Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2540
Творів: 45891
Рецензій: 89771

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Майже фантастична історія.

© Олексій Тимошенко, 12-06-2006
    

З усіх видів місцевого транспорту найбільше я поважаю маленькі комфортні мікроавтобуси, ці маршрутні таксі, що майже кожної хвилини вгамовують свою швидкість для того, щоб виконати поважну місію – прийняти в свої салони мешканців міста, забезпечити їм пристойну поїздку, а потім залишити на призначених господарями міста автобусних зупинках – функція, як ви бачите – вельми важлива! Незамінний вид транспорту, абсолютно безпечний та надійний. Має запасний вихід, додаткове колесо і забезпечений від пожару червоним вогнегасником. Якщо пошукати, то можна знайти і медичний пакет – це, на випадок, якщо комусь з пасажирів буде потрібна термінова медична допомога.
     Оптимальна атмосфера поїздки забезпечується музикою автомагнітоли та вмілим керуванням водія. Найвищій рівень послуг надається за умови присутності кондуктора, іноді навіть такого, що вміє чемно розмовляти і швидко рахувати гроші.
     Можливо, ви зможете продовжити список переваг цих маленьких авто, а я зупинюсь на тому, що мене останнім часом хвилює в даному питанні (є і таке!), це,  звичайно, пасажири! Особливо мене дратує наявність їх надмірної кількості в салоні. І це, незважаючи на достатню кількість цих авто, що просто заполонили наші вулички і дозволяють порівняти місто хіба що з мурашником. Просто при надмірній кількості людей почуваєш себе край незручно. Тільки уявіть – ви втомлені, в пізній час їдете додому, намагаєтесь трохи відпочити, розслабитись, послухати музику......І тут вас штовхають, наступають вам на ноги, чіпляють сумками, дипломатами, валізами, пакетами. Дихають на вас запахом ментолових цигарок, м’ятних гумок та міцним трьохденним перегаром.
І, нарешті, просять вас передати водію гроші за проїзд (хоча в даний момент в салоні є ще люди, які можуть зробити те ж саме, тобто виступити в тимчасовій ролі касира – інкасатора, відповідального за ці мізерну гривню, краплину в тій річці грошей, що кожного дня пропливають крізь руки водіїв для того, щоб залишитись у глибоких  кишенях володарів цих маленьких авто!).....
   Разом з декількома жителями нашого міста я потрапив до черева одного з цих швидкісних авто, які дарують хвилини задоволення, комфорту одним пасажирам і незручності, роздратування іншим. Я одразу вирішив приєднатись до першої категорії і хутко побіг по салону, розташувався на широкому задньому сидінні справа біля маленького віконця. Поки я насолоджувався спійманою миттю, поряд зі мною на два вільних місця впала сива жінка похилого віку, в старенькому пальто та драних рукавицях.
    Напроти мене розмістились: молодий хлопець спортивної статури, з втраченою зачіскою та міцним запахом ментолу і бородань – інтелігент в окулярах та шкіряним портфелем. Мені така компанія здалась трохи безглуздою. Принаймні так здалось на перший погляд. І, як виявилось пізніше, небезпідставно....
   В цьому сумнівному зібранні мені щось одразу не сподобалось. І знаєте, я не міг точно сказати, що саме, але дещо не сподобалось однозначно. Тільки що? Сама атмосфера була іншою ніж звичайно. Іншою...
  Ми швидко рухались по шосе і я шукав відповіді на поставлені запитання поза межами нашого авто – там за вікном, де залишилось наше життя, наші домівки і наші робочі місця, але темрява надійно заховала від мене все те, що могло пояснити мій неспокій.
Тільки яскраві вогники рясніли ніби просто в повітрі.
   Раптом я зрозумів – іншою була дорога, так – так дорога... Ви ж знаєте наші дороги, наші улюблені дороги, вони в руйнівному стані, одні ями, і тільки вправні руки водія можуть подолати недоліки наших будівельників.
Можливо сьогодні у нас досвідчений водій?
Ось воно що. Водій – чарівник, автомобільний ас, що вміє ефективно  спілкуватись з управлінням машини та працівниками Державтоінспекції.
  В такому разі ми в надійних руках....
Але якщо я помиляюсь?
Я спробував краще роздивитись пасажирів мікроавтобусу. Моя сусідка щось зосереджено шукала в своїй сумці та іноді втуплювалась у старенький годинник, молодий чоловік гучно плямкав гумкою і розглядав вікно, а цей інтелігент в окулярах вивчав сторінки якогось столичного видання. Ніяких ознак хвилювання чи занепокоєння ніхто з них не виявляв. Отже, або вони не звернули увагу на зміну маршруту, або були в курсі справ, але яких?
     Припустимо господарі міста руками міських будівників почали робити ремонт Центральної вулиці, припустимо за поточний день всієї роботи не зробили (а це й не дивно!), припустимо в зв’язку із згаданими подіями вулицю було перегороджено і червоний знак направляє весь транспорт в об’їзд. Логічно?
Логічно.
Але якщо я цього не знаю, то звідки знають вони?
В об’їзд можна їхати тільки по одній вулиці – по Об’їзній. А на ній, якщо моя пам’ять мені не зраджує, знаходиться Київський гастроном, десь хвилин за п’ять їзди від повороту із Центральної вулиці. Отже скоро повинен бути.....
   Я зустрівся очима з хижим поглядом   хлопця, деякий час ми просто дивились один на одного і мені здалось, що він трохи посміхнувся, цей бритоголовий, знаєте, так – краєм губ, ніби приховуючи посмішку від навколишніх. Мені вона не сподобалась.
  Краєм ока (правого) я глянув на стару. Ця щось шукала в своєму гаманці, періодично дивлячись на годинник. Мабуть кудись запізнювалась. Неочікувано витягнула з кишені пальто мобільний телефон і почала клацати дрібними пальцями, які випадали з драних рукавиць, по кнопках. Дивна жінка.....
  Лівим оком я глянув на інтелігента – він спокійно читав газету.
Все ніби нормально. От тільки гастроном не з’являвся.....
  Раптом одна важлива думка як блискавка блимнула в темряві моїх здогадок – а може все це не випадково?
Тремтячими руками я поліз в кишеню за хусткою. „Може це змова???”
   Я чув про таке. Про таксиста – мафіозі, що оббирав пасажирів до останньої копійки, посягаючи навіть на недорогий одяг та взуття. Таксиста, який був озброєний пістолетом, та вивозив їх далеко за межі міста і залишав там напризволяще, для того щоб вони годин п’ять йшли по шосейній дорозі даремно зупиняючи машини, що їхали у місто...
  Принаймні, подібну історію мені розповідав Саня Іванов, один з моїх друзів. Він так пояснював тривалу затримку з роботи своїй коханій дружині, а потім і мені. Дружина йому не повірила, а я – так! Бо з ним часто щось відбувається, з цим невгамовним Сашком!
   Та що там таксист... А ці жахливі історії про викрадення людей цими бандитами – рекетирами. Ви про таке, мабуть читали. Це той випадок, коли зникають діти або вже дорослі люди, а потім оті злодії телефонують родичам, що знаходяться в розпачі і повідомляють про суму викупу!
    „Може це – банда???, – ця думка виринула з кулуарів моєї підсвідомості і неоновим текстом зарясніла в моїх очах.
„ Банда!!! Як я одразу не помітив!!! Не зрозумів їх підступних планів.!!!! Не звернув уваги!!!”
„Банда!!!” – хусткою я моторошно торкнувся свого холодного лоба.....
  Оцей в окулярах – це глава, лідер цієї злочинної групи. Розумний, врівноважений, раціональний – саме він стоїть у джерел їхньої організації. Він автор всіх планів, геній зла. Він вміє організувати себе та інших. Колись розчарувався в можливості чесно заробляти гроші і став на шлях злочину.
   Оцей молодик – це кілер – виконавець. Мабуть, в минулому невдаха спортсмен – розрядник, а може й кандидат в майстри спорту, хтозна... А що? Плечі широкі, ніс точно зламаний, коротка зачіска, і головне – бракує інтелекту в очах, це точно!
Не міг влаштуватись на пристойну роботу і зустрів цього інтелігента в окулярах, який його й завербував.
Стара поряд зі мною для відводу очей, щоб ніхто не здогадався про бандитську сутність цієї компанії. Хто ж здогадається, що вона входить до цієї злочинної зграї. Ця дивачка з мобільним телефоном та купою сумок і гаманців....
Може вискочити з машини? З’явиться шанс залишитись в живих. Ні–ні, на цій швидкості – небезпечно.
Стоп. Маячня. Що це я верзу? Яка банда? Яке викрадення? Кому, кому я потрібен...
Грошей нема, взяти з мене нічого, робити також нічого не вмію !! Живу непомітно, нікого не чіпаю. Нічого не роблю такого, щоб привернуло чиюсь увагу, тим більше представників кримінального світу. І що це за банда, в якій її голова сам приймає участь у злочині?
     Однак сумніви мене остаточно не залишали.  Так, припустимо – це банда. Якими будуть їх дії? Спробую уявити хід їхніх думок. Отже, вони повинні передбачати, що я зверну увагу на зміну маршруту. Реакція, якою буде реакція? Якими все-таки будуть їх дії?
Якщо я захвилююсь, почну щось запитувати – вони повинні будуть мене заспокоїти, сказати  про той самий ремонт дороги нарешті. Правильно. Вірне рішення. Залишається тільки запитати в когось з присутніх. Мабуть у жінки. Головне, не видати своєї зацікавленості. Зараз. Так. Саме в цю мить. Я наважився і запитав:
- Мені здається ми їдемо іншою дорогою ?
Стара глянула на мене і нічого не сказала. Я панічно глянув на інших. Молодик знову посміхнувся краєм губ,  другий  тип  зосереджено читав.
Он воно що! Це треба ж! Вони настільки впевнені у своїх діях, що навіть не намагаються маскувати свої злочинні плани!! Мені одразу все стало зрозуміло!!! Вони навіть не намагаються щось придумати, приховати свої тваринні інстинкти!!!
В цю хвилину я мало не закричав:
„ Зупиніть, моя зупинка. Це моя, зупинка!!! Зупиніть!!!!”
Автобус зупинився. Я вискочив на вулицю. Вдихнув свіжого повітря і відбіг в сторону.
  Все нормально. Я був дома. В своєму районі. Рідна домівка дивилась на мене з висоти п’ятого поверху, онде і дитячий садочок, спогад мого дитинства, а он і велична споруда спорткомплексу...
„Це треба ж напридумувати таке!” – я посміхнувся і рушив у напрямку дома....
Раптом серце шалено запрацювало, я глянув уважно навкруги і тут мені точно стало все зрозуміло... Не було сил закричати, навіть слова вимовити, я заціплено дивився нагору і мовчав....
  Якщо ви мене запитаєте в чому справа, я вам нічого не скажу. Бо ви все можете зрозуміти самі. Подивіться на небо, уверх. Маленький автобус швидко віддалявся в повітрі, залишаючи після себе біляву смужку.
І ще, чи не здаються вам підозрілими ці два сріблястих місяця і ці зіркиі, незвичайні, холодні, чужі.....


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© svetakedyk, 13-06-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.8864929676056 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …