Два охоронця сидять у будці біля воріт до помістя Боса. Слухають радіо, розмовляють про футбол.
- Що воно гуде? – питає один.
- Де? А, дійсно? Не знаю.
- Подивися.
- Та камера щось не працює.
Камера повинна показувати дорогу перед воротами, але зображення немає.
- Блять, щось нечисте. – охоронець хапається за пістолет, гуркіт все наближається, потім удар. Ворота зносить БТР, який їде далі, у вибиті ворота заскакують автоматники в бронежилетах і шоломах.
- Всім лежати! Лежати! Руки за голову!
У ворота заїздить кілька мікроавтобусів, з них теж вискакують автоматники, оточують будинок, виламують двері. Чет у цей час грається в пісочку. Зводить якусь високу-високу башту. На те що відбувається у дворі не звертає уваги. Його теж не помічають за кущами.
Коли виводять Боса з заламаними руками. На дворі його чекає міліцейський генерал.
- Ну що, Бурбашев, доплигався? – сміється мент.
- Даремно ви так, пане генералу. – посміхається бандит.
- А ти мені не вказуй! – гнівається генерал.
- Та ви потім самі зрозумієте, що даремно.
- Погрожуєш? – генерал б'є Боса в бік. Цілиться по ниркам. Бос стогне і повисає на руках бійців ЗМОПу. Чет чує той стогін. Виглядає з-за кущів і бачить, як Боса кудись тягнуть. Зривається з місця і біжить, виє, як божевільний. Менти наставляють на нього автомати.
- Не стріляти! Не стріляти! – кричить Бос, який кривиться від болі. – Дебіл, лежати! Лежати! Лежати, я сказав! Дебіл, лежати!
Він кричить так відчайдушно, що Чет зупиняється. На нього дивляться кілька десятків стволів, але він не бачить їх, бачить тільки Боса.
- Лягай, дебіл, лягай! Все добре, дебіл, лягай!
Чет лягає. Не пручається, коли підходять менти, хочуть одягнути наручники. Але в них немає наручників на такі товсті руки. В'яжуть їх ременем, відводять Чета до машини куди вантажать усіх, окрім Боса.
Його везуть окремо. Приводять в кабінет. Там вже чекають кілька чоловіків в дорогих костюмах. В них є до Боса розмова.
- Віддаєш базар. Віддаєш майонезний завод. І віддаєш нерухомість в центрі. Умови зрозумілі?
- Я чесний бізнесмен. Я не віддам свого.
Вони сміються.
- Бурбашев, ти ж не дурень. Ти ж розумієш, що твого у тебе рівно стільки, скільки ми тобі залишимо. – каже один, прокурор.
- І це ми ще по-доброму. Могли просто пристрелити. – нагадує дядя з СБУ.
- Тільки не вийшло. – каже Бурбашев.
- Ну, раз не вийшло, вийшло б другий, чи третій. Але нам тут війни не потрібні. Розумієш, Бурбашев? Нам потрібно, щоб все тихо було і мирно. Є у тебе шлюхи – займайся. Є по контрабанді зв'язки – нехай. Наркотою приторговуєш. Цього тобі на життя вистачить. А усе інше, віддай. Так треба. – наполягає прокурор.
- А то сидіти тобі довго-довго. – нагадує генерал.
- А може і не довго, в тюрмі з людьми різне трапляється. Увечері заснув, а вранці не прокинувся. Всяке буває. – зітхає есбеушник.
Вони сміються. Відчувають свою силу і свою перемогу.
- І земельку теж доведеться віддати. – каже той, який мовчав, з облдержадміністрації.
Від цих слів Бос сіпається.
- Сиди, сиди, спокійно. Думав не знаємо? Все знаємо. Ось бачиш, ось списочок усіх ділянок, які ти скупив. Молодець, розумієш, що земля, то гроші. Ох який же й молодець!
- То як Бурбашев? Що думаєш?
Він скрипить зубами, але все підписує. Вони приводять нотаріуса, оформляють все, як треба, платять йому більше-менш реальні гроші за активи, а потім переганяють ті гроші знову до себе. Все добре спланували, молодці, вміють працювати. Боса тримаються в тюрмі ще місяць, щоб заспокоївся. Потім випускають. Зустрічає його менше половини хлопців. Інших посадили, знайшли за що.
Бос сидить вдома і дивиться в підлогу. Поруч Зіпа. Мовчать.
- Треба зайнятися рестораном. І дівками. Вони можуть приносити більше грошей.
- Так. – Зіпа киває головою. – Що робитимемо з командою?
У Боса був футбольний клуб. Грав у другій лізі.
- Вони забрали в мене все, нехай тепер неї і опікуються.
- Добре.
Зіпа уходить. Бос сидить мовчки, потім гилить кулаками по фотелю.
- Суки! Суки! Суки!
