В кімнаті з тілами завмерлими в алкогольній сплячці в різних положеннях(позах) одні з яких сплелися в химерні клубки в той час як інші поснули в тарілках з недоїденим салатом залишив шийся з гулянки що тривала напередодні Прокинувся(Я) поряд з дівчиною ім’я її марно намагався пригадати вона міцно охопила білосніжними руками мене з обіймів цієї юної сплячої Попелюшки звільнившись почав оглядати з підлоги гармидер своєї кімнати відвідуваною чи не всією творчою і неформальною спільнотою міста і просто любителів потусуватися. Простір наповнювала музика Пінк Флойду та мерехтливі вогники новорічної ялинки під якою власне і знаходився за стіни доносилися сопіння та стони кохавшихся осіб ,хтось човгаючи взуттям пройшов коридором після чого увімкнулося світло в туалеті. Не маючи сили звестись на ноги доповз до стіни сів підтягнувши ноги до грудей обхопив їх руками поклавши підборіддя на коліна , стіна віддавала холодом від чого тіло почало трястись вкриваючись сиротами.
Пригадалося як рік тому блукав засніженим лісом нашубканий великою кількістю одягу ніби щойно прилетівши від далеких досяжних тільки мріям зір астронавт в скафандрі що незграбно рухався кучугурами м’якого снігу . На кожен звук озирався по сторонам охоплений жахом чи то пак вірою в те нібито ліс є домівкою міфічних істот для котрих Я є ласою здобиччю, боровся з страхом гнітившим мене стримуючись аби не рвонути подальше туди де нема відчуття немов із-за кожного дерева шпигують за тобою. Перед мною виникла галявина вкрита ніби асфальтом недоторканим снігом оточена стіною дерев вбраних в білі шати що погойдувалися від морозного подиху Борею, посередині знаходився від зрізаного чи зламаного колись дерева пень. Втомлений рухом крізь замети , згрібши ногою сніг з пня вмостився на його , замерзла деревина обпікала холодом сідниці. Піднявши очі догори спостерігав за танком пречудових дивних форм сніжинок розпочинавших свої па високо серед безформних димчастих хмар поряд із щойно зійшовши блідим нічним світилом, частини їх завершувала кружляння танучи на моєму обличчі. Дивним чином відчуття холоду та страху миттєво покинули залишивши мене серед білосніжної пустелі лісу та безкраєю пустотою простору над головою. Відчув себе загубленим серед мільярдів позбавлених індивідуальних рис хаотично рухаючихся атомів Всесвіту що перебували в центрі власної самотності. Насолоджувався станом приреченості блукання коли раптово звуки дзвінка мобільного телефону вирвали з блаженного забуття у слухавці чув «ти де курва ходиш… йди сюди скільки можна сигналити…» вибивши помітив блукаюче поміж дерев ехо звуку клаксона авто що мав слугувати за провідника, знову задзвонив телефон Я піднявся і рушив поснулим в очікувані весни лісом освітленого холодними променями заплутаного серед хмар місяця.
Холод не переставав діймати спустили воду в туалеті і знову хтось прочовгав коридором за стіною запанувала тиша. Розпочинався черговий перед ранковий снігопад що оновлював білі вбрання дерев готуючи їх до зустрічі нового дня вкриваючи снігом будинки вулиці міста поля та ліси зануреної в сон країни.
* * *
Знаходилась у кімнаті з виключеним світлом на неростеленому ліжку рясно зрошуючи подушку сльозами, чулися тільки її схлипи та ридання, скрутившись клубком ховаючи слабкі руки між колін, зажавши пачку лез для бриття скористатися котрими не вистачило духу та й не хотілося аби батьки носилися з трупом свого дитяти шукаючи хто б провів поховальний ритуал над самогубцем ворота Раю зачинилися перед яким назавжди. Важко було уявити батьків плачучих прохаючи прощення за душу своєї доньки. Ці думки ще більше розпалювали ненависть до себе , страшно було зустрітись із своїм відображенням в дзеркалі не говорячи про інших людей що будуть шептатися за спиною вирячившись тицяти пальцями. Плакати не залишилося сліз тільки стони , стони розпачу перед всіма колами пекла пройтися і стерпіти всі муки їх доведеться їй. Вона вірила в кохання, вона кохала вважала ніби міцно охоплене тіло є удачею, Джек - потом спійманим нею. Пригадалася заздрість в очах найближчих подруг , їх розмови про її ідеального хлопця та численні прогнози щодо дати весілля, його галантність , квіти на кожному побаченні , вишукані подарунки, обіцянки вічно кохати , ніжний дотик вуст, прогулянки під зоряним небом весняними садами, безкінечні телефоні розмови, вірші присвячені йому записані на сторінках щоденника . Згадалась єдина така вимріяна проведена разом ніч , вона згадала як ввечері засинала поряд янгола, а на ранок прокинулась в квартирі диявола , що став називати її сукою повією злобно насміхаючись з пультом в руці прокручуючи екраном записану, таємно , ніч їхнього кохання після чого схопив за волосся вдарив коліном в живіт виставляючи за двері кричав « Ти страждатимеш » і наостанок плюнув в обличчя . Пройшла майже доба він розповів всім показував фото нарізані з відео зник з міста надсилаючи образливі повідомлення на телефон. Не розуміла Чому та За Що він завдав їй такого болю залишив нестираємий слід в душі. Доля розчавила, кинула на дно прижавши тягарем душевних мук. Вона вмить стала старою. Все абсолютно все втратило свою цінність . Світ із різнобарвного став чорно-білим освітлений холодним чорного кольору сонцем. Захотілося пити і вперше за останні декілька років курити.
