Вечірнє небо колисало сірі хмари над містом. Бо навіть неспокійну дитину треба вкладати спати. Сьогодні Місяць не вийде, там (нагорі) вирішили влаштувати велике прання доріжок, якими він встеляє землю в усіх околицях, де б ми не бували. Значна робота. Напевно, небо так і залишиться нахмурено-сірим, а це все тому, що воно товаришує із асфальтом та тінями на будинках.. Ось-ось вони сходяться до найсірішого закутку, а потім пропустять між своїх животиків декілька зірок, аби було затишно, романтично. Та й говоритимуть про те, як любується собою молода комета. Шкода, мить захоплення: власного та чорнявих дітей неба коштувала всього тепла .Бідненька. «Що сталося?» - прикро було усвідомлювати, що це все. «Люстерко із морської води радо прийняло її у свої глибини. - сказала ніч і зайшла до моєї кімнати. – А ти не дивись так у стелю, бо я пригортатиму тебе рідше». Я швиденько заплющив очі та вдав, що сплю.
