Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46608
Рецензій: 90921

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 15843, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.232.171.18')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Фантастика

Гарна дівчинка (Частина 1; 6-7) Продовження

© Тала Владмирова, 26-05-2009
Попередні розділи знаходяться за адресою:// www.gak.com.ua/authors/1791
6.
У під’їзді тхнуло котами та застарілим брудом, а стіни густо вкривали одноманітні лайливі написи. Іншого разу Лєрка, що потай пишалася відносною доглянутості  «власних» сходів,  обов’язково скорчила б  презирливу гримасу. Зараз же звернула увагу на сморід лише тому, що застояле повітря рвало втомлені від бігу легені, й дихання від цього ставало таким голосним, що заважало як слід прислухатися. Та ні, їй не примарилося: кількома поверхами вище, майже під самими дахом, перемовлялися двоє: жінка та мале дівча. І здається, що дівочий голосок… Лєрка ледь стрималася, аби не закричати на весь будинок: а раптом там Юльку зараз розпитує небайдужа сусідка, впевнена, що мала загубилася? Сорому потім не обберешся! Дівчина з усіх сил рвонула вгору. Спіткнулася, впала, боляче вдарившись коліном, сяк-так схопилася, завмерла біля стінки, незручно вивернувши шию у намаганні розгледіти тих, вгорі, при цьому залишившись непоміченою.
- Вирішувати лише тобі, люба, - м’яко, але настійливо підкреслила незнайомка, у ту ж мить охрещена Лєркою гадюкою. – Ти вже достатньо доросла для цього.
- Але ж мама хвилюватиметься…
Юльця! Нема сумніву! Та  як вона примудрилася потрапити сюди, до чужого загидженого під’їзду?
- Звісно, буде, - не стала сперечатися з очевидним її співрозмовниця. –Якщо ти не встигнеш повернутися додому раніше, ніж вона сама. Та нам не потрібно багато часу. Тож вона навіть не здогадається, що тобі треба було… відлучитися.
Обурена самою банальністю такої відвертої спроби кіднепінгу, Лєрка вийшла на площадку сходів.
- А ну ж бо, марш додому! Зовсім останній розум втратила, з незнайомими кудись йти зібралася?! Ти що, про бандитів ніколи не чула?! – і запнулася посеред речення: сестричка, міцніше притиснувши до грудей свою дурнувату ляльку, відступила до незнайомки. Немов шукала у тої захисту від збуреної праведним гнівом родички.
-  Вона - не незнайомка, - пошепки, але вперто, відповіла мала. Дзвіночок тривоги, що вже давно калатав десь у потилиці Лєрки, раптом бамкнув великим басовим дзвоном. От тільки часу прислухатися до тої клятої інтуїції не було.
- А ви чого чіпляєтеся до чужої дитини?! Я, між іншим, вже міліцію викликала, вона от-от приїде!
Жінка ніби й не почула погрози. Склала гарні, немов на картині, губи у дружню посмішку, підбадьорливо погладила стривожену Юльцю по світлим кучерикам.
- То це ти – Лєра, так? Звісно, я розумію, наскільки ти хвилюєшся через улюблену молодшу сестричку. Та, слово честі, не варто…
Лєрка вже була по горло сита і цією підкреслено правильною мовою, і медовим тоном, в якому так легко, ніби крихітній мушці, було застрягти маленькій дурній дівчинці, але ніяк не дорослій Валерії.
- Улюбленій сестричці?! Хвилююся, я?!  Знайшли няньку! Просто як уявлю, що зі мною предки зроблять, якщо з цією дурепою щось трапиться!..
Повітря раптом скінчилося. Горлянку стиснув невидимий, але дуже міцний ошийник. А руки застигли у даремній спробі підвестися, аби хоч трохи послабити зрадницьку удавку.
- Бачиш, люба? – це вже, звісно, до Юльки. А нещирий мед в голосі майже зник, поступившись співчуттю. – Валерія не буде хвилюватися. Вона втомилася бути нянькою і бажає відпочити на самоті. А до повернення мами ти давно вже будеш вдома, ніхто з дорослих нічого особливого й не помітить.
На мить дитяче личко плаксиво скривилося. Але… гарні дівчатка не плачуть на вулицях, та ще й перед сторонніми. Юлька мужньо впоралася із хлипанням, що вже клекотіло десь під горлом. Кинула повний туги погляд на скам’янілу Лєрку, міцніше притисла до себе Яну. Жінка не квапила її й була винагороджена за терплячість: маленька  пальчики довірливо ковзнули в її долоню. Так, тримаючись за руки, вони повільно підіймалися вгору брудними сходами. Мовчки, немов про все домовлено завчасно і слова зайві. Тісно притискаючись одна до одної, ніби  обидві гостро відчували усю незатишність під’їзду і шукали одна в одної захисту.
