Знаєш, я ніколи не закохувалася двічі. Ну так, я в курсі, в жизні так биваєт, што любов пріходіт вновь. Але то не зі мною. Хоча, я й не пробувала закохатися вдруге в ту саму людину. Може, вдалося б. Хтозна.
Ні, мартіні я не люблю. Візьми краще текілу. І лимончика. І солі. Ага, супер.
Про що це я? А, так, про любов. Так от, поет постійно повинен бути закоханим, ти не вважаєш? Ну так, я поет, хоч не з великої літери і без претензії на геніальність. Кожен гуманітарій якоюсь мірою поет, тільки хтось більше, а хтось ледь-ледь. І щоб бути поетом, треба… Ок, вип’ємо за поетів! Кльова текіла! Закушуй, закушуй лимончиком… О, тепер гуд. Поїхали далі.
Якщо ти не закоханий – це все, тобі капець як поету. Ти не напишеш нічого вартісного, ну хіба яку соціалку, але вона зараз нікого особливо не хвилює, всі хочуть інтиму. Да, і закохуватися треба нещасливо (невзаємно, або він/вона далеко, або батьки проти). Безхмарне кохання прямою дорогою веде до шлюбу, а там все, капут. Куди дівається? Переростає в байдужість або в рівномірну любов, без всяких гормональних збурень. Ну, давай по другій. За закоханість.
Не бачиш в чому різниця? Ну, це просто. Закоханість – то стан непевності, коли не знаєш на сто відсотків, що та людина до тебе відчуває, коли бігаєш по кімнаті з телефоном в руках, чекаючи такого бажаного дзвінка, а якщо не задзвонить, бісишся і пів ночі не можеш спати, коли від обіймів підкошуються ноги, після кожного поцілунку руки тремтять, ніби після пляшки Хортиці, а адреналін просто зашкалює. А потім вона/він десь зникає, надовго, а то й назовсім, і в тебе починається ломка, ти постійно завтикуєш і взагалі поводиш себе по-ідіотськи, поки не з’явиться нове кохання. Очі горять? Так, то теж ознака. Та да, трохи відгонить мазохізмом, але все одно то тягова штука.
Гаразд, п’ємо. Третя за любов, ага. Що робити, якщо нема,в кого закохатися? Знаєш, воно завжди якось є в кого. Зазвичай той хтось з’являється, коли вже втрачаєш надію на його з’яву. Життя любить несподіванки. А на крайняк, якщо вже дуже треба, можна його просто вигадати. Чого збоченство? Просто хороша фантазія. Тут взагалі є купа плюсів: по-перше,він саме такий, якого тобі хочеться, а, по-друге, його простіше поховати. Метафізично, звичайно. Так що за любов з фантазмами!
Кілька разів таки доводилося вигадувати. А взагалі мені щастить на психів. Вампірів наприклад. Я в них закохуюся, а вони мене переконують, що не варто. Кльово, пра? А ще – на чоловіків з душевними ранами. Я ті рани заліковую, ха-ха. Вітуська – лейкопластир для душі. Потім вони, ясна річ, вертаються до тих, хто їх поранив. Так що давай, за кололо біг зранених душ в моєму житті!
Маєш рацію, зараз в мене криза. І придумувати нікого не хочеться. О, може я знов у тебе закохаюся? Я ще нікого не кохала двічі. А, казала. Ну так що? Нє-нє, сексу не буде. Все чисто платонічно. Ну хіба що цілуватися. Знаєш, мене останнім часом шалено тягне цілуватися з чужими чоловіками. Я… мммм… Твої губи кисло-солоні і дуже… мммм… я вже й забула,як гарно ти цілуєшся.
Та замовляй ще одну пляшку, гулять так гулять. Чшшш, мовчи… Це до біса приємно… Но-но, туди не треба! О, так ліпше. Будьмо.
Упс… Друга явно була зайва. Відвезеш мене додому? Угу… І мені було добре. Ну давай цьом, на прощання. І, знаєш, я певно-таки не буду в тебе закохуватися. Та не дуйся, тобі ж ліпше. Добраніч.
