Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50903
Рецензій: 95675

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 16127, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '100.26.196.222')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Кінематографічна лірика

Врятуй мене_для Карлоса Рейгадеса-2

© Владислав Івченко, 12-06-2009
Ось і ресторан. Наче нічого підозрілого. Кілька дорогих машин. Ось «Кадилак» належить заступнику прокурора. Чет дивиться на нього і криво посміхається. Здається він знає, хто його запросив сюди. Виходить з машини, йде у ресторан. Його вже чекає адміністратор. Веде до окремого кабінету на другому поверсі.
- Добрий день. – і дійсно його чекає заступник прокурора. Колись вони мали з ним довгі бесіди. У Чета тоді руки були в наручниках.
- Добрий день.
- Сідай.
На столі по бокалу пива і фісташки. Прокурор робить ковток.
- Думаю, ти здогадуєшся у зв’язку з чим я схотів зустрітися з тобою. – прокурор посміхається. Чету знайома ця посмішка. Щось від жаби, яка чи вже схопила комаху, чи ось-ось збирається це зробити.
- Не зовсім.
- Думаю, що здогадуєшся.
- Давайте до справи.
- Нас цікавить фабрика.
- До чого тут я?
- Ти акціонер.
- В мене лише невеличкий пакет.
- Тридцять шість відсотків.
- Дванадцять.
- Дванадцять на тобі, а ще двадцять чотири на фірмах, які ти контролюєш. Перерахувати їх?
- Не треба. Не важливо скільки в мене, головне, що контролюючий пакет не в мене. І гендиректор не я.
- Ось про це я і хотів побалакати.
Чет чекає.
- Пий пиво. – пропонує прокурор.
- Ні, дякую.
- Може вина?
- Ні, не треба. Кажіть вже, що хотіли сказати. – дратується Чет.
- Кажу. Нам потрібно зайти на фабрику. І ми хочемо, щоб ти в цьому нам допоміг.
- Хто, ми?
- Це неважливо. Скаже лише, що це дуже впливові і поважні люди. Не з Сум.
- Чому я повинен допомагати вам?
- Тому, що у такому випадку ти отримаєш ринкову вартість своїх акцій.
- А у іншому?
- А у іншому не отримаєш нічого. Хіба що окрім строку.
- І як це може бути?
- Не знаю, але запевняю тебе, що буде саме так. Люди серйозні цією справою займаються.
- Слухайте. Я ще розумію, як можна зайти на підприємство, коли використовувати одного з акціонерів. Але у фабрики лише два акціонера. Сашко та я. І ми не будемо вам допомагати. І ви нічого з цим не зробити.
- Помиляєшся. Ти просто не розумієш, що люди, які зацікавилися фабрикою, вони дуже досвідчені і винахідливі. Надзвичайно. Я не знаю їх планів. Чи це буде щось зі зміною реєстру акціонерів, чи банкрутство, чи ще щось. В них цілий арсенал методів і свої суди.
- Якщо вони такі всемогутні, то до чого ця розмова?
- До того, що вони люди з економічним мисленням. І вони вважають, що ефективніше діяти через тебе. Якщо ти відмовишся, то у хід буде пущена важка артилерія. Вона дорога, але ці витрати будуть компенсуватися за рахунок твоїх акцій, які змінять господаря зовсім за ринковою ціною. – прокурор робить черговий ковток і починає хрускотіти фісташками. – Повір, це вигідна пропозиція. Як на мене, вона зроблена тільки тому, що ті люди не хочуть витрачати багато часу. Зазвичай вони не ведуть переговорів, вони просто приходять і беруть своє.
- А який ваш інтерес?
- Відсоток посередника. Якщо оборудка не відбудеться, то я буду вважати, що ти підвів мене, забрав мої гроші. І я буду наполягати, щоб ти компенсував мої втрати. А ти знаєш, що я вмію захистити свої інтереси.
- Тобто ви хочете мої акції?
- Так. По ринковій ціні.
- А далі ви викинете звідти Сашка?
- Ми вже його викинули, він сидить в СІЗО і буде там сидіти довго.
- Його узяли по тухлій справі.
- Справа - неважлива, головне, що рішення прийнято на самому високому рівні. – прокурор робить ще ковток і плямкає фісташками.
- А ви знаєте, що він мій друг?
- Чете, ти ж бізнесмен.
- І я хрестив його сина.
- Чете, ти зможеш допомагати хлопчику, поки його батько сидітиме у тюрмі.
- Його батько не буде сидіти у тюрьмі. – видихає Чет.
- Буде. – прокурор посміхається. – І це ще не найгірший вихід. Можливо він буде лежати в сирій землі, нічого не можна виключати.
- Кожен може опинитися в сирій землі. – каже Чет і витримує важкий погляд прокурора. – Якщо гра починається без правил, то всяке може трапитися.
Прокурор вже не посміхається, дивиться. Мовчать.
- Чете, я не чув того, що ти сказав. Я чекатиму твоєї відповіді три дня. Я знаю, що ти розумна людина і зробиш правильний вибір. До того ж, окрім справедливої ціні за акції фабрики ти зможеш отримати повний контроль і над іншими підприємствами, де ви з ним співзасновники. Подумай добре. І зрозумій, що оті твої погрози – пусте. Погрожувати можна людині, а на систему це не діє. Тут система, Чете, система. І краще не вийобуватися.
Прокурор підводиться, плескає Чет по плечу і уходить. Чет сидить. В двері стукає офіціант, приносить рахунок. Прокурор, суко, не заплатив. Це на них схоже. Чет сидить і думає. Потім залишає гроші і уходить. На машині їде за місто, там зупиняється. Все ж може бути просто. Закласти Сашка, отримати гроші за фабрику. Можна злить прокурорам деякі документи, яких вистачить, щоб Сашко сидів. А потім Міра буде його, хіба він не про це мріяв? Міра – його!
Ричить і гонить у місто. В квартиру. Відкриває двері, заходить.
- Ганно!
Знаходить її у ванні. Вона перерізала собі вени. Перемотує їй рани, щоб кров не текла. Вона ледь пручається. Таскає в машину, везе в лікарню. Знає, що так швидше, аніж викликати швидку.
- Де тут реанімації! – він кричить і несе Ганну на руках. Перелякані медсестри показують, куди пройти.
Потім сидить у коридорі, чекає. Дзвонить Міра.
- Ти приїдеш?
Вже пів на десяту.
- Так, Міро! Вибач. Дещо трапилося.
- Все нормально?
- Та тут знайома в лікарні опинилася. Операцію роблять. Десь за годину я приїду.
- Ні, не треба, залишайся там. Я якось сама.
Чет чує, як тремтить її голос. Чет стискає кулаки. Як би він хотів бути поруч, заспокоїти її. Але не може. Бо знає, що схибить, не витримає її близькості. Ні.
- Я приїду. Трохи пізніше, обов’язково. Не бійся.
Чет сидить і чекає. Потім виходить лікар. Каже, що потрібні ліки, потрібна кров для переливання. Чет дає гроші.
- Як вона?
- Життя у небезпеці. А це ваша подруга?
- Знайома. Посадіть біля неї нянечку, щоб вона не залишалася одна. – Чет дає ще грошей, після чого їде до Міри.
Вона не спить, вона перелякана і знервована. Вся тремтить. Чету так боляче за неї. Що от вона така худенька, така маленька і таке доводиться переживати.
- Вони ж нічого йому не зроблять? – вона плаче і тремтить. Чет обнімає її за плече і намагається сказати, що все буде добре, але тільки хрипить. В горлянці став ком, нічого не може сказати.
Вони так і сидять. Через деякий час Міра засинає на його обличчі. Потім вкладається і спить, поклавши голову на його ногу. Він дивиться у темряві на неї, відчуває її подих. Він би стогнав, якби не боявся розбудити її.
Досидів так до ранку, поки Міра прокинулася. Їй дуже соромно, що вона ось так заснула і не подумала про нього. Чет заспокоює, що нормально спав сидячи, хоч насправді не закрив очей, все думав.
Їде на роботу, потім, вже по обіді десь, заскакує у лікарню. Забирає Ганну, відвозить на квартиру. Дівчина слабка, ледь переступає ногами, Чет тягне її, кладе у ліжко.
- І більше не думай робити дурниці! Чуєш? Мати не повернеш! Але вона загинала не для того, щоб загинула і ти! Живи! Зрозуміла? Відповідай!
Вона киває головою, бліда та сумна.
- Ось так краще.
Чет їде. На роботі сидить за комп’ютером, дивиться документи, які зберігає на американському поштову ящику. Ті документи, яких достатньо, щоб потопити Сашка. Кілька рухів пальцями і Сашко сяде. Міра буде плакати по ньому, Чет буде поруч, буде втішати, а потім час лікує. Вони стануть разом. Можна буде продати бізнес і поїхати з міста, щоб тут в них не тикали пальцем. Коли, років через вісім, Сашко вийде, Чет дасть йому грошей на нове життя. Це підло, але хіба він не готовий на все заради Міри?
Підхоплюється, біжить до машини. Їде.
- Ганно!
Вона у ліжку. Чет сідає поруч, бере її безсилу руку у бинтах, важко дихає, дивиться.
- Врятуй мене. – каже їй. Тихо і приречено, наче і не сподівається на порятунок. – Врятуй мене. Врятуй!
Вона дивиться на Чета. Здивовано, трохи перелякано.
- Що трапилося? Чете?
Він починає плакати. Він весь труситься і реве. Він же здоровий чоловік, плечистий, спортивний, він плаче і на це страшно дивитися.
- Чете, що трапилося? – Ганна хапає його за шию, тягне до себе. Він ховає обличчя у її грудях і плаче. Гірко і довго. Вона гладить його по голові.
- Тихо, тихо, тихо! Заспокойся. Тихо, милий, тихо. Не треба так. Тихо.
Він ридає довго. Годину чи дві, поки нарешті заспокоюється. Лягає поруч і лежить.
- Чете, розкажи, що трапилося.
- Ти повинна мене врятувати.
- Від чого?
- Щоб я не став покидьком.
- Ти не покидьок.
- Я в одному кроці.
- Я не розумію.
Чет зітхає.
- Я розкажу тобі все. Мені потрібно все сказати. Добре?
- Звісно, кажи.
- Я кохаю її.
- Її?
- Міру. А вона подруга мого найкращого друга, Сашка.
- Це ти з нею по телефону розмовляв?
- З нею.
Чет згадує, як побачив її вперше. Сашко якось сказав, що почав зустрічатися з одною чудовою дівчиною і хоче їх познайомити. Домовилися зустрітися в одному з ресторанів. Чет прийшов трохи раніше, побачив за одним зі столів дівчину. То була Міра. Вона йому відразу сподобалася. Сашка з подругою ще не було, то Чет підсів до Міри. У стосунках з жінками він завжди сповідував принцип, що найкраща оборона то напад. Почав розмовляти, йому сподобався її голос, її посмішки, її почуття гумору. І Сашко якось солодко подумав, що, здається, він теж знайшов цікаву жінку і познайомить її з Сашком. Чет не думав про щось серйозне, він не вірив у серйозні відносини.
Коли прийшов Сашко, чомусь сам, побачив їх, підійшов.
- О, а я бачу ви вже самі познайомилися.
Виявилося, що Міра і була тою дівчиною Сашка, про яку він казав. Чету стало неприємно, бо Міра ж йому дуже сподобалася. Але раз так, то так.
- Розумієш, Ганно, я вже тоді дивився на неї і слинки текли. Аж вогнем пекло, що Сашко її перший знайшов. Але думав, що перегорить і все, а далі тільки гірше.
