Йому 20. Ні, 40.
Перон. А він стоїть і дивиться вдалину. Його світло-русе волосся похитується від легкого вітру – на перонах протяги. Пальто щільно застібнуте, а на шиї зав'язаний шалик. За спиною шумлять цигани. Вони чекають на свій потяг. Цікаво, куди цигани їдуть?
І гул голосів. Підошви ковзають по бруківці, а диспетчерка оголошує нове призначення. Приїзд-від'їзд. Голос думає про чоловіка в майці. В ліжку. Його похропування і мимовільний порух носом. В диспетчерській мрія літає по кімнаті.
Йому 40. Ні, 30. Вдалині літають чайки, проте він їх не бачить. Лише засунув руки у кишені, бо стає холодно. Заплющує очі. На сусідній колії проходить собача. Мале – сіро-буре. Хвостик розганяє пил, що висить у повітрі. Песик нюхає ногу маленького хлопчика, що сидить на лавці. Після почутого звідкись вигуку щеня біжить до розчинених дверей у стіні перону.
Йому 30. Ні, 50. Він потирає чоло рукою і зітхає. Диспетчерка оголошує нове прибуття потяга. Знадвору вилітає жовто-зелений листок клена. Мабуть, осінь. Можливо, вже жовтень. Видно перший вагон.
Йому 50. Ні, 20. Він усміхається.