- Доброго дня, Станіслав Сергійович. – Зіпа перестрів в офісному приміщенні якогось хлопця у костюмі.
- Доброго. – хлопець розгубився, він не знає Зіпу, але відчуває, що від нього можна чекати неприємностей.
- Я до вас з особистої справи. Чи не знайдете хвилин десять щоб поспілкуватися?
- Ви знаєте, я зараз зайнятий, давайте...
- Станіславе, можна я вас буду називати просто Станіславом? Давайте поговоримо. Це важливо і для вас і для мене.
- Про що? Я вас не знаю!
- А я вас знаю. Дуже навіть добре знаю. Давайте десь присядемо.
Хлопцю нічого не залишається, як запросити Зіпу у свій кабінет.
- Ось так добре, дякую. Я хочу поговорити з вами про одну особу, яка зараз живе з вами.
- Що? – хлопець аж підхоплюється. – Ви сутенер? Я зараз викликаю охорону!
- Будь ласка, Станіславе, але що це вирішить? Проблема то залишиться.
- В мене немає проблем!
- Можливо. А в нас є. Проблема в тому, що та дівчина, яка з вами живе, вона заборгувала нам...
- Вона вам нічого не винна! – кричить хлопець.
- Станіславе, ви ж юрист, вже досить досвідчений юрист, а такий не стриманий. Я добре чую, то кричати мені не треба. І якщо я кажу, що борг є, то він є.
- Я зараз викликаю міліцію і вони з вами розберуться!
- Воля ваша, Станіславе, але я просто хотів дещо прояснити ситуацію. Мені здається, що у вас щодо цієї дівчини є якісь плани. Ви платили за її лікування, зняли для неї квартиру, а вчора вас бачили навіть в салоні весільних суконь.
- Ви слідкуєте за мною?
- Ні, просто добрі люди вас бачили і переказали. Так ось, ми розуміємо вас. Молодість, вона гарненька і таке інше. Але ж і ви зрозумійте нас. Ми купили її, вклали певні кошти, а потім з'явилися ви добрим лицарем на білому коні і увели її, залишивши нам тільки збитки.
- Вона відпрацювала на вас три місяці, вона повернула усі гроші!
- Станіславе, давайте не будемо лізти в економіку. Ви – юрист, я теж не бухгалтер, то до чого нам ото рахувати гроші? Є факт, що ми понесли збитки. Це неправильно. Ось тому я і прийшов до вас, щоб владнати цю ситуацію.
- Я не віддам вам її!
- Будь ласка. Ми цивілізовані люди і розуміємо диво кохання. Не обов’язково її повертати, можна компенсувати її відсутність на робочому місці.
- Що?
- Двадцять тисяч доларів.
- Геть звідси!
Хлопець підскакує і насувається на Зіпу.
- Геть! Я не бажаю вас бачити! А якщо ви ще з'явитись, то я викликаю міліцію! І тільки спробуйте зробити щось погане Мірі!
Зіпа сміється.
- Бог ти мій, який драматизм! Левом став за кохану битися! Ви молодець, Станіславе, їй богу молодець.
- Геть!
- Не кричіть, я почув ваше бажання. Тепер почуйте і ви мене. Розумієте, ми маємо не тільки права на вашу милу. Але й ще деякі знімки, відеозаписи, скажімо так, сумнівного характеру.
- Що?
- Я так розумію, що ви маєте плани щодо цієї дівчини. Ви чесна людина, ви хочете одружитися на ній, незважаючи на її минуле. Лицарський вчинок. Але якщо ми не прийдемо до порозуміння, то ті знімки і зйомки, вони з'являться у широкому доступі. Тобто всякий бажаючий зможу подивитися на вашу жінку. Роздягнену. І не одну. А з партнером, з кількома партнерами, одного разу, здається, аж з сімома. Вона витривала дівчинка, повністю підтримую ваш вибір. Це та конячка, що не замориться. Так ось, Станіславе, я глибоко сумніваюся, що все, про що я казав, додасть щастя у ваше життя. До того ж ви працюєте в серйозній організації. На вас почнуть дивитися скоса та й кар'єра, можливо не буде будуватися так швидко, як раніше. Тобто, вирішуйте самі. Якщо вирішите зневажати наші інтереси – заради бога. Ваша справа. Але я впевнений, що і в наших і в ваших інтересах залагодити цю проблему по обопільній згоді.
Зіпа посміхається і дивиться на хлопця. Той сидить.
- Мені треба подумати.
- Звісно. Через три дні я передзвоню вам. До побачення.
Зіпа уходить. Хлопець сидить і ошелешено дивиться в стіну.
Бос їде в своєму чорному позашляховику поганою, розбитою дорогою серед кущів. За ними їде вантажівка. Бос дивиться на мапу.
- Звертай на цю галявину, здається тут.
