних песиків?
За мить Павло уже спускався сходами вниз, – посеред ночі чоловік не був схильний довіритися їхньому примхливому ліфту. Він одразу ж визначив, з якого саме бачка долинає писк. Кришка піддалася легко, з тим самим знайомим скрипом.
– От дурень, міг би хоч рукавички гумові прихопити, – запізно спохопився чоловік.
Цілком випадково пара таких рукавиць завалялася в нього від часу останнього ремонту квартири.
У смітнику смерділо ще гірше, аніж він припускав. До того ж писклява істота чомусь раптово замовкла, певно, відчувши його присутність.
– Ну де ти, приятелю, га? Ходи-но до мене, – примовляв він, нишпорячи серед напівзогнилих відходів, клаптів паперу, пластикових пляшок, ганчір’я та іншого непотребу. Думка, що тваринка могла просто загинути за цей час, не приходила Павлові в голову. Вперто він продовжував пошуки, набравшись напівбожевільного азарту.
– Знайду його, – і завтра все вийде, – мимоволі загадав чоловік, так наче то не він , а хтось зовсім інший ціле свідоме життя висміював усілякі забобони.
Перетрусивши весь смітник, Павло вже готовий був здатися, аж тут його пальці торкнулись чогось м’якого і навіть ніжного. Іншого. З відчуттям тріумфу чоловік витягнув крихітне тільце з самісінького дна бачка, не дуже то й переймаючись, що саме він знайшов. Втомлений, Павло присів на голу землю просто поряд зі смітниками. Руки облипли шматочками всілякої гидоти, а запах він просто перестав відчувати. Небо помітно посвітлішало, от-от мало розвиднитись.
Павло уявлення не мав, що робитиме зі своєю здобиччю. Перш за все, слід було пересвідчитись, що цуценя досі дихає, бо воно вже добрих чверть години не видавало жодного звуку.
Чоловік перевів погляд зі своїх слизьких, закаляних долонь на маленьке тільце, воно було майже холодне, нерухоме, неймовірно брудне… І все-таки одразу було помітно, що це не щеня. Як він взагалі міг подумати таке? Павло відчув, як йому пересохло у горлі і серце почало шалено калатати. Хвиля липкої паніки затопила мозок.
Немовля. Він тільки-но витягнув зі смітника людську дитину. Масні темні плями на її шкірі, – то могла бути кров? Схоже, воно ледь-ледь встигло народитися… Павло майже нічого не знав про техніку надання першої медичної допомоги, але навіть якби і знав, навряд чи штучне дихання допомогло б малюку… Павло запідозрив, що поряд із ним лежить маленький трупик, і хтозна, як обернеться справа надалі … Всі ці неприємності йому були ні до чого, голландці не стерпіли б жодного натяку на скандал, а шеф… та він просто розтерзає його за таку історію.
На якусь страшну мить перед Павлом виникла спокуса шпурнути дитинча туди, де він його знайшов, і забратися звідти якомога швидше… Прийняти контрастний душ і забути про цю химерну ніч…
Він так і не зрозумів остаточно, здалося йому, чи маля справді поворушило ніжкою. Чоловік підхопив крихітну істоту на руки. То була дівчинка. Вона була зовсім негарною, жахливо пахла, проте, поза сумнівом, досі зберігала в собі іскринку життя. Павло підвівся і попрямував до свого будинку.
– Це ж треба кудись подзвонити, напевне… Дати свідчення… Оформити якісь папери, – крутилися в голові недоладні уривки думок. Нарешті далися взнаки безсонна ніч і пережите хвилювання. Павлом похитувало, збоку він виглядав, наче п’яний.
– Тихенько, не плач… Не плач, мала, – шепотів чоловік і напружено вдивлявся у зморщене, замурзане личко. Зненацька крихітний ротик скривився і дитинча жалібно пискнуло. Воно страшенно хотіло їсти.
