У дворі багатоповерхового будинку стоїть темна дев'ятка. В машині сидять четверо хлопців. Троє – звичайні бандючки, накачані, бриті, з золотими ціпками на товстих шиях. Четвертий – здоровезний, лахматий, у синьому джинсовому костюмі, з божевільним поглядом. То Чет, хоч всі його звуть Дебілом. Хлопці когось чекають, давно чекають, їм нудно, не знають чим би потішитися.
- Бля, диви он яка сучка вийшла!
- Ги-ги! Я б їй вставив!
- Диви рот який! Смокче, мабуть, наче пилосос!
Вони регочуть і дивляться за дівчиною, що йде повз будинку.
- Бля, може її покликати?
- Дурень, ми на справі! – каже хлопець, що сидить на передньому сидінні. Він тут головний.
- Диви який задок!
- Ти, блять, як підор! Все тобі задки цікаві!
- Сам ти підор, нічого в жінках не розумієш!
Хлопці в'яло лаються, Чет сидить мовчки і дивиться навколо.
- Що ти дивишся, Дебіл? Ми тут вже чотири години сидимо, а ти дивишся і дивишся. Не набридло ще?
Чет не відповідає, навіть не помічає, що його про щось питають, крутить головою і все дивиться.
- Повний дебіл! – киває головою один з хлопців. – Ладно, я вийду.
- Сиди!
- Та я сцяти хочу!
- Терпи, нічого тут світитися. – каже головний.
- А як нам тут ще стільки ж сидіти?
- Терпи.
- Йобане життя! – хлопець крутить головою, але залишається в машині.
Пройшло десь півгодини, хлопці вже дрімають, коли Дебіл мукає. Голосно так, що всі відразу прокидаються.
- Що таке? – питає старший. Дебіл киває головою у бік під'їзду, куди заходить якийсь чоловік. – Он той козел, за ним!
Хлопці вискакують з машини, намагаються не бігти, щоб не викликати зайвої уваги. Заходять у під’їзд, чують, як гудить двигун ліфта. Чекають, потім піднімаються на сьомий поверх. Брудний коридор, смердить гівном.
- Бля, що це тут за сральня?
- Тут бомжі поверхом вище. В них воду відключили, параша забилася, так вони на сходинках сруть. – каже старший і дістає з рукава куртки палицю. Стукає неї у двері. Показує на їх пальцем Чету. Двері, як двері, не броньовані.
- Хто там? – питає стривожений голос. Старший киває головою, Чет притискується до протилежної стінки, відштовхується від неї і кидається з розгону плечем на двері. Зносить їх з петель, падає в середину, там кричить чоловік, зненацька з'являється пес, ротвейлер. Його господар під дверима кричить "Фас!", "Фас!", собака кидається на Чета, а той несподівано починає верещати та так страшно, що пес, який вже збирався кидатися, зупиняється, а потім потроху відступає і тікає на кухню. Старший зачиняє його, потім притискує до стіни Чета, який все верещить.
- Заспокойся, заспокойся! Замовчи! – сує йому в рот щось, здається льодяник. Чет починає смоктати і замовкає. Господар квартири намагається вилізти з-під дверей, щось кричить, але старший гепає його палицею по обличчю. Чоловіка дістають, заковують руки в наручники, на рот клеять плівку, щоб не міг крикнути. Потім сують його в мішок.
- Дебіл, неси!
Чет, який вже трохи заспокоївся, легко кидає мішок за плечі і несе. Машину підганяють до самих дверей під’їзду, мішок на заднє сидіння, Чет його тримає, швидко їдуть.
- Ти бачив! – крутить головою хлопець, який за кермом. – Він же собаку злякав! Бойового ротвейлера!
- Та він же йобнутий! Собако і зрозумів, що краще не лізти. Бо йобнутим все можна! Чуєш, дебіл, ти йобанУтий чи йОбнутий? – все регочуть.
- Та так же верещав, що я аж перелякався!
- Бачиш, а ти питав, нахера ми його брали? Хто б нам двері виламав, хто б з собакою впорався? Дебіл він корисний у справі. Йобнутий, але корисний. – каже старший.
- А що ти йому давав, що він замовк?
- Льодяники, "барбариску". Він їх більше за все любить. Правда, Дебіл? – питає старший. Чет наче не помічає цього, міцно тримає мішок і дивиться у вікно з такою цікавістю, як дитина, що перший раз бачить машини. – Ось дивися, що в мене є? – каже старший і дістає з кишені барбариску. Розгортає її, шелестить обгорткою і Чет миттєво починає дивитися за його руками. – Хочеш, Дебіле? Хочеш? – питає старший. Чет аж слину ковтає. Бере цукерку прямо з рук і смокче, хоч ще не встиг ще першу досмоктати.
- Дебіл, повний дебіл! – дивуються хлопці. – А звідки він узявся?
- Його Бос підібрав. Десь на базарі під Москвою. Він там наче рабом був, мішки тягав господарю. За їжу працював. Бос там якісь справи вирішував, наїхав на його тодішнього господаря, а той натравив Дебіла на хлопців. Хороші хлопці були, борці, а Дебіл їх розкидав у різні боки, наче слон шавок. На нього пістолети наводять, а він тільки верещить. Хотіли пристрелити, але Бос сказав, що і самім такий кадр знадобиться. Пішов з ним розмовляти.
- Як з ним можна розмовляти? Він же йобнутий?
- Ну, Бос вміє з людьми розмовляти. І з ним поговорив. Заспокоїв, наказав з собою забирати. Той і пішов, як собачка слухняна став.
- Може Бос слово яке знає?
- Та він багато слів знає.
Людина в мішку починає сіпатися і мугикати заклеєним ротом. Дебіл стискує його так, що аж кістки тріщать і людина замовкає. Сам смокче далі льодяник.
- Щось хоче сказати той мудак.
- Хай Босу говорить.
- Він гроші заборгував?
- Не знаю. Сказав Бос привезти і все.
Машина їде кудись за місто.
Двір великого маєтку, обнесений високим парканом з колючим дротом по горі. Під стіною купа піску, в ній сидить Чет і щось будує. Здається, якесь місто, бо ось є мури, а ось палаци, а ось площа. Чет зосереджений, рот відкритий і з нього капає слина. Трохи далі сидять у тіньочку хлопці, дивляться на нього і регочуть.
- Ну, дебіл!
- Зовсім дебіл!
З будинку на ґанок виходить міцний лисий дядько у бронежилеті і з пістолетом.
- Через півгодини поїдемо! Приготувати Дебіла!
Хлопці кивають головами, йдуть до Чета, витягують його з піску, ведуть до умивальника, вмивають. Чет нервує, намагається вирватися, але Старший говорить, що це наказ.
- Бос сказав! Бос сказав! Бос! Чуєш чи ні? Бос сказав! Треба вмитися.
Кой-як Чета вмивають, потім ще і одягають у джинсовий костюм.
- На хера він потрібен, сидів би тут! – питає хтось з хлопців.
- Ти що не чув наказ?
- Але навіщо його брати?
- Бос так хоче, то треба. – каже Старший. Садить Чета на лавку, дає цукерку.
- Ось сиди тут. Зараз поїдемо. Будеш себе добре вести, ще цукерку дам.
Чет слідкую очима за льодяниками в руках у Старшого. Смокче вже один і дивиться на них. Він смішно виглядає, здоровезний, дикий, лахматий, чужий у піджаку. Хлопці перевіряють зброю, виводять машини. Ще є час до від'їзду, але зненацька виходить Бос. Це невисокий міцний чоловік у чорному костюмі з короткою зачіскою. Поруч з ним той лисий, що наказував з ґанку. То Зіпа, помічник Боса. Сідають у машину. Чета ведуть у великий чорний позашляховик Боса.