Машина повертає, плигає на кротячих нормах, зупиняється. Бос виходить, він в високих чоботях і кашкеті.
- Дебіл, виходь. – виганяє його з заднього сидіння. Поруч зупиняється вантажівка, з неї плигає Зіпа.
- Ну що, чекаємо? – питає він.
- Чекаємо.
Запалюють цигарки. Видно, що нервують. Бос дивиться на годинник, спльовує. Чет зламав кілька гілок у кущах і тепер ними бавиться.
- От же дебіл! – киває головою Зіпа. – Сховати його треба в машину, а то соромно.
- Дебіл, іди в машину. – каже Бос. Показує на заднє сидіння. Чет повертається, старанно витирає ноги, залазить. Водій закриває за ними двері.
- Дивний дебіл. Якось же розуміє, що ноги треба витирати.
- Це я навчив. – каже Бос. – Він мене слухає.
Чекають далі.
- Наче гуде щось. – каже хтось з хлопців.
- Гуде. – погоджується Бос. Чекають. Нарешті на галявину виповзає вантажівка. Зупиняється біля іншої. Хлопці починають перевантажувати товар, Бос приймає гроші від російського партнера. Вантаж вже у росіян, Бос тисне руку росіянину, коли з кущів вискакують кілька хлопців з гвинтівками і в камуфляжі.
- Руки вгору!
Бос піднімає вгору руку з валізою, в якій гроші. Хлопець з гвинтівкою підходить і забирає її. Інший тримає на мушці Зіпу з хлопцями, третій ліз в машину Боса. Наштовхується на Чета, який солодко спить.
- Фас! – кричить Бос і кидається на нападника, що стояв поруч. Чет хватає іншого і вивалюється з ним з машини. Третій повертається подивитися, що відбувається, на нього плигає Зіпа. Дебіл зламав шию своєму ворогу і кидається допомагати Босу. Зіпа з хлопцями вже поклали третього. От вони лежать, двоє мертвих і один поранений. Скавчить, благає про пощаду.
- Ти б нас не пощадив, суко. – каже Бос і стріляє хлопцю в обличчя з гвинтівки. - Це ти їх навів? – питає у росіянина. Той тремтить, киває головою, що ні.
- Суко. Ти! Звідки б вони могли знати? – Бос киває головою. Зіпа стріляє. Потім стягують трупи у вантажівку. Звідти забирають товар. – Продамо його ще раз. – посміхається Бос.
Їдуть додому, Чет жує шоколадку.
- Обгортку! – гримає Бос, Чет починає здирати обгортку. Повний дебіл.
- Мила, поїхали на природу. – каже юрист Мірі.
- Куди?
- Знаю одне чудове місце. Ліс, озеро, нікого немає. Поплаваємо. Поїхали.
- Поїхали. – Міра всміхається і цілує Стаса. Синці вже зійшли, шрами зашили досвідчені хірурги, вона така гарненька у білій сукні в жовту квітку. Він дивиться на неї, ловить руками, обнімає, цілує.
- Як я тебе кохаю!
Вони їдуть за місто. У нього велика чорна машина, з кондиціонером і невеличким телевізором. Міра дивиться мультфільми, вона любить мультфільми, вона в дитинстві ніколи не дивилася мультфільми, бо них в родині не було телевізора. Батьки пили, кіно кожен день в хаті, а телевізора не було. Тепер ось дивиться і гризе горішки.
- Моя ти білочка. – посміхається Стас.
Ось вони на озері. Там дійсно нікого, бо ж кілометрів двадцять від Сум і будній день. Роздягаються. Вона у закритому купальнику, бо на животі шрами. Вона багато чого пережила. Дивиться на неї. Худеньку, білошкіру. Оці гострячки кісточок на стегнах, гострячки плечиків, ребра, які видно навіть під купальником. Вона така худенька. І вона так легко бігає, як козеня.
- Зачекай, пірнемо разом!
Знімає штани. Він вище середнього зросту, схильний до повноти, живіт уже трохи висить, хоч він же ходе у тренажерний зал, але сидяча робота і хороша їжа. Підходить по піску до води. Торкається носком і зойкає. Холодна. Потім дратується, що знову веде себе, як якійсь підорас. Ненавидить в собі оцю жіночість. Що там пробувати, заходити треба як танк. Йде у воду, потім пірнає. Метрів десять під водою, потім на поверхню, сичить, фиркає водою, як кит. Вона сміється на бережку.
- Заходь у воду!
