Ну ось, я знову бачила його, і що?
Світ не змінився, не втратив своїх рис і форм, просто це він виділяється з-поміж інших, як єдиний добре промальований персонаж у не надто якісному мультфільмі. Чим він виділяється і чому - не можу сказати. Але й не помічати цього неможливо. І я знову беру себе в руки, спокійно говорю з ним, сперечаюсь, якщо треба, посміхаюсь, "гаразд, я буду твоїм другом" - говорить моя поведінка. Адже я знаю, що у нього є дівчина, тобто ні - я тільки здогадуюсь про це, але анітрохи не хочу дізнатися точно. А Вконтакті запис - "заручений". Ну що ж... Я ж бачу, що він щасливий... І в його житті мені немає місця. Це правильно, я розумію це, от тільки чому ж його образ не стає таким, як решта, чому він і далі світиться та ріже очі й душу яскравістю барв? Чому знову радію кожному його погляду, ціную кожне слово, кожну хвилину поруч?
Я знаю, що просто вигадала собі все це. Так хотілося кохати...Вітаю, вдалося! От тільки як тепер це вимкнути? Слід було спочатку читати інструкцію. А тепер доведеться тикати пальцями у всі кнопочки. Лякає тільки одне - ану ж потрібної не знайдеться? І я залишусь отак у ввімкненому стані, як джерело струму без навантаження. Що тоді? Ви думаєте, батарейка добре почувається, коли її розпирає зсередини заряд? А якщо її зарядити занадто? Не хочеться розплескати свій електроліт по асфальту підворіть...
Отже, план дій: перше - блокувати всі потяги в тому напрямку, щоб уникнути вибуху;
друге - спробувати відключитись від зарядного пристрою. Де ж та розетка? Ага, начебто намацала. Головне - не потрапити випадково в темряві пальцями до виводів штепселя чи оголених дротів. Так, з метафорами завжди проблеми. Насправді тут просто треба ввімкнути логіку на повну потужність, яка на весь голос кричить про те, що нічого путнього з цих бажань не буде;
третє - не думати про все вищенаписане, не звертати на це уваги, щоб просто забути, наче й не було. Втрачати нічого, зате можна отримати Друга.