Весілля Сашка. Чет не думав, що все відбудеться так швидко. Сашко, як і він, любив волю, міняв дівчат, як рукавиці, казав, що не хоче себе обмежувати, а то ось на тобі, стоять у ЗАГСІ, Чет – старший. Потім святкування у найкращому ресторані. Ледь не до ранку. Чет добряче набрався, ледь тримається на ногах і кожен раз, коли бачить щастя Сашка та Міри, як ножем по серцю.
- Це найстрашніше, найболячіше! Розумієш? Вони ж кохають один одного! Він і Міра! Кохають!
Згадує їх погляди між собою, її хвилювання за чоловіком, Чет аж стогне.
- Коли мене посадили в тюрягу, Сашко міг мене кинути. Ну друзі і друзі, хіба мало випадків, коли друзі не кидали! Міг! Так підставити, щоб я надовго сів. І забрати все собі. Але він витаскав мене з-за ґрат. Все зробив, щоб я вийшов. І за свої гроші. Я потім хотів йому віддати, а він каже, що не візьме. «Ми ж друзі!». Друзі! І Міра теж, як вона за мене хвилювалася, а потім як раділа, коли мене випустили. І як хотіла, щоб я одружився, щоб у мене родина була, діти. Тільки про це і говорила. Я її слухаю, а сам зубами скрегочу. Бо яка родина, коли я її хочу, тільки її! Коли вона поруч, так з розуму сходив. А ми ж друзі, ми ж часто поруч. То шашлики жаримо, то на річку поїдемо, то ще щось! Кілька разів я на межі був! Коли вона поруч, я ж дурію! Памороки мені усі забиває! Цілувати її хочу, пестити!
Чет стогне і гилить себе кулаком по голові.
- Тихо! Не треба! – каже Ганна, хапає його за руки.
- Потім в них син народився. Мене хресним позвали. Ну а кого ще, коли ж я друг родини. Друг! Друг другом, а тільки про Міру подумаю, як в мене вже стоїть! Суко! Ми їздили на море.  Я толку узяв. З ранку їбався поки член не заболів. Не просто так їбався, а ото очі закрию, бачу Міру, тоді все нормально, стоїть, на чверть третю. Настрахаюся, йдемо на пляж. Там уже Сашко з Мірою. Тільки її побачу, а у мене знов стоїть. Вони думають, що я закохався в ту дівку, сміються, дівка дивується, коли ж я заспокоюся. Оце такий відпочинок!
Він стогне, сміється і плаче, б’є себе, Ганна знову хапає його руки, заспокоює.
- Не можу жити без неї! Розумієш? Не можу! Тільки подивлюся на неї і аж ціпить мене! Моя вона, моя!
Важко дихає.
- Якби вона його не кохала, якби хоч трохи байдужа до нього була, я б не вагався! Але ж вона кохає його! Така вже парочка зразкова! Як в кіно! І я знаю, що буде за ним вити, коли щось станеться!
- А що станеться?
- Та всяке. Я ж його хотів убити. Чесне слово. Замовити так, щоб наче нещасний випадок. Чи гальма відмовили, чи отруїти. От він є і от поховали! Я ж друг родину, у біді не покину, буду допомагати, а там, дивися і зійдуся. Хто хоч слово погане на це скаже?  Уявляєш, про що думав? Найкращого друга вбити! Батька мого хресника! Оце такий я!
Чет починає плакати, сходить на вий, ховай обличчя у ковдрі і плаче. Ганна дивиться на нього.
- Ти вибач. – тихенько каже. Чет плаче.
- Чуєш? Вибач, кажу, мене.
Він піднімає обличчя.
- За що?
- За те, що нічим тобі не допоможу, не заспокою. Немає в мене слів. В мене мама загинула. Моя мама. Через мене. Немає слів. Вибач. – вона і не плаче, мабуть, все вже виплакала. Чет дивиться на неї.
- Бля, який я ідіот! Який я ідіот! – гилить себе кулаком по голові. – Я ж і не подумав! Я ж забув! Я ж думав, що тільки я у вогні палаю! Козел! Як я себе ненавиджу!