Він бачить себе хижим крокодилом, який чатує на солодку антилопу. Ось вона заходить у воду, дуже обережно, така тонконога і білошкіра. Стас відчуває, як у нього стає. Вона завжди його збуджувала. Ще коли побачив її на дорозі в лісі, де купували проституток. Те місце показав знайомий. Казав, що дівки не гірші, аніж в місті, а коштують вдвічі дешевше. І не треба бідкатися з квартирою чи номером, зроблять все в машині, а можна вивезти кудись в ліс. Стас спочатку соромився туди поїхати, а потім якось був напідпитку і схотілося сексу, хоч вий. Поїхав туди, страшенно хвилювався, хотів вибрати перше-ліпшу і уїхати з неї. Міра була третьої, але її він побачив першою і увіз. Вона старанно все зробила, він заплатив, хотів відвезти її, вона попросила почекати. Мовляв, він купив її на годину, година ще не вийшла. Стас чомусь радо погодився зачекати. Щось спитав, щось розповів. І відчув себе дуже дивно. Йому було страшенно добре. Як ніколи в житті. Навіть ейфорія, коли його призначили керівником юрвідділу, навіть вона була меншою, аніж відчуття щастя від того, що ця дівчина поруч.
Потім він їздив до неї кілька разів, а потім відчув, що хоче, щоб вона була поруч з ним завжди. Хотів прокидатися вранці і бачити її поруч, хотів поспішати до неї після роботи. І таке інше. Інший би схопив її і увіз, але він був обережний хлопець. Почав розпитувати, дізнаватися. Проституток тримав якийсь Бурбашев. У буремні дев'яності він, як кажуть, був королем міста. Кримінальним королем. Але потім його дуже посунули. Нещодавно заарештували, про це в газетах писали. Кажуть, що прокурорські примусили його віддати геть усе. То зараз він майже ніхто, намагатиметься сидіти тихо і не полізе на рожен.
Ось тоді Стас і вирішив забрати її. Думав, що скаже дівчині і вона плигатиме від щастя. Але вона відмовилася. Сказала, що вже так було. Казали, що кохають, щось там обіцяли, а потім викидали, як зламану іграшку. Йому довелося довго її переконувати. Він аж дратуватися почав. Він же рятував її з брудного дна, давав шанс на нормальне, заможне життя, та вона ноги повинна була йому цілувати! Кілька разів вирішував начхати на неї, вирвати з серця і з пам'яті, забути. Але кожного разу повертався. Нарешті переконав і вона поїхала з ним.
Ось пірнула. Така маленька і легка, як пташка. Увійшла в воду майже без бризок. Випірнула поруч з ним, схопив її, поцілував. Вона сміялася. Ще плавали, потім вийшли на беріг, Стас розіслав ковдру, кохалися. Стас жадібно цілував її, як п'яниця п'є горілку перед тим, як зашитися. Закінчив. В неї. Вона здала аналізи, була гонорея, її вилікували, а так чиста. Тепер він кохався з нею без презервативів. Попросив посмоктати. Раніше, коли він платив за неї, вона завжди смоктала, а інколи він брав її ззаду. Він любив це, звичайний секс здавався йому не дуже цікавим. Але ось тепер вона рідко смоктала і майже не дозволяла займатися анальним сексом. Блять, принцеса.
Але зараз вона зробила йому такий мінет, що він ледь не знепритомнів. Поклав її на себе, сховав обличчя у волоссі і дихав нею. Навколо цвірінькали пташки, шелестіли гілки та листя, десь в озері кидалася риба.
- Як я тебе кохаю! – сказав він і подумав, що, мабуть, таким щасливим вже не буде.
Вона поцілувала його. Він схопив губами її маленький гостренькій ніс.
- Міро, Міро. – цілує її і зітхає, бо вже пора їхати.
- Про що ти думаєш? – питає вона і дивиться прямо в очі. Він червоніє, відчуває себе так, наче його спіймали на гарячому.
- Про тебе мила, звісно що про тебе. – цілує її. Хапає руками її задок, невеличкий, грайливий задок. Перевертається, тепер він згори. Розводить її ноги, у нього вже знову стоїть. Обережно вводить член. Вона стогне. Рухи. Впирається ліктями, щоб не тиснути на неї, він же рази в два її важче. Рухається своїм вгодованим білим тілом офісного робітника. Трохи уповільнює ритм, щоб не скінчити зараз, щоб потягти задоволення, та як тут не скінчиш, коли вона так солодко стогне під ним! Він кричить і кінчає. Залишається в ній. Ці секунди не згірші за оргазм. Секунди після, коли член в ній слабішає і зменшується у вологій теплоті її лона.
Потім вони їдять. У Стаса є спеціальний набір для виходів на природу. Стіл, два стільця, навіть парасолька. Фарфорові тарілки, ніж і виделка, серветки, бокали під вино, все як треба. Цокаються.
- Якщо я завагітнію, кого б ти хотів? – питає вона.
- Кого завгодно, мила. – він знає, що вона ніколи не завагітніє. Якісь застарілі травми. Це йому лікарі сказали по секрету. Можна було лікувати, але невеликі шанси на успіх. Її занадто багато били. І добре, їй не треба було пити протизапліднюючи засоби.
Він наминає м'ясний салат, який купив в супермаркеті і віз в холодильному ящику. Жере сир з баликом. П'є вино. Вона з'їла зовсім трохи, вона їсть, як пташка. Вона сама схожа на пташку. Стас дивиться на годинник.
- Ну що, нам пора.
Збираються, їдуть. Вже на трасі він зупиняється біля невеличкого магазину.
- Мила, піди купи водички.
- Так у нас залишилася. – каже Міра і лізе на заднє сидіння, до корзини з припасами.
- Ні, хочеться холодненької. – він дає їй трохи грошей. Вона виходить, йде до входу, коли чує виск коліс. Обертається і бачить, як його машина мчить у місто. Нічого не розуміє. А з магазину виходять Старший і Чет. Старший вказує, Чет хапає її. Вона кричить, намагається вриватися та хіба хтось виривався з його залізних рук.
Міра тремтить і плаче, а Чет сидить з якимось ошелешеним обличчям. Притиснув дівчину до себе і потягує носом. Потім торгається її губами. Вона і не помічає, вона вся у вогні болю від зради. Вона не чекала, розслабилася. Вона обіцяла, що більше ніколи і нікому не повірить. Але повірила, відкрилася і її знову зрадили, як зраджували завжди. Використали і викинули. Така її доля! Нічого іншого їй не чекати! Нічого іншого вона і не варта!
Вона картає себе, захлинається від болю і образи, а Чет лизькає її язиком і задоволено урчить, як ведмідь, який натрапив на горщик з медом.
- Дебіл, що таке? Смоктульку хочеш? На. – Старший дає йому барбариску.
Чет бере її, розгризає і кривиться. Обережно випльовує її і лизькає Міру. Хапає губами її білу шкіру, мурчить.
- Що, смачно? – сміється Старший, не повертаючи голови. – Ох і дебіл!
Машина мчить до будинку Боса.
А Стас мчить до міста. Вмикає музику на повну гучність. Плаче за кермом і тисне на газ. Він вирішив не платити. Він правильно вирішив. В них не було майбутнього. Якби він залишився з нею, то вони б постійно шантажували його і витягали гроші. Він би не міг одружитися на ній. Кінець кінцем, вона не могла народити. А йому вже тридцять п'ять, у більшості знайомих є діти, природа вирує в ньому, батьківські почуття шукають виходу. Він дав тій дівчині кілька місяців щастя, він був добрий до неї, він показав їй справжнє життя. Зробив все що міг. Але вони не пара один одному. Вони занадто різні. Вони не могли бути разом! Бо він з вершини піраміди, а вона з дна. До того ж блядь не перевиховаєш, вона навіть їсти готувати не вміла і погана господарка, тільки ото б телевізор дивитися. Так, вона добре трахалася, але на цьому ж далеко не уїдеш, він повинен бути реалістом, повинен приймати серйозні рішення! Він вже не хлопчик, щоб палати у вогні пристрасті і нічого не бачити! Він відповідальна людина! Він зробив все правильно! Якби інакше, то це б була помилка. Все правильно! Тисне на газ, гонить під двісті, перед містом його зупиняють даїшники, починає з ними торгуватися, відволікається і в місто вже уїздить впевнений і спокійний.
Старший на кухні дома Боса їсть бутерброд з ковбасою та помідорами, який йому зробив хлопець, що працює тут кухарем і прибиральником. Чутно, що у дворі виє Чет.
- Що це з ним? – дивується хлопець, якому від того виття якось не по собі.
- Та бозна. – каже Старший. І сам не знає. Спочатку подумали, що Чет знову відчуває якусь небезпеку, але цього разу він був спокійний. Раніше, коли відчував небезпеку, то нервував, крутив головою, не міг всидіти на місці, тремтів, озирався. А тут лежав собі і підвивав собі. Ще й либився. Судячи зі всього, був чомусь щасливий, але на людей його підвивання наводило сум.
- Чого його не заткнути? – питає кухар.
- А як його заткнеш? – каже Старший.
- Та викинули б подалі! Це ж неможливо слухати!
- Його не викинеш. Він Босу життя врятував.
- Босу? Цей Дебіл? Як?
