На мiй превеликий подив, пан Пакаш привiтал мене insolito honore, мовивши так:
"Сядай, вашмосць. Певнє цали Львуф юж бєже мнє на кпiну за замiлованє вшелькiмi цудамi пшироднимi. В'єнц по раз пєрвши споткам шляхтiца, iнтересуйонцего москалямi."
Mirabile dictu, кревну душу зналязл-єм в єзуїтi! През години провадили-сьми розмову про бестiй, мандрованiя i desiderata. Гди спитал-єм го про гармидер в мiстi, пан Пакаш пояснил, же ся iмпреза присвячена єсть Дню святих Королiвства Шведського, а дивачний тлум суть emigranti шведськi. Почувши се, стало менi соромно за єдновiрцiв своїх, iзгнавших безжально компатрiотiв з батькiвщини спiльної, Швецiї.
Хтiл-єм поїхати на пошукуванiє ночiвлi, лєч пан Пакаш гостинно запросил мене до своєї резиденцiї поблизу вежi єзуїтiв. По дорозi спiткали-сьми карету стоявшую. Обсервовали-сьми, як человiк ля неї розмовлял з кимось в окнi єя. До вух моїх долинул єно fragmentum єго мови: "... тiльки з наказу короля", по чому карета од'їхала, а пан Пакаш побiгл до человiка сього, мовил му щось i отримал лист згорнутий, зi стрiчкою червоною. Мiй супутник, уконтентований, пояснил менi, же тiльки Провидiнiю можна подякувати за можливiсть мати сей важливий documentum, коїй proconsul senior Шольц нiгди би не дал, аще не бул одвлеченний дискусiєю з бiскупом.
Нiц не зрозумiвши, напiвсонний їхал-єм далi. Не пам'ятаю навiть, як звалил-єм ся спати. Наснила ся менi тая литвинка з шаблею кривавою в єднiй руцi, а з головою Димiтра в другiй. З криком ся прокинул-єм пiд дзвiн дзигаря на вежi. На столi, вельми штукарськи iнкрустованому, лежали два листи. В першiм пан Пакаш писал, iж, ведлуг наказу святiшого Папєжа, термiново од'їжджає в Швецiю задля наверненiя краю заблудлого в герезiї на вiру католицьку. Другий лист бул той лист зi стрiчкою червоною - ординанс капiтану Яну з Кольна надати власнику листа сього мiсце на кораблi своєму.
Зрозумiл-єм, же пан Пакаш випрохал лист сей для себе, обаче не можучи ся не пiдкорити наказу Церкви, поїхал в Швецiю, подаровавши право на подорож менi. Не вiдаючи навiть, где пливе корабель сей, за годину юж скакал-єм по мiсту, ледве встигаючи крутити головою по сторонах, милуючися кам'яницями i вежами. Виїхавши за Галицьку брами, зiтхнул-єм:
"I чого тiльки не ма в сьому Львовi!"
"Чого немає? Мечетi, наприклад", почул-єм знайомий голос. До мене пiд'їжджал Ботiй з загоном козакiв.