- Ну що, Дебіл, як справи? – питає той. Плескає Чета по щоці, дає плитку шоколаду. – На ось, можеш з'їсти. Тільки без обгортки! Чуєш, без обгортки!
Чет киває головою. Сідає на задньому сидінні поруч з Босом, починає нігтем колупати обгортку. Його товсті пальці завеликі для такої тонкої роботи, він аж спотів весь він напруження.
- Давай, Дебіл, давай, ти зможеш. – каже Бос і з цікавістю дивиться на потвору.
Два позашляховики мчать лісовою дорогою. Чет вже жує шоколад, дуже швидко, раз і немає, тільки губи облизує.
- Чого це він так любить солодке? – питає Зіпа.
- В нього було важке дитинство. – посміхається Бос.
- Погані батьки?
- Здається, що взагалі без них. – каже Бос і дивиться за Четом. То знай собі дивиться у вікно, на ліс, що біжить поруч.
- Навіщо ти його узяв? Це ж серйозні хлопці. Їх Дебілом не злякаєш.
- Я і не збираюся лякати. Просто узяв. – Бос все дивиться за Четом. Помічає, як той починає чогось нервувати, крутиться на місці, як гівно в ополонці.
- Що таке, Дебіле? Що трапилося?
У Чета стривожений вигляд. Він крутить головою, наче хоче щось побачити, починає мугикати.
- Зупини машину! – наказує Бос. Машина гальмує на уздоріжжі. Інша їде далі.
- Зупинити і їх? – питає Зіпа.
- Нехай їдуть! – рикає Бос. Він сам помітно схвильований, слідкує за Четом. – Що таке, Дебіле, що таке? Ти щось відчуваєш?
Чет аж стогне, Зіпа дзвонить і наказує іншому позашляховику їхати далі.
- Ну, чого ти злякався, чого ти злякався? – все допитується Бос.
- Та він же йобнутий? Що ви у його питаєте? – дивується Зіпа.
- Рот закрив! – рикає на нього Бос. – Що трапилося, Дебіле, ну, чого ти злякався, кажи.
Коли чутно вибух.
- Блять! – Бос виплигує з машини. Десь попереду стрекотіння пострілів.
- Вперед!
Машина зривається з місця. Бос клацає затвором пістолета, в руках у Зіпи автомат. Бачать попереду перекинутий позашляховик, що палає весь у вогні. Поруч на дорозі двоє вбитих. А далі дві машини, старі "форд" та "опель". Вони починають їхати.
- Стріляй! – кричить шеф. Зіпа стріляє прямо з вікна. Довга черга і "опель" зненацька злітає з дороги у кущі. Позашляховик пролітає далі, наздоганяє "форд", звідти починають стріляти, водій крутить кермом, удар і "форд" теж злітає. Виск гальмі. Бос, Зіпа і водій виплигують з машини і стріляють. Перетворюють "форд" на друшляк. Потім Зіпа біжить до "опеля", там ще кілька пострілів. Бос підходить до палаючого позашляховика. В ньому двоє хлопців. І ще ж двоє на дорозі. Всі мертві.
- Є поранений! – кричить Зіпа від «опеля».
- Тягни його сюди! Дебіл, допоможи!
Чет біжить, хапає якогось скривавленого хлопця, таскає його до позашляховика, Бос кудись дзвонить.
- Давай сюди фургон і кран! Все прибрати, наче нічого і не було! Зрозуміло? Добре, давай.
Повертаються додому. Зіпа витирає піт з лисої голови.
- Як ти здогадався, що нас чекають?
- Дебіл. – відповідає Бос.
- Що дебіл?
- Він це відчуває. Тому я і беру його з собою.
- Відчуває? Але ж він істота, тварина якась!
