Дрімучими думками линув Він у несвідоме невідомого. Далека далечінь, яка так близько майоріла своїми незрозумілими кольорами зрозумілих звуків, манила Його все далі і далі. Його Корабель нісся навпростець, ламаючи пропливаючі кольорові айсберги і чорно-білі скелі. Течія несла Його, аж допоки не знесла убік…
Тут Він і пришвартувався, на межі свідомого і несвідомого. Тут Він побудував свій будинок і тут Він жив. Рік за роком Він бачив, як Кораблі розбивались, залишаючи страхітливе дрантя розламаного дерева на жорстких шпилях кривавих скель. Рік за роком Він жив, чекаючи, коли хтось пришвартується поряд з Його Кораблем. Але… Рік за роком це ніхто не зміг зробити.
Він був майстром Слова і маестро Звука, був королем Кольору і богом Форми. Його будинок був побудований з Абстракцій, а Його кімнати були розфарбовані Пустотою. Його лампи пронизували будинок Мороком, а Його ліжко було витесане із Жорсткості. Він знав, що знав усе, і знав, що не знав нічого. Його не можливо було вбити, адже Він – брат Вічності. Йому нічого не було дано, і Він мав усе. Йому співали оди, і Його проклинали. Він був, і Його не було.
Але ніхто, ніхто не допливав до Нього. Йому здавалось, що Він недосяжний. Він вирішив побудувати інший корабель і плити проти течії, але кораблів, що намагалися доплести до Нього стало катастрофічно мало. Йому ставало страшно, адже Світ міг змінитися після цього. Перший раз Йому стало страшно. Страшно, боязко. Страшно!
А згодом кораблі взагалі більше не з’являлись. Його страх переріс у щось настільки могутнє, що Світ змінився. Здавалось, вичерпались усі плани і проекти Кораблів. Вітрила вже не наповнювались могутнім Вітром, і Кораблям, що залишились, доводилось плести просто за течією, сподіваючись, що, можливо, їх донесе до Нього.
Штиль. Перший раз у морі Розбурханості штиль. Уявіть, штиль. Але ж навколо стільки Сил, які могли б здійняти бурю? Але ніхто нічого, здавалось, не робив. Зупинилось тяжіння до Нього. Невже?
Слово стало вульгарним і пласким, Звук не зачіпав жодної струни у серці, Колір не вражав, Форма стала безформенною. Невже ніхто не наважиться доплисти до Нього? Невже?
Проте… з’явились Вони. Ніхто ще не знав їхніх облич, ніхто не чув їхніх голосів, але вони наважились поплисти. Вони побудували нові Кораблі і встановили нові Вітрила. Їхня сила в змозі підняти бурю!..
А зараз – тиша…
Що буде – знає тільки Він. Адже Він знає все.