Він підхвачується.
- Вибач мене, Аня, я дебіл! Мене вбити треба! Я – ідіот! Вибач! – він тікає. Їде за місто, там ганяє на максимальній швидкості, подумує про те, щоб вивернути кермо і в дерево. Щоб все закінчити. Але ж уявляє Міру, коли вона дізнається. Як буде плакати. Їй же і так важко. Їде додому, випиває і лягає спати у сподівання, що алкоголь дасть спокій.
За кілька днів дзвонить прокурор. Чет слухає його облесливе привітання і розуміє, що у нього ще є шанс погодитися.
- Ні.
- Ти добре все обдумав?
- Добре.
- Ну, дивися, тобі жити.
Прокурор вимикається. Можливо Чет сподівався, що його будуть переконувати. А тут ось так. Стискає кулаки. Стукає по столу.
- Будь нормальним! Будь нормальним!
Вже увечері згадує, що давно не їздив на квартиру.
- Ганно, привіт.
- Привіт. – вона одягнена, он її валізка стоїть.
- Ти куди?
- Поїду.
- Куди?
- Куди-небудь. Мене зараз навряд чи вже шукають. Аліка вбили, я їм не потрібна.
- Звідки знаєш про Аліка?
- Ходила в інтернет-кафе, подивилася.
- І що далі?
- Не знаю, поїду кудись.
- Слухай, почекай. Я завтра їду до Києва, можу тебе підвезти. А вже звідти мотнеш, куди захочеш.
- До Києва?
- Так.
- Ну, добре. Їсти хочеш?
- Та можна.
Ідуть на кухню, Ганна щось готує Чет сидить.
- Як ти? – питає вона.
- Хуйово.
- Не відпускає?
- Ні.
- Це ж треба, в одну жінку закохатися, як в кіно дурному.
- Та не кажи.
- А що з ментами?
- З прокуратурою. Вони вимагають, щоб я Сашка заклав. Хочуть фабрику забрати.
- А ти?
- Ну як я можу? Я ж друг, кум.
- Але хочеться?
- Дуже. Дурію прямо. Не знаю, що робити.
- І що далі? Ти ж так збожеволієш.
- Знаю. Що збожеволію. А що робити – не знаю.
Шипить розпечена олія на сковороді, Ганна щось жарить.
- А ти як? – питає він.
- Хуйово.
- Не відпускає?
- Ні. То нічого-нічого, а потім маму згадаю і все, хоч здохни. Я ж і до тата боюся піти. Як йому в очі дивитися, коли я знаю, що через мене все.
- Думаєш, що вони?
- А хто? Кому ще мама потрібна була. Викрали її, притиснули, думали, що знає, де я ховаюся. Вона не знала. А якби і знала, то не сказала б. Знаєш, яка у мене мама була!
Їдять мовчки. Потім вона миє посуду, він – витирає.
- Слухай, я побуду тут з тобою трохи. Не можу нікуди йти. Добре?
- Це ж твоя квартира.
Сидять, щось в’яло балакають, дивляться телевізор. Чет засинає. Він останні дні дуже погано спить. Його буде мобільник.
- Слухаю.
- Чете, це я. – стривожений голос Міри.
- Слухаю, що таке?
- У дворі наче ходить хтось.
- Що?
- Ну, наче ходить хтось. Може здалося, а може і ні.
- Я зараз приїду. Ти сама?
- Сама.
- Нікому не відкривай, зачинись де-небудь, в надійному місці. З хлопцем.
- Добре. Може не треба їхати, може…
- Скоро буду.
Підводиться.
- Що там? – питає Ганна.
- Міра. Їй здалося, що хтось по двору ходить.
- Щось серйозне?
- Не знаю, але всяке може бути. Я з’їжджу.
- Не гони тільки. А то ти так стартуєш, що увесь будинок від виску прокидається.
- Добре.
Чет не гонить, але їде досить швидко. Вже за містом помічає праворуч полум’я. Там знаходиться елітне селище. Дивиться, швидко наближається. Потім розуміє, що можливе то горить будинок Міри. Тисне на газ. Двигун реве, машина несеться. На в’їзді не зупиняється, збиває шлагбаум, гальмує тільки біля будинку. Який палає. Поруч двоє охоронців і кілька сусідів!
- Викликайте пожежників! – кричить Чет, кидається до хвіртки. Вона зачинена. Лізе через паркан. Там колючий дріт, дере до крові долоні, але Чет не звертає уваги. Вже у дворі. Біжить до дверей. Вони забиті кількома шурупами.
- Міро! – Чет аж реве. Вікна у ґратах, Сашко боявся злодіїв. Гупає ногами у двері. Важкі, броньовані. Їх не зламаєш. Відбігає. У вікнах починає тріскатися скло. Наче невеличкі вибухи. Дивиться навколо. Потім розбігається, плигає на стіну, відштовхується від цегли і повисає на кованій прикрасі балкону. Підтягується, уже на горі. Двері з балкона зачинені. Хапає бетонний квітник, садить ним, з третього разу виламує двері. Уже в середині. Там дим і пекло.
- Міро! – біжить, ховаючи рот у светрі. – Міро!
Де б вона могла бути? Заглядає у ванну, там пусто. Біжить вниз, палаючими сходами. Його паморочить, светр займається, хлопає руками, підбігає до дверей туалету. Вони заперти. Міро! Міро! Бачить воду. З-під дверей ллється вода. Гепає ногою, виламує двері, за ними Міра. Непритомна. Притиснула до себе малого. Чет хапає їх. Ледь стоїть на ногах, але він знає, що не впаде. Навколо вогонь. Біжить до дверей у гараж. Виламує їх. Знаходить важіль, який відкриває ворота гаражу. Але проводка не працює і електродвигун не працює. Кричить. Розуміє, що у гаражі бензин і все може вибухнути. Кидається до полиці. Ключі на місці! Відкриває Сашковий позашляховик. Кладе Міру на заднє сидіння. Пацана тримає у руках, сідає за кермо, заводить, вмикає першу швидкість і тисне на газ. Машину рухається і легко висаджує ворота гаража. Чет ще встигає загальмувати, щоб не врізатися у паркан. Більше нічого не пам’ятає.
Коли приходить до тями, то бачить над собою людей і білих халатах.
- Де Міра?
- Жінка, з дитиною!
- Вони вже у лікарні, не хвилюйтеся. Лежіть! – але він підводиться, в нього паморочиться в очах. – Лежить, у вас отруєння вуглекислим газом.
- Мені треба до них!
- Лежіть! – лікарка з «швидкої» ледь переконує Чета не сідати за кермо власною машини.
- Ми вас відвеземо.
Везуть, Чет починає тремтіти.
- Що з ними?
- Не знаю. Були непритомні. Особливо важкий стан у хлопчика. Дитина ж.
У лікарні Чет сидить в коридорі. Потім стає на коліна і починає кричати «Господи! Господи! Благаю!». До нього підходять, намагаються заспокоїти, але він кричить і кричить. Потім виходить лікар.
- Життя жінки в безпеці.
- А хлопчик!
- Хлопчик в критичному стані, але шанси є. І не кричить тут, неможливо працювати!
Чет замовкає. Вже вранці, лікарі кажуть, що хлопчик буде жити. Чет викликає таксі і їде на квартиру. Там чекає Ганна, вона не спала всю ніч.
- І відчувала, наче щось трапилося! Кажи.
- Вони живі! – Чет сідає і посміхається. – Вони живі. Я просив у Господа тільки одного. Щоб вони були живі. І вони живі.
Він посміхається і у нього досить божевільний вигляд. Ганна приносить йому чаю. Він п’є.
- Я уїду звідси. – каже Чет.
- Куди?
- Подалі. Я все одно не зможу жити поруч з нею. А я пообіцяв, що я виправлюся. Пообіцяв. Я поїду подалі. Почну нове життя. Іншого виходу немає. – він посміхається так, наче дійсно це прекрасний вихід.
- Слухай, поїхали разом. – зненацька каже вона.
- Що?
- Ну, я ж теж хочу почати нове життя. Кудись уїхати. Поїхали разом. Якщо набриднемо один одному, у будь-який момент зможемо розбігтися.
Чет дивиться на Ганну.
- А чому б і ні. Тільки в мене є тут одна справа.
- Яка справа?
- Подивишся.
По телевізору показують новини.
- Ось це відео було сьогодні викладено в інтернеті! На ньому заступник прокурора області Володимир Нуров.
Прокурор зв’язаний, сидить у якомусь підвалі. Поруч з ним Чет, без маски. З ножем.
- Кажи, хто їх замовив?
Прокурор не бачить камери, дивиться на Чета.
- Ти пожалієш, що це зробив!
- Зараз у буду відрізати тобі пальці. По одному. Поки ти все не скажеш.
Присідає за прокурором, який прив’язаний до стільця.
- Ні! Не треба!
- Кажи.
- Навіщо це то… А-а-а-а! – валує прокурор. Чет показує йому його ж палець.
- Ще різати?
- Ні! Ні! Я все розповім!
І він розповідає про замовлення поважних людей з Києва, які дуже хотіли отримати фабрику Сашка. Спочатку домовилися купити, але потім грянула криза, складності з кредитами, то вирішили узяти безплатно. Прокурор називає прізвища, деталі операцій.
- Хто підпалив будинок Сашка.
- Їх люди. З охоронної фірми!
Прокурор розповідає далі.
- Я все розповів! Відпусти мене!
- Ні. Не можна піднімати руку на родину, на дітей. – Чет дістає пістолет і стріляє у голову прокурору. Потім дивиться у екран. – Якщо ви спробуєте ще погратися, я уб’ю і вас, пани… - повторює прізвища, які назвав прокурор.
- Це був місцевий підприємець Четвер Загорулько! Зараз його оголошено у міжнародний розшук по звинуваченню у вбивстві співробітника правоохоронних органів! Але наші джерела кажуть, що він, скоріше всього, вже покинув межі країни за фальшивим паспортом і переховується десь за кордоном. Що стосується київських бізнесменів, прізвища яких згадувалися на відео, то вони категорично спростовують свою причетність до перерозподілу власності в регіонах! Ми будемо слідкувати за подальшим розвитком подій!

Пройшло кілька років після цього всього, Міра виходить у двір. Будинок вже відремонтований, на газоні Сашко бавиться з сином. Міра, здається, вагітна.
- Чет прислав фото!
- Ти що!
- Пішли!
Вони утрьох йдуть на гору, до комп’ютера. Мірі прийшов електронний лист з невідомої скриньки. У листі кілька фотографії. Чет з немовлям.
- Здається наш Чет став татом! – каже Сашко.
- Та не здається зовсім! Їм і став! – радіє Міра. – Молодець!
- Слухай, напиши йому, що ми ж можемо перевести гроші. І взагалі, побачиться хочеться. Ми б куди завгодно поїхали.
- Я напишу. Але він, мабуть, не хоче підставляти нас.
- Ох і Чет!
- Синок, дивися, це дядя Чет, твій хресний. Зі своїм сином.
- Звідки знаєш, що син, дитина ж одягнена?
- Та ти подивися на ту пичку! Звісно ж син! – каже Міра. – Хороший який!
- Скоро і в нас таке буде. – каже Сашко і гладить жінку по животу.
- Назвемо Чет. Він же нам життя врятував.
- Добре.
Чета старшого Міра так більше ніколи і не бачила.


Пи.Си. Це останнє оповідання з циклу "15 і одна історії про кохання" або з кінематографічної лірики. Якщо в кого є якісь враження щодо циклу в цілому чи окремих його части, радо почитаю.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0752730369568 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …