Одного разу Сонько і Дрімко не знали куди податися. І пішли вони ні туди, ні сюди, ні близько, ні далеко. Дійшли вони таким простим шляхом прямісінько до Голубого озера, на краю якого сидів Кіт Воркіт. Він ловив рибу і воркотав щось собі під вуса. Сонько й Дрімко дуже зраділи, що зустріли Кота Воркота. Він славився найкращим казкарем чарівного лісу.
- Доброго дня! – дуже голосно привіталися Сонько й Дрімко.
- Доброго, - сердито відповів Кіт, - Чого ви так голосно кричите? Бачите, я рибу ловлю, - і він показав на відро, що стояло біля нього.
Сонько й Дрімко заглянули у відро. Там була краплина води, жменька ряски і жодної рибки.
- І багато риби зловив? - пирснув зі сміху Сонько.
- Десятки два, - спокійно відповів Кіт.
І він упіймав рибку. Потримав її у своїх лапах, щось поворкотів і відпустив назад в озеро.
- Бачиш? – повернувся до Сонька Воркіт, - Я ловлю рибу заради задоволення від розмови. Кожна рибка розповідає мені свою історію життя. А я все це закручую у свої вуса, аби не забути.
“Так от звідки в Кота Воркота завжди набираються повні міхи історій”, - подумав Дрімко.
Сонько й Дрімко вирішили теж послухати кілька риб’ячих історій. Та вони нічого не чули. Їм здавалося, що риби мовчать і тільки зрідка відкривають рота. Проте Кіт Воркіт продовжував розмову. Він воркотав з кожною рибкою по-особливому. Кіт поважно посміхався до Сонька і Дрімка. А ті стояли на місточку з широко відкритими ротами. Потім Сонько почав дражнити “німих” риб, кривлятися з премудрого Кота. Дрімко заливався сміхом. Кіт Воркіт з Сонькових дурничок не сміявся. Він повернувся до Сонька і Дрімка і чемно їх запитав:
- Хочете побачити щось надзвичайне? – його голос був дуже втаємниченим.
- Угу, - відповів Сонько, який враз став серйозним.
- Сідайте он там. – він показав передньою лівою лапою на пеньки біля води, - і пильно дивіться на той бік озера. Щодня в очереті навпроти з’являються три русалки. Вони чешуть своє довге-предовге волосся, вплітають у коси біле латаття. Русалки вийдуть з води, якщо ви сідатимете тишком-нишком, - і Кіт Воркіт знову повернувся до своїх рибок.
А Сонько й Дрімко на пальчиках пішли до пеньків, на які показав Кіт Воркіт. Вони сиділи дуже тихо, не розмовляли один з одним. Вони не зводили очей з протилежного берега річки. Дрімко затамував подих, а Сонько не кліпав очима. Пройшла година-друга. Русалоньки не випливали з води. Сонько подивися на Дрімка, а Дрімко на Сонька. І вони знову продовжили дивитися на очерет, що на тому боці озера. А тим часом на землю почав спадати тихий вечір. Кіт Воркіт підійшов до пеньків, поставив відерце і голосно запитав:
- Ну, побачили?
- Тихо, тихо, - зашепотів Дрімко.
- Ти нам русалок злякаєш, - ще тихіше додав Сонько.
- Ви чекаєте русалок? – майже кричав Кіт. – А ви моїх риб теж розлякали. Знаєте, у цьому озері русалки не живуть. Я з вами пожартував. Це вам наука буде: не потрібно комусь заважати робити роботу.
- Шкода, - тільки і сказав Сонько.
- А ми тобі повірили. Дякуємо за науку, - опустивши голову сказав сумний Дрімко.
- Не сумуйте. Я вас запрошую до себе в гості. Я вам подарую свої нові казочки. Будьте моїми гостями на одну ніч, будь ласка, - і Кіт Воркіт примружив свої мудрі очі.
- Ура!!! – заверещали від радості Сонько й Дрімко. Вони вже страшенно стомилися сидіти на одному місці і мовчати.
Усі разом пішли звивистою стежкою, а потім широкою дорогою. Зустрічалися їм соняхи і будяки. Нарешті дійшли вони до хатки Кота Воркота. Стояла вона у березовому гаю. Вона була ж такою білою як і берізки довкола.
Кіт Воркіт, Сонько й Дрімко зайшли в хату. Кіт сів у крісло-качалку. Сонько з Дрімком присіли на дивані навпроти. Кіт Воркіт почав воркотати першу історію. Він взяв в лапи два клубочки ниток і почав перемотував нитку з великого клубка на малий. А коли той ставав маленьким, то він міняв клубочки місцями. І знову починав мотати нитку з великого на малий. “Така робота ніколи не закінчиться”, - подумав Сонько.
- Так, так, ніколи не закінчиться, - казковий Кіт вмів читати чужі думки.
День був дуже довгим. Всі стомилися. Кіт Воркіт розповідав Дрімку й Соньку історію за історією. Сонько, а за ним і Дрімко, почали клювати носом, коли Кіт розповідав третю історію. Кіт Воркіт перестав воркотати і сказав, що вже час лягати спати. Сонько й Дрімко почистили зубки і лягли в ліжечка. Кіт Воркіт проворкотів ще одну коротеньку історійку. Потім відклав клубочки в сторону і вимкнув світло. Казковий Кіт побажав своїм гостям, Соньку й Дрімку, і малечі солодких снів. А Сонько з Дрімком сказали Котові і малюкам: “На добраніч”.
