Осінній вечір після трудового дня… момент, коли усвідомлюєш, що маєш годинку на те, аби перепочити, відволіктися від шаленого темпу життя. У ці хвилини відчуваєш справжнє блаженство, а ноги тим часом самі несуть тебе на кухню, руки слухняно заварюють чай. Потім звично сідаєш біля вікна, нарешті знайшовши омріяний затишок. Розглядаєш дерева, небо, вдихаєш аромат чаю, тримаючи свою чашку обома руками й гріючи так змерзлі пальці. У такі хвилини просто мовчиш, мовчиш, нічого не думаючи…
Але цих трьох не зупиняла особливість моменту – вони продовжували незавершену розмову.
Серце (палко промовляє): Я вмію любити! Я люблю, я хвилююсь, я відчуваю, я кохаю… Серце – найчесніше в почуттях. Мені відомі вірність та постійність.
Розум (говорить спокійно та зважено, з притаманною йому холодністю): І що з твого кохання, Серце? Ти створене для того, щоб мені на світі не нудно жилося, щоб я мав над чим постійно думати. І так завжди! Ти закохаєшся, потім страждаєш, не знаєш, що робити… А хто в результаті все вирішує? Я. Я думаю про те, що робити і як жити далі. Начебто в мене інших справ немає, окрім вирішення твоїх проблем. То що ж роблять усі ті твої чесноти, коли я змушений клопотатися через тебе? Якби ти було таким чуттєвим і чесним, як кажеш, то не завдавало б товаришу постійно стільки мороки. Це я вірний. Я постійно допомагаю тобі, підтримую тебе.
Совість (зажурено): А що ви взагалі можете знати про вірність? Ви постійно зраджуєте: собі, думкам, почуттям, людям… Ви нерідко чините досить підло. Ось ти, Серце. Ти можеш покохати, а потім розлюбити, зрадити кохання… Ти можеш, до того ж, не тільки любити, але й ненавидіти. А ненависть твоя завжди страшна, жорстока й підла. А ти, Розум, відколи став мучеником? Ти ж корисливий, завжди дієш із розрахунку, готовий на будь-яку підлість, якщо це вигідно. І ви говорите про вірність… Не потрібно, прошу. Мені й без цих ваших неправдивих слів постійно соромно за вас. Рік у рік ви чините підло, жорстоко, нечесно, а я мучуся. І прийміть до уваги: я завжди мовчки все терплю, не нарікаю, нічим не хвалюся. В мене нічого й немає, тільки обов’язок мучитися після ваших проступків. І я все старанно виконую. І не говоріть більше про вірність… вона вам не відома. Оберіть тему, яку добре знаєте.
Чай вже майже допито, зникає чарівна мить спокою… Секунду замріяно дивишся у вікно, радісно уявляєш наступний вечір, нові хвилини тепла й затишку, а потім берешся за повсякденні справи. І навіть не здогадуєшся, що та розмова все ж триває і досі…