- Ми в Шостці були по справах. – охоче береться розповідати Старший, який поїв і не знає, чим би зайнятися. - Там одні відморозки з'явилися, які почали хуйню всяку робити. Ну, ми поїхали вирішити все. По дорозі у нас колесо пробило, заїхали на шиномонтування. Там поруч ресторанчик невеликий, якась компанія сиділа, щось святкувала. Ми і уваги не звернули. Бос пішов в туалет і Дебіл з ним. Він же як собачка. Біля туалету Боса побачили, впізнали. Він в кабінку зайшов, а ті хлопці прибігли з автоматом. Уяви, йобнуті, навіть про охорону не подумали, що Бос же сам не їздить! Обдовбані були, які там в біса ще думки. Стали навпроти кабінки, а тут Дебіл. Вони йому показують, щоб відійшов, а він і уваги не звертає. Він же тільки Боса або мене слухається. Ну ті давай шмаляти. Думали, що злякається, впаде. Але то ж Дебіл, він, як постріли почув, на них кинувся. Вони по ньому, але добіг, автомат вирвав, одному шию зламав, іншому прикладом череп проломив. Тоді вже впав. Ми прибігаємо, а тут Бос з туалету виходить, штани застьобує. Каже, що оце так посцяв. Повезли Дебіла в лікарню.
- І що він, після автоматних куль вижив?
- Так Дебіл же. Лікарі як подивилися рани, сказали, що оперувати нічого. Але Бос сказав, що їх буде оперувати нічого, якщо Дебіл помре. Вони злякалися і відволали. Ну ще йому пощастило, що бронежилет був.
- Бронежилет?
- Ага. Бос йому десь знайшов. Звичайний на нього не налізе, він же бачиш який здоровезний. То Бос йому знайшов по розміру. Ми жартували, що двомісний, а там і справді двоє людей поміститися можуть. Дебіл і досі його іноді одягає, коли Бос накаже. Наливай каву.
Кухар наливає каву, а Чет все виє.
- Блять, на нерви діє.
- Та спокійно. Не звертай уваги.
- І чого це він?
- Та хіба йому в голову заглянеш? Дебіл і є дебіл.
Старший згадує про давню справу. Ще коли Бос дійсно Бос був, а не як зараз, що шістка під ментами та прокурорами. Тоді поїхали вони до директора майонезного заводу. Він завжди Босу платив, але той вирішив акції узяти. Щоб директор не дуже вже комизився, треба було з ним поговорити, переконати. Жив директор під містом, скупив з десяток дач на березі озера і ото там вибудував собі хороший маєток. Паркан високий, за ним собаки бігають. Думав, що це допоможе. Тільки куди там. Собак отруїли, через паркан перелізли, увійшли в будинок. А директор сидить і телевізор дивиться. Тоді ще про такі і не чули, щоб телевізор на пів-стіни. Бозна скільки коштував. Ну, директора під руки, давай розмовляти. Трохи побили, паяльник розігріли, він і зламався. Всі папери, які Зіпа приніс, підписав. Мирно б розійшлися, ніхто його вбивати не збирався, коли він з-під дивану пістолет дістав. Вони вже уходили, а тут постріли. Одного пацана вбив, Зіпу поранив, самого Старшого в руку поранили, добре, що Дебіл був, так кинувся, обеззброїв. Звернув голову, він же інакше не вмів. Стоять, матюкаються, а тут дівчина з другого поверху йде. У трусах і майці. Коханка директора. Старший пістолет підняв, а дивиться, що та дівчина, то його знайома. Близько знайома. Побачила вона труп директора, на коліна біля нього впала, давай плакати. Хай тобі грець! Зіпа головою киває, що кінчати треба та уходити. Звісно, треба, не можна свідка ж залишати, але як її вбити, коли...
Старший і зараз кривиться, коли згадує. Важко ковтає слину, що вмить зробилася якимось камінцем. Старший не знає чому так, чому він досі згадує ту дівчину. Він багато людей вбив, він же більше нічого і не вмів, як вбивати. А та дівка. Так, щось у них було та загуло. Вона стала коханкою директора майонезного заводу. Що йому до неї? Але тоді він не зміг її вбити. Сказав "Взяти!" Дебілу. А тій тварині все одно. Кинувся і вбив. Зламав ту тонку шию, наче сірник.
- Вітя, налий горілки.
- Після кави? – дивується кухар.
- Я так люблю.
Наливає.
- Та що ти капаєш, як з кінця, наливай!
Старший випиває грамів сто п'ятдесят, двома великими ковтками. Виходить на двір. Чет лежить біля входу у підвал і все виє. Старший відчуває злість. Ось би вихопити пістолет та випустити в цю кучу м'яса всю обойму. Але стримається, йде до своєї кімнати у флігелі. Колись там жило півтора десятка пацанів, які працювали на Боса. Але зараз хто розбігся, хто загинув, залишилися лише він, водій та кухар. Ну і Зіпа інколи ночує, коли в місті з жінкою полається.
В холі флігеля вмикає телевізор, дивиться якесь лайно. Приходить Зіпа. Сміється.
- Що таке?
- Виїбав ту сучку.
- Міру?
- Ага. Вчив, що не можна від господаря втікати.
- Краще б за неї гроші заплатили.
- Та звісно, що краще. Але той хуй, юрист йобаний, зажилив бабки. А вони ж в нього є!
- А вона йому вірила. Як плакала, коли він уїхав.
- Баби – дури, їм що не наплети, у все повірять.
- А чого ж ти сьогодні тут ночуєш?
- Бо мене жінка не баба, а чорт. – Зіпа сміється і сідає теж дивитися телевізор.
Ледь чутно виє Чет.
- От мудак, коли вже заткнеться. – злиться тепер вже Старший.
- Та треба його відвести до Мірки.
- Навіщо?
- Він же через неї спокій втратив. Він же її схопив, тримав, коли вона плакала та кричала. Мабуть потерлася йому задком об хуй, ось він і засумував. – регоче Зіпа.
- Так він же тільки з Нінкою. А Нінку вбили.
- Ну, може тепер розговітися вирішив хлопець.
Далі сидять мовчки, дивляться якийсь бойовик. Хоч для них то комедія, бо вони ж знають, що таких перестрілок в житті не буває і головних героїв теж. Куля може потрапити у будь-кого, сценарії у житті не діють.
За тиждень Старший гонить на дев'ятці до будинку Боса. На задньому сидінні лежить побита Міра. Хотіла втекти. Два дні всього поробила на дорозі, а потім забалакала якогось жевжика, той відвіз її на вокзал і навіть грошей дав на білет. Вона б уїхала, але Старший завчасно підняв тривогу. Купили її на годину, а пройшло дві. Старший поїхав в місто, там випадково побачив машину жевжика. Біля "макдональдсу". Жевжик в сімейному колі святкував день народження доньки. Навіть бити не довелося, тільки Старший підійшов, а жевжик відразу розповів про вокзал. Старший туди. А там потяг вже на пероні. Міра встигла сісти, вийшла на перон покурити. Там її Старший і схопив. Щоб не кричала, вдарив головою об стінку. Потяг до машини. Голосно лаяв, що не треба було так напиватися. Люди вірили, що дійсно перебрала дівуля. А воно спробуй там розбери, чи п'яна чи непритомна.
Тепер ось віз до Боса. Туди повинні були привезти інших дівок. І зробити виховальний захід, щоб знали: не можна втікати.
В'їхав у ворота, у дворі вже дівки стоять. Викинув Міру з машини.
- Постав її. – каже Зіпа. Старший ставить її на ноги. Вона зло дивиться, як вовченя. Зіпа б'є, в живіт. Обличчя її ще приноситиме гроші, то обличчя бережуть. Вона скручується і падає. Зіпа піднімає її, схопивши за волосся.
- Ну що, суко, втекти хотіла?
Вона киває головою. Зіпа дратується, бо ж по сценарію вона повинна тільки плакати, стогнати і просити про пощаду. Б'є знову. Десь поруч починає вити Чет.
- Музику увімкніть, що б не чути того Дебіла! – наказує Старший, який останнім часом важко витримує Чета.
Зіпа піднімає її, знову за волосся.
- То вирішила наїбати нас? Так?
Вона знову киває головою. Знову б'є. Міра падає. Совається на землі.
- Дівчата, бачите, що буває, коли людина нас не поважає? Коли ми даємо людині роботу, а людина плює на нас. Бачите?
Дівчата кивають головами. Думають, що мабуть бідну Міру зараз уб'ють. І навіщо вона втікала? Куди? Ну втекла б і що далі? На що жити? Все одно б вийшла на дорогу, все одно б хтось став сутенером. Ось і все. Куди бігти, коли нікуди не втечеш?
Виходить Бос. Махає рукою, щоб дівчата їхали на роботу. Погода хороша, повинно бути багато клієнтів. Потім підходить до Міри. Наказує підняти її.
- Слухай, дурепа. Тут наближається день народження начальника міськвідділу. Так я оце думаю тебе йому подарувати на день. Щоб тебе виїбло десятка зо три п'яних ментів, може ти тоді зрозумієш, що роботодавця треба поважати. Чуєш, Моніка?
Бос б'є її долонею по щоці. Якби не грала музика, Бос би почув, як виє Дебіл. Побачив би, як він наче скам'янів на кучі піску, забувши про всі збудовані міста і фортеці.
- Мабуть, так і зроблю. – каже Бос. - Горбатого могила виправить. Хлопці, можете з нею відпочити, хто хоче.
Бос ще раз б'є її долонею. Зіпа додає кулаком. Вона падає. Старший піднімає за волосся. Веде у підвал. Водій встигає вдарити її ногою. Потім водія посилають за гандонами на ближню заправку. Бо без гандонів цю сучку не можна, бозна що там в неї є.
Водій повертається хвилин за двадцять, потім всі йдуть у підвал, потім по одному виходять. Ніхто і не звернув уваги на те, що Дебіл сидить у піску, як сидів, схожий зараз більше на скульптуру, аніж на людину. Сидить довго, аж поки останнім не виходить кухар, якому теж дістався ласий шматок.