- Тварина. Собаки відчувають землетрус за кілька годин. А цей завчасно відчуває пиздець. Молодець, Дебіл, молодець. На тобі ось, їж. – Бос дає Чету чергову шоколадку. І не кричить, коли той зжирає її разом з обгорткою і фольгою. – Молодець, хороший, заспокойся.
Гладить його, поки Чет не перестає тремтіти і стогнати.
- Він що, дійсно може це відчувати? – питає у Старшого хлопець. Сидять в якомусь барі, дудлять пиво.
- Може.
- Але як? Він же дебіл!
- Не знаю як, але сам бачив.
- Бачив?
- Ага.
- І що було?
- Ми тоді приїхали до одного дурня. В нього був ресторан за містом. Бос допомагав йому оформити земельну ділянку, ще там щось, а той мудак узяв і записав все на себе. Уявляєш? Хотів кинути Боса!
- Самогубець.
- А ще почав бігати дах шукати, прокурорам гроші носити. Ну, ми і приїхали поговорити. Він спочатку щось там вийобувався, а потім Бос напустив на нього Дебіла.
- Як це напустив?
- Та просто. Каже "Дебіл, узяти!" і вказує на когось. Дебіл біжить до тієї людини і починає її гризти.
- Що робити?
- Гризти. Тримає руками і кусає, як собака. Ти бачив які в нього зуби?
- Так, там такі щелепи, що не дай бог!
- І зуби великі, міцні. Він одного разу відгриз людині руку.
- Руку?
- Руку. З кісткою. І не ламав, а гриз, розтрощив! Уявляєш, що у нього за зуби? Господар ресторану про Дебіла чув, то відразу заволав, що на все згодний. Віддав гроші, переписав сам ресторан на кого Бос сказав. За це помер швидко, безболісно, Дебіл йому просто голову скрутив, як курці. Ми вже уходити збиралися, а тут Дебіл зненацька почав нервувати. Бігає, тремтить, скавчить. І воно ж Дебіл, слова сказати не може, пояснити, що таке відбувається. Бос наказав виходити. Хлопці пішли у двір, а нас Бос затримав. Коли стрілянина. Дебіл побіг на гору. Виявилося, що син господаря сидів на горищі з гвинтівкою. Хотів помститися. Трьох наших поклав. Якби всі вийшли, то і нас би поклав, там ми були у нього, як на долоні. Усі знають гру 1win Aviator де розбивається літак, яку можна знайти в будь-якому інтернет-казино. А так ми його.
- І оце Дебіл його відчув?
- Відчув. Чого його Бос і береже. Так він же хуйовий боєць. Тобто у рукопашній він сила. Справжній берсеркер.
- Хто?
- Берсеркер. Це раніше так називали йобнутих, які кидалися в бій без голови. Планочників, що от запало і йому пофіг з ким дратися і як, смерті не бояться.
- Дебіл теж не боїться?
- Та здається, що ні. На стволи лізе легко.
- Он він. – до столу підійшла офіціантка, наче міняє попільничку, а сама вказує на чоловіка, який сидить у кутку.
- Точно він? – перепитує Старший.
- Він. З ним тоді Маринка уходила.
- Добре. – старший оглядається. В барі майже нікого, тільки вони, той чоловік і парочка за столиком у іншому кінці. Парочка щось розмовляє, хлопець гладить дівчині руку, їм немає діла до того, що тут відбувається.
- Пішли.
Старший йде першим, приставляє пістолет до спини чоловіка.
- Пішли, родимий.
- Ви що? – починає хвилюватися чоловік.
- Кулі хочеш? – питає Старший і тим припиняє розмову.
Виводять з бару через чорний хід. На дворі починають бити.
- Ви що? Ви що, бля! Та ви знаєте, хто…– кричить чоловік, вже з землі, але багато сказати не встигає, бо його місять сильно, ногами.
- Ти, уйбок! Ти знаєш, що ти нашу шлюху пошкодив! Що їй тепер три тижні в лікарні лежати і потім її ніхто не замовить! Розумієш?
