Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2624
Творів: 47917
Рецензій: 92729

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Дощ

© Юлія Лі, 30-05-2009
Дощ

         Чорна грозова хмара уже встигла окутати небо. Вона була передвісником дощу. Зрозумівши, що від такого подарунка на небі навряд дочекаєшся чогось хорошого, люди пришвидшили ходу.
          Я завжди любила дощ. Для мене він, мав наче якесь особливе значення. Саме за його допомогою очищалася земля, вливалися краплини життя у рослини, уся матір – природа  наче отримувала нове дихання. Я ж у цей час переповнювалась натхненням і відчуваю дивний приплив сил. Я не могла цього пояснити. Сама не розумію, чому так люблю саме таку погоду. Мабуть, у цьому була якась містика...
          Ось полилися сльози природи. Краплі котились з неба одна за одною. Спершу помалу якось ніби несміливо, а далі уже залунала справжня грозова симфонія. Я подумала ще одну причину, за яку люблю дощ. Це були мої спогади з того часу, коли я була щаслива.
          Я стояла і відчувала задоволення від того, що каплі котяться по моєму тілу, сповзають по обличчю, шиї, тоді проникають у зону декольте, стікають по грудях. Ось моя літнє плаття вже намокає і липне до вологого тіла. Проводжу руку по волоссю, яке щойно звільнила від буденної зачіски. Воно слухняно розсипається по плечах,  і я бачу, як із золотистого кольору воно перетворюється у темно мідяний. Потім збивається у пасма і стає хвилястим.
           Дивна звичка: завжди носити парасолю, але ніколи нею не користуватися. Я носила її  у своїй сумочці просто так, бо так було потрібно. Від природи я була наділена схильністю до педантичності, і тому порушення якихось правил чи порядків, змушувало відчувати мене певний внутрішній дискомфорт.
           Напроти мене йшла старша жінка з дівчинкою дошкільного віку. На вигляд важко було визначити: чи це молода бабуся чи уже поважного віку матір. Парасолі у них не було, тому вони йшли швидко. Жінка буквально тягла за собою цю маленьку ляльку Барбі, яка ніяк не могла попасти у такт її ходи. Жінка  затулялась від негоди глянцевим журналом, який уже перетворився на купу мокрого паперу, дитина ж одягнула на голову полителеновий кульок, який міцно тримала своєю маленькою ручкою для того, що вітер не вкрав його.
           Ці перехожі чомусь виділялися на фоні інших. Я не знала хто з них особливий, але у когось з них була незвичайна аура. Для релігійної людини, я б навіть сказала, що це іскра Божа. Таких людей було мало, таких людей я відчувала.
            Я звідкись знала їх двох. Покопавшись у пам’яті, пригадала, що часто бачила їх біля свого будинку, мабуть, вони були моїми сусідами. Я уже хотіла позичити їм свою парасольку, але наткнулася на гострий, як бритва, погляд жінки. Він порізав мене і несказані слова застрягнули у мене у горлі.
          - А що це ть –о- тя стоїть і мокне. Чого вона сміє-ється? – залепетало молодесеньке створіннячко.
           Тільки після цих слів я зрозуміла, який дурнуватий вигляд мала. Стою тут така мокра і щаслива і шокую перехожих. Люди не розуміли моєї радості, їм не зрозуміти, що дощ –це, мабуть, моя стихія.
            - Ідемо швидше, а то змокнемо до нитки, - відповіла дама, а уже тихо, неначе сама до себе, буркнула. Та це ж вона - БОЖЕВІЛЬНА.
             Однак, останню фразу почула і дівчинка, бо почала кричати.
- А що таке Бозе вільна?
- Ідемо, говорю.
- А  що то та-ке ? – не здавалася мала.
           Далі я уже не чула їхньої розмови. Я уже не вслухалася у її віддалені голоси. Вони зникли з оцей і перестали цікавити мене. Я знову зосередилася на собі і  постаралася повернути втрачену гармонію тіла і духу.
           Я ще дитиною будучи любила очищати тіло дощем, адже небесна вода найчистіша... Мені здавалося, що тоді природа очищала і мою душу. Зараз я хотіла, лише одного, щоб моє внутрішнє я стало вільна від всього, від дурниць, від всіх турбот, страхів, негараздів і страждань, які терзали мене. Я знову стала дитиною. На хвилину, але стала. Неначе, очистилася від усього бруду тілесного і духовного. Я знову стала чиста, як гірський кришталь.
           Та це було тільки на мить. Але дотик босоногого дитинства звільнив мене, неначе і не було цього іншого життя. Я скинула кайдани минулого. У вухах ще раз пролунали слова дівчинки. Так, тепер я була - ВІЛЬНА.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Знайомі відчуття.

© Техану, 05-06-2009

[ Без назви ]

© К В, 30-05-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.66492295265198 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …