Попередні розділи можна прочитати за адресою: http://gak.com.ua/authors/1791
10.
- Та байки все це, - недбало, аж ніби нудьгуючи, кинув Рустам і зробив черговий ковток коли. Бляшанку він чесно передав Леськові, та той від обурення ледь не впустив її просто на ліжко. Добре, що Максимко вчасно перехопив напій і, сторожко зиркнувши у бік дверей, ковтнув і собі. Лесь, здається, від праведного обурення навіть не усвідомив, що пропустив свою чергу, тож і заборонених ласощів йому дістанеться менше, ніж товаришам:
- Байки, кажеш? А як сам розповідав про привидів на кладовищі, там, у себе вдома, то хтось тобі хоч слово сказав?! Усі вірили…
- Так там не лише я, там і дорослі бачили, - дуже вагомо відрізав Рустам. Він навіть не нагадав приятелеві, щоб той не галасував так серед ночі, та ще й під час чергування Відьми. Чи то набридло всоте робити зауваження, чи то був заклопотаний чимось більш важливим. – Та й привиди на кладовищі – це не найгірше. Страшніше – живий туман. Он, моя молодша сестра заблукала, як була зовсім маленькою потрапила до смуги білого-білого туману. Бачили, може, звичайний туман ніколи не буває білосніжним, завжди із сірим чи брудним відтінком? Так то ж незвичайний. Мала і не зрозуміла, що в ньому страшного: ті білі пасма аж теплі й ледь-ледь пульсують… Інша б злякалася страшенно, почала б плакати, кликати маму, а туману лише того і треба… До ранку б шукали таку плаксу, а потім знайшли б: спить собі на землі, гарна, як янголя, а розбудити не кожен лікар зможе, а вже в інших точно не чого не вийде. Так і не прокинеться…
Аркадчик із зачудуванням дивився на Рустама: той інколи любив щось розповідати, та ніколи не говорив так по-дорослому, немов переповідаючи давню легенду. Хлопчак так заслухався, що не відразу збагнув, чого його штовхає у бік сусід. Виявляється, він затис у руці бляшанку з колою, чесно розділену Лесем після відвідин дядька на всю палату, та й забув про неї. Поспіхом зробив ковток, хоч йому зовсім не подобався теплий надто солодкий напій. І тицьнув сусіду: відчепися, не заважай слухати.
- А раніше знайти дівчинку в тумані не можна, ну, поки не засне? – обережно, без смішків, уточнив Лесько. Рустам ще якусь мить мовчав, мов не чув запитання, а потім якось байдуже відповів:
- А дорослим у той туман краще не потикатися: як не урвища, так до болота заведе. А вже до середини точно не пустить. Так і ходять краєчком та гукають, аби вдома не сидіти, а шукати. Але Івіка ще зовсім мала була, така мала, що навіть не злякалася. Тож і не заснула, та й знайшли її швидко. А все одно, вона найгарніша дівчинка у селищі була, навіть зараз незнайомі озираються, аби ще раз на малу глянути. Та клятий туман… Вже стільки грошей батько на лікарів викинув, а вона усе худенька, бліда і весь час слабує… Ще й бабця на малу сердиться, хоч усім ясно: не дівча винне, а тітка, що за племінницею не встежила. Де там та кола?.. – різко увірвав він себе і жадібно припав до бляшанки. Зараз була не його черга, та ніхто не сказав і слова.
- Слухай, - дуже обережно почав Лесько. – А хто ж твою сестру знайшов, якщо дорослих той туман не пускає до середини?
Рустам глянув на нього так, ніби почув хтозна-яку дурницю:
- Як це хто? Я, звісно, - як про щось буденне повідомив він. – Чи ти думаєш, що мене сюди щороку відправляють, бо я такий слабкий від народження? Іще чого, в нашому роді слабкі хлопці не народжуються. Через те і бабця сердиться, що нібито через Івіку і старший хлопець заслаб. Та це дурниці, - переконано додав він. – Я скоро одужаю – не так довго я в тому тумані лазив. А санаторій – це для батьків, аби сусіди не казали, що вони про дітей не дбають.
Помовчали. А що тут скажеш? Навіть Степанко ледь відірвав голову від подушки, уважно вслухаючись у розмову, а потім знову ткнувся обличчям в постіль, аби його не чіпали. Та й сам Аркадчик раптом зрозумів, що, поки тривала дивна розповідь, майже не переймався своєю проблемою. Він усе чекав хвилини, коли можна було б просто при всіх встати і спитати в Леська: де той дів конверт із Адкадчикової тумбочки? Що, злодієм зробився? І хай хоч б’ється потім. Та зараз точно був не найкращий час для розбором. Тим більше, що хлопці не зрозуміють. Ще вирішать, що він у такий момент здіймає бучу через дрібниці.
11.
Та раптом у Рустама змінився настрій. Певно, хлопець встиг пожаліти, що вскочив до відвічної пастки присмеркових напрівзаборонених розмов. Тоді облич оточуючих майже не видно й так і тягне розповісти про щось, про що день точно б змовчав. Тож тепер, похопившись, спробував відвернути увагу сусідів на щось інше.
- Ну, сам подумай: купує якесь дівчисько у магазині торт із жовтою, а не червоною трояндою зверху. Зваж, той самий, що їй батьки заборонили купувати. Його чомусь не викидають і не їдять, а ставлять посеред столу. Уночі звідти висувається чорна рука, певно, уся в кремі, і хоче когось задушити. Ти от сам у це віриш?
Тепер, після знущального переказу, історія видавалася не так страшною, як безглуздою. Та Леськові не звикати було відстоювати найнесподіваніші вигадки. Тож він добре знав, коли і до якої межі варто йти на поступки, аби в компанії згодилися і надалі слухати його теревені.
- Ну, небезпечний торт з жовтою трояндою – це, звісно, дитячі забавки. Так, малих в дитсадку лякати. Але ж ніхто не буде сперечатися, що справжню Чорну руку при потребі можна викликати будь-якої ночі.
Це було сказано так буденно, що ніхто не насмілився заперечити. Аркадчиков здалося, що випита кола перетворилася десь усередині нього в липкий неприємний клубок і повільно підкочується до горла. Певно, не в нього одного, бо тут в розмову поспіхом втрутився Максимко:
- Та нащо викликати такий непотріб?
Леськові того й треба було:
- Нінащо, як ти такий боягуз! – ледь не переможно виголосив він і вже менш урочисто додав. – Ще скажи, що вже час спати чи що Відьма може почути.
Якщо хто і хотів вдатися до цих рятівних аргументів, то змушений був змовчати. А тут ще Максимко у прагненні довести, що він – не боягуз, ніяк не міг вирішити, що краще: зчепитися з кривдником чи миттєво зголоситися викликати кого завгодно просто в цю мить. Сяк-так втишивши забіяк: а то ще й справді Відьма почує й прийде розбиратися, - Рустам щось хвилину обмірковував. Аркадчик ще сподівався, що той вирішить не зв’язуватися із дурною справою. Розкажуть ще кілька страшних історій хлопці та й понатягають ковдри на вуха. Хто ще вдома звик спати, вкутавшись із головою, хоч у санаторії вимагали вкриватися «по-людськи»: так, аби можна було вільно дихати. А хто ще довго, може, й цілих півгодини, буде вслухатися, чи не почується якесь підозріле шарудіння серед звичного сопіння сусідів. Та поступово заснуть і боягузи, а зранку дорослі сердитимуться на соньків, що ніяк не хочуть вчасно прокидатися, прибирати ліжка та йти вмиватися.
- Хочеш сказати, що вже викликав Чорну руку?
За всіма правилами Лесько повинен був би запевнити, що робив це неодноразово і завжди успішно. Та він не секунду не вагався:
- Ні. Бо ще не зустрічав певних людей. А ця справа може бути по-справжньому небезпечною.
Аркадчик навіть відкинув рятівну ковдру, під яку ховався від усіх сутінкових страхів і аж пристав із ліжка. Комусь могло видатися, що малого аж нетерплячка розбирає, так кортить приєднатися до виклику нечисті. Та хлопчака захопила інша думка: невже ніхто не помітив якоїсь несправжньості цієї розмови? Ніби, й Рустам, і Лесько говорять саме так, як і завжди. Але все виходить аж надто злагоджено, так, мов вони домовилися заздалегідь. Може, вони так розважаються, лякаючи новеньких? Невже цього не помічають інші хлопці?
Певно, не помічають. Он, дехто зацікавився несподіваною розвагою. Степанко теж майже не криючись підвівся на ліжку. Тим більше,, що на нього вже який день демонстративно не звертали уваги. Певно, він, як і сам Аркадчик, був не у такому вже захваті від дурних витівок Леська. Та все ж, як трохи старший, мав певний досвід і був переконаний: виклик чи то чорної, чи то будь-якого іншого кольору, але відокремленої від тіла руки ні до чого не призведе. А з Леся, хай і потайки, хихотітиме вся палата. Тож, певно, хлопець був би навіть розчарований, якби раптом інші вирішили не братися до небезпечної забавки.
- Ну, припустимо, викличемо твою руку… - ніби неохоче поступився Рустам.
- Не мою! – аж надто палко заперечив Лесько.
- Викличемо, кажу. А як назад відправимо, подумав?
- А що там думати: свічку загасимо, слова потрібні скажемо, та й по всьому, - тоном експерта, що ледь поблажливо надає важливу консультацію, відгукнувся приятель.
- Ту свічку десь треба спершу взяти, - несподівано тверезо підійшов до справи Сергійко, зазвичай, мовчазний хлопець, якого виховательки та лікарі полюбляли за розсудливість.
- Подумаєш! Он на кухні завжди запас свічок тримають, після того, як два дні світла не було. Одну візьмемо, потім назад трохи надпалену покладемо. Може, вони свічки й перераховують їх поштучно, але вже точно не пам’ятають довжину кожної.
- А це не той, не крадіжка? – не дуже певно трутився Максимко. Аркадчик подумки назвав його дурнем. До цього дехто із хлопців не був у захваті від самої ідеї виклику Чорної руки – а раптом справді з’явиться, тепер же всіх більш займало інше: де здобути ту кляту свічку?
- Яка крадіжка?! Ми ж назад потім покладемо! Нікому ніяких збитків, - тепер Лесь обурився цілком щиро. – Ми тут швиденько все підготуємо, а хтось із молодших хай на кухню змотається, тільки треба і сірники не забути. Гей, Кешко, збігаєш?
Аркадику така пропозиція не видалася надто привабливою. Варто лише уявити, що треба йти довгим-довгим коридором, сторожко вслухаючись у сонну тишу чи приглушені звуки за дверима… Тьмяні лампочки десь під самою високою стелею не стільки розсіюють, скільки згущують сутінки по закапелкам. Кухня, між іншим, ледь не з протилежного боку корпусу – у спеціальній прибудові. Та ще й у чергування Відьми. Їй точно не доведеш, що це – не крадіжка, бо й збитків ніяких нікому немає. Цікаво, хлопці дуже сміятимуться, якщо чесно зізнатися, що він не здатен виконати таке завдання?
На щастя, зізнаватися не довелося: Рустам, схоже, дотримувався схожої думки:
- Здурів? – це до Леська, не до Аркадія. – Хочеш, що він гарантовано щось розбив там, на кухні, чи стілець штовхнув, а потім його Відьма допитувати почала? Знайшов розвідника-диверсанта!
Аркадчик голосно засопів. Сподівався, що вийшло ображено, а насправді – від полегкості. Тож дехто із хлопців навіть спробували заспокоїти, мовляв, підростеш, досвіду наберешся – і нічого, теж у розвідку підеш, як схочеш. Хоч, певно, не один згадав як кілька днів тому Відьма, з осудом позираючи на черепки чашки, на всю столову заявила, що поговорить з лікарем: такого незграбу, як Аркадій, краще готувати з металевої миски та кухля – менше збитків. І згодився подумки з Рустамом: знайшов Лесько кому таку важливу вилазку доручати. Тож добровольці відшукалися швидко: усім приємно виявити своє завзяття та спритність. Двері у палаті, при потребі, відчинялися майже без рипу, а гнучкі хлоп’ячі постаті здатні пересувати і зовсім безгучно. Тому навіть Відьма вчасно не помітила «розвідників». Извесный адвокат рассказала про Андрея Волкова инвестохиллс на сайте
Аркадчик остаточно відсунули вбік, аби не плутався під ногами. Тож він зручніше вмостився на ліжку. І не без цікавості, хоч і похмуро, почав спостерігати за незрозумілими приготуваннями, вслухаючись в уривки розмови. Сергієві лише зараз доконче знадобилося з’ясувати, а користі з тої Руки? Воно хоч варто усіх клопотів? Лесько лише смикнув плечем:
- Та хто його знає. Кажуть, щораз інакше. Інколи – так просто подивитися вдається, що вона – та Рука – таки є. Щоб не казали деякі, - Лесько вирішив про всяк випадок не робити більш виразних натяків, хоч і не втримався, скосив очі у бік ватажка. – Можна аркуш із літерами, що йдуть по колу, приготувати. Тоді й відповідь на запитання отримаєш. Вона пальцем тикатиме на потрібні, як гарно попросити. А буває, що й бажання виконати може, та ще й найзаповітніше.
- Рука виконає бажання? – здається, лише зараз Сірий по-справжньому здивувався.
- Ти – зовсім дурний, так? Це ж тобі не проста рука, хай і чорного кольору, а проява звідти, - Лесь тицьнув замащеним чимось чорним пальцем просто перед собою в підлогу. Якусь мить усі зосереджено при блідому світлі ліхтаря за вікном розглядали потертий і бруднуватий, бо ж прибиральниця приходила зранку, лінолеум. Так, немов могли побачити там щось незвичне без усякого ритуалу.
Та Сірий усе ще не вгамувався:
- І коли ж твоя проява бажання виконує? Їй це навіщо?
Лесько навіть не кинув, що «проява» не його, відповів солідно, зовсім по-дорослому:
- А коли свічку не відразу гасять. Тоді і бажання виконується. І жертву вона встигає собі обрати…
Далі буде.