Чоловік щось хрипить на землі. Весь у крові. Хлопці ще б'ють.
- Не можна просто так шкодити наших шлюх! Розумієш, потвора? Не можна!
Людина щось намагається дістати з кишені піджака. Старший становиться кросовком на його руку.
- Куди це ти поліз? – нишпорить сам. Дістає гаманець. Там гроші, кредитні картки. Посвідчення. – У тебе є ліхтарик? Дай сюди.
Присвічує, дивиться.
- Їбать тебе в сраку! – лається Старший.
- Що таке? – питає інший бандит.
- Ти знаєш хто це? – Старший киває на скривавлене тіло на землі.
- Хто?
- Це, блять, прокурор!
- Хто?
- Прокурор, блять! – Старший плює, піднімає побитого. Той знепритомнів. Б'є його по щоках. – Що ж ти уйобок робиш? Мало тобі, що безплатно, так ти ще і ножем бабу поштрикав! Сука! – Старший кидає чоловіка на асфальт. Запалює цигарку.
- І що робити? – питає товариш.
- Зарити.
- Прокурора?
- Якщо залишимо живим, він нам голови зніме. Сам розумієш. Зарити, може не знайдуть. Піди на кухню, попроси мішків поліетиленових.
- Добре.
Старший кілька разів глибоко затягується і цигарки немає. Дивиться на прокурора, який починає хрипіти, мабуть приходить до тями. Старший розшнуровує кросовок. Шнурок на шию і душить. Поки товариш приходить з мішкам, вже мають труп. Таскають його в машину.
- Це ж треба могилу рити.
- Дебілу цукерок дамо, він і викопає, йому це легко.
Машина мчить нічним шляхом.
- І що, Бос через Дебіла нормального пацана убив? – хлопці сидять в машині і розмовляють. Поруч з машиною дівки. Ходять уздовж траси, чекають на клієнтів. Десь за містом, з одного боку поле, з іншого – ліс. Тиша, лише іноді якась машина проскочить.
- Убив. Ну той сам винен був.
- Чим?
- Ну, він тільки після відсидки був. Білий його звали, не знаю чому, він чорноволосий був. Може по прізвищу. Ага, значить він сім років відсидів. Але він же не розколовся, то ми йому допомагали, передачі слали, за сином дивилися, бо жінка його за кордон уїхала, сам хлопець залишився. Коли вийшов Білий, Бос йому путівку дав у санаторій, відпочити, здоров'я поправити, а потім вже до роботи. Послав його по одній справі на базар. І Дебіла з ним. Там треба було азерів потрусити. Білий гроші зібрав, а коли повертався, вирішив розважитися. Сказав Дебілу "Взяти!" на вантажників. Там їх десятка три у тіньочку відпочивало. Ну, Дебіл і поліз їх місити.
- Що, на три десятка? Сам?
- Та кажу ж – він же йобнутий, він не рахує. Йому сказали "Взяти!", то треба битися. До того ж сам Бос Білого привів, а Дебіл Боса поважає. І поліз він. Він то здоровий і на всю голову йобнутий, але вантажники теж не діти. Десяток він розкидав, а інші обступили, збили з ніг, мочити почали. А Білий стоїть та сміється, весело йому. Він думав, що Дебіл то так, мотлох. Вбили б Дебіла, але тут Старший поруч їхав, побачив, вискочив, з пістолету поверх голів почав стріляти, розігнав вантажників. Дебіла на заднє сидіння і в лікарню. Там його і приймати не хотіли, бо ж ані паспорту, виглядає, як бомж, побитий. Але Старший Босу подзвонив, той Зіпу прислав і Зіпа все вирішив.
- Зіпа вирішувати вміє.
- Он дивися, клієнти.
Під'їздить машина, з неї дивляться на дівок. Вибирають двох, хлопці отримують гроші, балакають далі.
- Щось сьогодні мало клієнтів.
- Та дощ же був. Так бабу на галявинку в ліс вивезеш і трахай, а так мокро і загрузнути можна.
- Так чим та справа закінчилася?
- Та чим, відволали Дебіла. А Білого Бос викликав і застрелив. Власноручно. Він давно уже нікого не вбивав, а тут сам.
- І це за Дебіла?
- За те, що наказ не виконав. Наказ був гроші зібрати, а він розважатися почав, ледь Дебіла не угробив. А Бос Дебіла береже. На небезпечні справи ніколи не посилає. Всі знають, що як з Дебілом послали, то це як на курорт.
- Не розумію. За якогось Дебіла нормального пацана вбивати?
- І пацана і сина, щоб не помстився. Бос все робить серйозно. Он бачив та сука, в червоній спідниці? – показує на чорняву дівчину.
- Довга ота? У неї, здається, вуха немає.
- Немає. Вона волоссям прикриває, але немає.
- І де воно поділося?
- Ми відрізали, бо поводилася неправильно. Так ось вона Дебіла обслуговує.
- Тільки вона?
- Тільки вона. Інших він не підпускає.
- Як це?
- А так? Тільки її. Добре хоч так. Це років чотири тому почалося, що у нього хуй почав стирчати.
- Стирчати?
- Ага, пнеться зі штанів, наче він туди пивну банку вставив. Як в місто з ним виїдемо, так всі сміються з нас через нього. Хлопці спробували його дрочити навчити, але він же тупий, як дерево.
- Що, і дрочити не зміг навчитися? Проста ж справа! – сміється пацан.
- Не зміг.
- Ну справжній Дебіл!
- Сказали Босу. Той наказав дівку йому привести. Привели, а Дебіл її до себе не підпускає.
- Що, серйозно?
- Серйозно! Це комедія була. Дівка труси зняла, ноги розставила, цицьками трясе, а він тільки мугикає. Вона до нього, він тікати. Заперли їх в кімнаті, дівка полізла йому мінет робити, а він її ледь не вбив.
- Ну Дебіл!
- Та стовідсотковий! На всю голову.
Біля хлопців зупиняється великий червоний позашляховик з бараном на передку.
- Привіт, братва. – каже їм якийсь пацан.
- Привіт. – досить песимістично відповідають хлопці.
- Тьолка потрібна?
Хлопці регочуть.
- У нас тут бачиш, тьолок вистачає.
- За дві штуки віддам. Молода, але вже все вміє. – наполягає водій. Хлопці переглядаються. Один виглядає з машини.
- Зінка, піди подивися, що за товар!
Жінка, яка єдина з поміж дівчат сидить на розкладному стільці, підводиться, йде до червоної машини. Дивиться щось на задньому сидінні. Потім підходить до хлопців.
- І що там?
- Та наче нормальна. Побита тільки.
- Скільки років?
- До двадцяти.
- Не каліка?
- Ні. І зуби цілі, я дивилася.
- Добре.
Жінка відходить.
- То що, берете? – цікавиться водій.
- Тисяча.
- Не, вона і всі п'ять коштує, не хочеться просто возитися.
Починають торгуватися. Тиснуть руки на тисячі сімсот. Водій перераховує гроші, викидає дівку прямо на асфальт і газує. Хлопці дівку підбирають, розв'язують. То Міра. В крові, побита, але з палаючими очима.
- Вмийте її і хай стає до роботи!
Її поливають водою з пляшок, витирають хустинками. Вона вся тремтить.
- Їй би до лікаря. – каже Ніна.
- Якій, нахуй лікар! Нехай працює!
- Козли! – шепочуть дівки, але тихо. Тут строга дисципліна, язики швидко вкорочують. – Тримайся, тримайся, он може знову дощ піде, поїдемо відпочивати. Давай, дівчинко, стій.
Міра ледь стоїть, дівки її підтримують. І самі багато чого пережили, співчувають їй. А бандити в машині балакають далі.
- Так і як же з Дебілом вирішили?
- Та як, довго не знали, що робити. Він ходить цілий день зі стояком, а дівок не підпускає. Комедія якась. А потім ця Нінка до нього пішла. Її тільки з лікарні виписали, якісь підор її пошматував. Так ось почала вона дебіла обхажувати. І цукерками годувати.
- Та йому ж не можна цукерки давати?
- Не можна. Тільки Старший може "барбариски" давати, а Бос – шоколад. Це щоб його ніхто не пригодував. Але Нінці тоді дозволили "барбариски" давати. Вона кілька тижнів його підгодовувала, а потім якось увечері Дебіл як закричить. Ми всі за зброю похапалися, Бос на балкон вибіг. А то у Дебіла оргазм трапився.
- Оргазм?
- Верещав хвилин п'ять. Його вже і били і водою поливали, а він Нінку схопив і верещить.
- Кажуть, що у свиней взагалі двадцять хвилин оргазм!
- Ні хуя собі!
- Ага, непогано. Так а що з Дебілом?
- А що, тепер Нінка до нього раз на тиждень ходить. У той день може на роботу не виходити, Бос дозволив.
- Щось я не чув, щоб Дебіл кричав.
- Так вона йому рота заклеює і в підвалі їбуться, там стіни товсті, і стріляти можна, ніхто не почує.
- А Нінка щось розповідала про дебіла?
- Ага, каже що після нього інші чоловіки, як комарі, тільки і того, що дзущать.
- От блядина!
Регочуть, бачать, як нова дівка упала на асфальт.
- Підніміть її!
- Їй погано!
- Хай стоїть, якщо пизди не хоче! Суки, тільки б не робити!
Хлопці дивляться, як новеньку піднімають, б'ють по щоках, потім всаджують під дерево. Вона там сидить, трясе головою і плаче.
- А чого, непогана сучка.
- Ага, тільки дуже худа.
- Ну, це вже кому як.
- Плечі гострі, цицьок майже немає.
- Сухі дрова краще горять.
Гигочуть знову.
- А як ми її назвемо?
- Не знаю. Давай якось по-закордонному. Може Джесіка?
- Та не, це собаче ім'я, у моїх сусідів колі так звали. Може Моніка? Як та сучка, що Клінтону смоктала?
- О, давай. Моніка це круто, клієнти повинні клювати. Зараз їй скажу.
Хлопець виходить з машини, підходить до Міри, піднімає її, узявши за волосся.
- А ну стояти, сучко! Стояти, я сказав! Як тебе звати?
Вона мовчить.
- Я тебе питаю! – б'є її по обличчю. – Як тебе звати?
- Сережка. – каже вона ледь рухаючи розпухлими губами.
- Ах ти ж сука! – б'є знову. – Жартувати зі мною вирішила!
- Та не бий ти її, вона ледь на ногах тримається! – заступається Ніна.
- Рот закрий! Я сам знаю, що робити! Так ось, суко, запам'ятовуй, що тебе звуть тепер Моніка. Зрозуміла? Не чую.
- Пішов ти! – хрипить вона. Отримує в живіт, по спині, ще раз в живіт. Обличчя він береже, її обличчя варте грошей. – Чуєш, суко, не грайся зі мною! Не грайся!
Він бере її за фарбоване біляве волосся, вигинає шию, примушує дивитися собі в обличчя.
- Чуєш, курва? Краще не грайся!
Вона плює і влучає слиною та кров'ю йому прямо в око. Хлопець кричить і починає її бити. Точніше убивати. Інші бляді намагаються його зупинити, він відштовхує їх, тільки коли підбігає товариш, трохи його заспокоює.
- Серьога, ми ж за неї гроші заплатили! Ти її вб'єш, а нам потім з власної кишені докладати! Та нахуй вона здалася, ця сучка!
Відводить товариша до машини, дівки пораються біля побитої.