- Чуєш, Дебіл! Хочеш бабу! – каже кухар і сміється. – Класна баба, тільки що непритомна. Але робити можна все, що завгодно! – кухар запалює цигарку. Йому хочеться вибалакатися. А Дебіл, він же нічого нікому не розповість. – Вона щось там давай вийбуваться, а я її ліктем! Вирубив на раз! Я ж битися вмію, знаю прийомчики! – хвалиться кухар. – Отак раз! І все, лежить, сучка.
Дебіл підводиться.
- Ти спати чи поїбатися підеш? – питає кухар. Він розслаблено посміхається, коли бачить, як до нього тягнуться дві великі товсті руки. І сіпнуться не встигає, як Дебіл йому ламає шию. Потім ламає руку, рве зубами, шматує, аж поки не відриває як раз по ліктю. Дивиться на кістку і м’ясо, сопе, потім несе до підвалу, кладе на вході. Йде до флігелю. Там Старший ще дивиться телевізор. Документальний фільм про чужопланетників.
- Чого тобі, Дебіле? – питає Старший, здивований появою потвори. Дебіл завжди ночував в підвалі, у маленькій кімнаті без вікон. А тут оце приперся сюди. – Що таке, Дебіле? Щось відчуваєш?
Дебіл киває головою. Рух і шию Старшому зламано. Возиться, відриває, відгризає голову. Бере за волосся і несе до підвалу. Знов повертається до флігелю. Знаходить кімнату Зіпи. Двері зачинені, виламує їх. Зіпа встигає вихопити пістолет з-під подушки, а ось вистрелити – ні. Дебіл вже скрутив шию і відриває кулак. Допомагає собі зубами. Нарешті кулак у руці, несе його до підвалу, у коридорі зустрічається з водієм, який почув шум у сусідній кімнаті. Водію Дебіл відриває ногу. Праву, ту саму, якою він вдарив Міру. Відірвати рівно на вдається, відриває зі шматком стегна. Несе криваву здобич до підвалу.
Потім йде в дім. Двері зачинені, то вибиває вікно, вириває грати на ньому. Починає тремтіти і мугикати. Бос просипається, вибігає з пістолетом.
- Дебіл? Що трапилося?
Дебіл тремтить, крутить головою, махає руками. Дебіл весь у крові.
- Що таке, Дебіл? До нас прийшли вороги, де вбив їх, Дебіл! – хвилюється Бос.
Дебіл веде себе точнісінько так, як у тих випадках, коли життю Боса щось загрожувало. Бос дзвонить Старшому, треба підняти хлопців, ворог може буде десь поблизу, Дебіл міг вбити не всіх. Але Старшний не відповідає. Мабуть залишив мобільник біля телевізора і пішов спати, таке вже бувало.
- Спокійно, Дебіл, спокійно! Все буде добре! Ми їх зробимо! – Бос дзвонить Зіпі, але і той не відповідає. Дебіл нервує, Дебіл стогне, тремтить, киває головою, розтирає кров по обличчю. Він страшний, жахливий, кривава істота. – Дебіл, відійде від вікна, вони можуть почати стрілянину, а я не хочу тебе втрачати!
Бос лається, він розуміє, що це прийшли його добивати. Що забрали все, але не хочуть залишати, щоб він не помстився. Суки! Тварі ганебні!
- Дебіл! – це єдине що встигає сказати Бос, ще постріл, лише один постріл. Бос влучив, але хіба одна куля запинить Дебіла? Він звернув шию і рве долонь. Ту долонь, яка била Міру. Повертається до підвалу, збирає усі свої трофеї, спускається вниз. Знаходить її камеру. Виламує двері. Заходить всередину. Там горить світло. Міра лежить в кутку, гола і побита. Дебіл кладе перед нею свою здобич. Торкається її. Торкається ліктем, який бив її, ось той лікоть. Торкається кулаком, який бив її, ось той кулак, а ось голова того, хто тягав тебе за волосся, потягай його і ти. А ось нога, яка тебе вдарила. А ось долоня, яка била тебе по обличчю. Ось все це!
Дебіл щось бурмотить, бере частини тіл і показує їй. Міра непритомна. Він піднімає її, притуляє до себе і починає мурчати, схожий на кота, що тільки-но чимось поласував. Вона відкриває очі. Дебіл притискує її до себе, ніжно лизькає і щось мугикає. Вона нічого не розуміє, в її очах переляк. Вони так і стоять серед камери, серед шматків людських тіл, у підвалі спустілого будинку. Вона починає плакати, а він її гладить своїми товстими та грубими пальцями, які зараз стали такими ніжними і дбайливими. Щось бубонить на одному йому відомій мові. Дує на її волосся. Цілує тім’ячко. Міра тремтить в його обіймах, не розуміє, що відбувається. А він все лизькає її і мурчить. Важко дихає і бурмотить. Повний дебіл.
