Настав час скинути маску. Отже, ніякої Глорії Мирської не існує, є Владислав Івченко, який тут, на ГАКу, більш відомий, як Владюша Бар-Кончалаба. Зараз спробую пояснити, навіщо мені треба було інтригувати шановне товариство. Минулої осені (якраз після Форуму видавців) я прочитав книгу київської радіо-зірки та керівника видавництва «Маузер» Юлії Бурковської «Тра-ля-ля». По деяким причинам, як об’єктивним, так і суб’єктивним, ця книга справила на мене досить велике враження і я вирішив написати щось стилістично подібне.
Так мною була вигадана Зоряна Мальва – провінціалка, яка живе у Києві, веде програму гороскопів на телебаченні і намагається захиститися від Бабілону почуттям гумору. Оповідь у романі ведеться саме від її особи. Я хвацько узявся за справу та виявилося, що я багато чого не знаю про жінок. У чому вони сплять? На якій день запізнення місячного починають хвилюватися? На що вони дивляться, коли знайомляться з чоловіками? Чи може дівчина ходити вдома у спортивному костюмі? Питань було дуже багато, але відповіді на них не знайдеш у Вікіпедії.
Тоді я мобілізував трьох своїх знайомих, яких попросив бути моїм поводирями у світ жінок. В ідеалі планувалося, що я буду висилати моїм експертам щойно написані шматки тексту, вони будуть правити в них чоловічі огріхи і надсилати мені. На практиці коло експертів звузилося до однієї людини – відомої сумської тележурналістки Оксани Москаленко, яка старанно і сумлінно вичитала увесь роман, надавши безліч корисних порад і зауважень. Щодо закінчення роману в нас були деякі суперечки, Оксана казала, що дівчина ніколи б такого не написала. Але я бачив все саме так, то так і залишилося.
Ще два експерти, працівник оптової торгівлі Наталка Богатиренко та київська тележурналістка Аня Мірошниченко, допомагали консультаціями з широкого кола питань. Ось так я писав, редагував, закінчив роман за два місяці. Скажу, що писати від особи жінки було важко. Виснажливо. Постійно треба було зупинятися і розумувати на тему, чи думає так жінка, чи так вона розуміє та поводиться.
Я закінчив роман з великим полегшенням, назвав його пишно «Яскраве життя і надзвичайні пригоди Зоряної Мальви», після чого закинув подалі. Виклав кілька фрагментів на ГАКу. Виклав під жіночим псевдо, бо важливо було, щоб читачі не шукали бліх у автора-чоловіка, а просто читали. Фрагменти не спричинили якоїсь сенсації, трошки рецензій, я захопився іншими проектами і забув про свій перший жіночий роман.
Потім, вже взимку, прочитав, що почалася чергова «Коронація слова». Тоді мені здавалося, що в мене є кращі романи, але вони були не закінчені, то надіслав «Зоряну Мальву». І забув. Коли в середині травня мені зателефонували і спитали, що я відсилав на «Коронацію». Я почав згадувати і з першого разу зробити це не зміг. Та мене запросили на церемонію нагородження. Я поліз на сайт, прочитав там про розміри трьох премій і серце моє тривожно закалаталося.
Далі почався пошук піджаку і метелика (цього вимагали організатори). Вранці 4 червня я прибув у Київ, знайшов театр Франко, де об 11.00 була призначена зустріч з режисером заходу. До театру прийшло кілька десятків літераторів, жодних знайомих облич. Ми здали копії паспортів та ідентифікаційних кодів, після чого нам пояснили де сідати у залі, як виходити на сцену і куди уходити з неї.
Саме нагородження було увечері. Я сів поруч з дядечком з Тернопільскої області, який розповів про себе зворушливу історію про те, як хотів стати письменником ще з юнацтва, та все не було часу. А ось зараз він на пенсії, вирощує у теплиці троянди, робота сезонна, є періоди, коли багато вільного часу, то він і пише. Набирає текст на комп’ютері, але найбільш хвилюючі і бурхливі епізоди пише ручкою, бо не може довірите таке машині. Дядечко сподівався, що відмітка «Коронації слова» дасть поштовх до виходу роману у друк. В мене були схожі сподівання.
Треба сказати, що переможців номінації «Роман» нагороджують останніми, то довелося почекати, спостерігаючи за колегами з іншим номінацій та виступами різним естрадних колективів. Коли вже почали шанувати романістів, я нервово рахував дипломантів, бажаючи, щоб вони скоріше закінчилися без згадування мого прізвища. Бо ж за диплом дають лише тисячу гривень на відміну від багатотисячних премій. Пройшло вже п’ять дипломантів, залишалося всього-нічого, коли Лариса Денисенко сказала:
- А ось це сюрприз особисто для мене.
Серце моє стиснулося і я зрозумів, що щастя не буде.
- Я була впевнена, що автор цього твору жінка, але ж ось бачите. Зустрічайте, Владислав Івченко з Сум, роман «Яскраве життя та небувалі пригоди Зоряної Мальви». – вела далі пані Денисенко.
Поки я плентався на розчарованих ногах, Лариса трохи мене підбадьорила, сказавши, що їй мій роман здався найсмішнішим з того, що було надіслано на конкурс.
- Чесно, я думала, що цей роман написала жінка. – сказала пані Денисенко і запросила до мікрофону.
Я трохи виступив, намагаючись бути смішним і пішов за куліси. Єдиним полегшенням було те, що серед дипломантів у номінації «П’єса» була Ірен Роздобудько, персона досить таки відома. Ну, у такій компанії можна і дипломом задовільнитися.
Після нагородження був фуршет, поспілкувався з кількома людьми, сподіваюся, що від того спілкування будуть якісь корисні наслідки. А тепер дякую всім читачам Глорії Мирської та «Зоряної Мальви». Цей проект припиняє своє існування у мережі, але, сподіваюся, вийде книжкою.
Владюша Бар-Кончалаба
Пи.Си. Зараз в мене з’явилася ідея щодо нового конспірологічного проекту, то десь за місяць-два чекайте появи на ГАКу нового автора:). Ну і читайте мої твори, як Владюші Бар-Кончалаби.