За вікном її кімнати розпочався снігопад.
* * * * *
Не хотілося повертатися з лісу залишитися назавжди серед безмовної тиші наодинці з Творцем розчинитися у всьому бути скрізь і водночас ніде втратити відчуття перестати сприймати світ забутися ніколи не мислити перетворитися в безкінечність бути пасивною частиною Всезагального Універсуму. Тоді поміж снігів Я вперше усвідомив себе існуючим і усвідомив скніченість свого існування не зміг знайти місця у геніальному творінні Великого Архітектора Бога чи Природи. Помітив що закинутий у замкнений лабіринт без входу та виходу де приречений блукати поки смерть не знайде. Пам’ятаю як сидячи на промерзлому пневі несподівано відчув як в кінцівках почали бігати «мурашки» розбігаючись кожну клітинку організму, серце частіше забилося, трішки нудило , світ почав обертатися Я весь закляк в приємному оціпенінні . Відчув настала мить зробити вирішальний крок прийняти рішення що мало б змінити мене та моє рослинне існування коли нізвідки взявся той огидний телефонний дзвінок. Даремно повертався подумки на галявину, даремно намагався здійснити той вирішальний крок, всі порухи щось змінити терпіли фіаско, мій мозок не здатен пробити стіни лабіринту, я повністю відався течії позбавлений сил чинити опір, зависнув в стані невизначеності що гнітила , втратив орієнтацію не знаючи чого бажаю. Сидіння та холод втомлювали , захотілося зігрітися піднявся натягнув знайдений серед інших розкиданих речей в’язаний светр в кімнаті все залишалося без змін ті ж п’яні люди в тих самих химерних позах спали в блимаючому промінні ялинкових гірлянд, перестала грати музика, хтось голосно хропів. Переступаючи через порожні пляшки, диски одяг взуття нерухомі тіла намагаючись нічого не розтоптати і нікого не розбудити навшпиньки попрямував до виходу з кімнати. У напівтемному коридорі здибав щойно вийшовшу з туалету нижчу на голову за мене дівчину завмерлу напроти Я вивчав її соні світло-голубі очі, пасма золотавого до плеч незачесаного волосся, відкритий лоб, иширокі скули, невеликий прямий ніс, тонкі губи, білу шкіру, сіру облягаючу маленькі груди кофтинку, сині джинси на широких стегнах, в руках тримала запалену цигарку затягуючись котрою видихала дим мені в обличчя. «В такій великій квартирі сам . Не самотньо. Може скласти компанію ну хоча б до ранку » «Ні дякую погано себе почуваю» - відповів їй і пішов далі коридором. На порозі кухні повагався чи варто вмикати, увімкнувши набрав в електричний чайник води сподіваючись зігрітися. Чекаючи поки закипить вода помітив на стіні календар позначений був 13 січня перевалило за північ вже 14 субота отже доведеться їхати до батьків і знову вислуховувати довгі розмови що варто братися за голову як ніяк влітку отримаю диплом а ще не перестав водитися з різними дивно одягнутими з кучою татуювань і дірками на обличчі особами котрі живуть в моїй квартирі і тратять їх гроші. Проте що настав час спілкуватися з людьми їх кола, допомогти батькові керувати бізнесом, завести дівчину з числа його компаньйонів це б укріпило справу. Клацнула кнопка сповіщаючи вода закипіла, прийнявся шукати численними майже завжди порожніми полицями чаю чи бодай кави, нічого не знайшовши відчув легке розчарування, ситуацію врятували пачка цигарок та сірники недбало забуті на холодильнику. Закуривши зрозумів чаю хочеться набагато більше ніж курити в хвилинах 15 знаходився цілодобовий магазин куди і вирушив взувши черевики та натягнув куртку з капюшоном ступив у засніжені хащі кам’яних джунглів. Крокував порожнім тротуаром проспекту встеленого килимом витканим зі щойно впавшого снігу рипівшого під підошвами черевиків котрі залишали овальні сліди. Тьмяне світло вуличних ліхтарів та неонова реклама наліплена на фасади будинків освітлювали мій шлях, поряд їхали таксівки що розвозили по теплих домівках захмелілих гуляк.
Все більше і більше Я руйнувався, кожен прожитий день був майже точною копією попереднього, голова розколювалася на частини від марних пошуків сенсу хоча б у чомусь його ніколи не було і бути не могло хіба що придумати і житти черговою ілюзією, надія покинула остаточно після прочитаних творів Кафки, дивився на себе як на одну з шести мільярдів частин системи втрату якої не помітить ніхто, бунтував проти речей що створили мене як і інші з мого оточення проти батьків за те шо привели у такий недосконалий світ притому залишаючись повністю залежними від них, протиставив себе щасливому суспільству відмовившись від газет, телебачення, радіо та бажань бути успішним, багатим , відомим. Кричав людям що вони сліпі ними маніпулюють називав церкву притулком для рабів найбільшим репресивним органом сучасності, вважав нібито вільний знаходжусь над всім . Усвідомив що насправді Я не хочу більше цих знань, не хочу бунту, втомився бути сам. Я хочу мріяти, бачити світ у рожевих тонах, хочу мати кучу авто , бути крутим, тусуватися по нічних клубах впиваючись коктейлями, модно одягатися, дивитися комедійні програми гумор в яких вище ширінки не піднімається, брехати, говорити за спинами обговорювати всіх, ділити всіх на лохів і нормальних пацанів, дивитися багато серіалів та бойовиків по супергероїв наслідуючи манеру їх поведінки, хизуватися дорогими речами, будувати свій авторитет принижуючи інших, на тратити час на комп’ютерні ігри, говорити аби не мовчати, читати тільки чоловічі журнали, слухати сопливі пісеньки попсових артистів фанатіти від них, а найбільше чого хочеться це кохати. Кохати як у фільмах зі сльозами, квітами, безсонними ночами, нескінченим потоком есемесок та всіма банальностями. Я досягну цього головне ніколи не давати собі думати, бути собою, згадувати колишнє життя, ніколи не повернуся в квартиру, Я їду до батьків. «Таксі. Стій. Мені на вулицю…»
*****
Вона встала з ліжка підійшла до вікна розвернулася відставила від стола крісло сіла на його почала оглядати кімнату ніби вперше потрапила сюди. Вона дивилася на пофарбовані в рожеве стіни з причепленими плакатами, картонками у вигляді сердець підвішених на мотузки до стелі , на подушки з написами Love від цього видовища нудило невже це її тут все було пронизане цим почуттям . Тепер вона усвідомлювала що кохання це найжахливіша річ в житті людини воно задурманювало голову виривало з реальності у лабіринти повітряних замків спроектованих мріями. Ким вона була до сьогоднішнього дня однією з багатьох наївних дуреп мріяла про сімю не помічаючи що в основі лежить примітивне бажання не витрачати час на пошуки партнера для сексу, чи можливо заради дітей що будуть як і вона змушені житти серед абсурду, дорослішаючи ставатимуть хтивими, заздрісними, підлими лицемірами ,будуть знищувати собі подібних. Вона встала вийшла з кімнати в яку повернулася через хвилину з мішком в руках взялася зривати плакати зі стін, включила комп’ютер відформатувала жорсткий диск, дістала з під подушки щоденник і кинула до мішка туди ж відправила компакт диски і все що потрапляло під руку. Це був найкращий день її життя, вона прокинулася, вона вже ніколи не повернеться до пустих розмов, дурних мрій, її вже ніхто і ніщо не обдурить, вона існувала заради цього прозріння. Зрозуміла що найвище благо людини це бути самотнім бути поза метушнею суспільства . Вона не повернеться до старого життя ніколи. Схопила мішок одягнулася знайшла ключі від старої однокімнатної квартири вийшла надвір де викинула у найближчий сміттєвий бак мішок. Вона розчинилася у густому снігу що падав з порожніх небес.