А перед очима непорушної Лєрки пливла брудна плівка. Певно, від цього в чорнявому волоссі крадійки заблищали золотаві спалахи, сучасний темний плащ жінки перетворився у дивний одяг старовинного крою, а звичний прольот раптом видовжився у вузькі гвинтові сходи, що їм не було кінця-краю.
А потім ошийник щез. Відчайдушний крик рвонув на волю, обпікаючи Лєркіну горлянку.
Та чомусь їй зовсім не було боляче. Ні крапельки.
7.
До цього у Лєрки ніколи не паморочилося в голові. Вона навіть не бачила людину, яка втратила свідомість. Тому булав щиро переконана, що таке відбувається лише в книжках або у фільмах. Та зараз, коли хтось настійливо її термосив (добре ще, що справа не дійшла до канонічних ляпасів!), а очі поступово відкривалися і навіть вже здатні були розрізняти предмети, іншого пояснення не знаходилося. Потім дівчину накрила хвиля злості, перш за все, на саму себе, і відразу стало легше дихати. Навіть десь взялись сили, аби спробувати сісти.
- Ти взагалі слухаєш, що тобі кажуть?! – чи то хлопець з лави, чи то його точний двійник, не надто церемонячись, допоміг їй прийняти вертикальне положення, обпершися об стінку.
- Юльця! – спогади нахлинули миттєво і дівчина різко підхопилася на ноги, в ту ж мить заточилася і рішуче була всаджена все на ті ж сходи.
Тяжко зітхнувши, непрошений рятівник опустився перед нею навпочіпки  і заговорив так, немов  самій Лєрці було років п’ять, не більше:
- Жива-здорова твоя Юльця. Ти от краще подякуй дівчиську, що вона тебе любить. Не зрозуміло, права, чому, якщо ти весь час так на неї верещиш. Втім, не моя це справа, та й Подорожніх не так легко збагнути. Стали б із тобою так церемонитися, якби не хотіли її лякати, як же…
- Де вона?!
Хлопець ледь зморщився від крику, поте змовчав. А довкола не було нікого, хто б міг допомогти. Вимерли усі мешканці цього під’їзду, чи що?
- Ти що, з тої ж банди, так? – вона міцно схопила можливого бандита за руку, не думаючи по наслідки. Дивно, але юнак не став вириватися, лише знову презирливо сіпнув куточком вуст:
- Якої ще банди? – він секунду пильно вдивлявся в зблідле обличчя Лєрки, а потім не надто весело всміхнувся: - Отже, гіпнотизери, які крадуть малих дітлахів? Ну в тебе й уява, ти б ще інопланетян сюди приплела.
- Слухай, - Лєрка навіть не злякалася, що розмовляє з телепатом, не до того було. – Тобі зовсім не шкода п’ятилітньої малої? Зрозумій, вона не лише зовсім дрібна, вона не така, як її ровесники! Зовсім дитина!
- Ні. Не шкода. У мене взагалі немає ні крихти жалю, - це була брехня. Настільки нахабна, що у душі Лєрки спалахнув примарний вогник надії. – Та зрозумій ти, завтра, а то й сьогодні ввечері – час тут у вас ледь повзе – отримаєш свою сестричку з рук на руки цілою і неушкодженою. Дивись, вона такою більше тобі сподобається.
- Якою «такою»?! Що ви збираєтеся робити з Юлькою?!
- Слухай, істеричко, ти мене вже дістала, - дивно, але підбираючи звичні начебто слова жаргону, хлопець заговорив повільно, ніби пригадуючи підзабуті слова чужої мови. – Як за правилами, мені взагалі не варто було б із тобою зв’язуватися. Так ні ж, вирішив перестрахуватися, запобігти скандалу. А так… І сама змогла б якось оклигати та доплентатися додому. Ну, трохи попустило, то б родичів та приятелів малої оббігала б чи там до міліції звернулася… Ну, наревілася б, а поки твої батьки додому повернулися, то дівча вже вдома в ляльки гралося б. Звична, зрештою, історія: малі часто вирішують піти з дому та й заблукати у великому місті нескладно. Звісно, не всім таланить швидко повернутися додому неушкодженими. Та ця історія мала б щасливий кінець. Ну, зустрінеться малій добрий перехожий, доведе додому, буває і таке… Так якого я тут час гаю? – останнє питання точно не стосувалося Лєрки, тож вона визнала за краще хвильку помовчати.
На дівчину раптом навалилася страшна байдужість. Певно, саме так виглядає відчай від розуміння, що її навіть не збираються обмежувати у діях: хочеш – шукай малу по всіх усюдах, хочеш – сиди перед телевізором, якщо справді втомилася нянькою бути. Результат однаковий. Коли мала вже не буде їм потрібна – отримаєш назад, ще й додому приведуть. Тепер, коли хлопець перейшов до риторичних питань, не так зважаючи на реакцію Лєрки, як намагаючись розібратися, нащо ці вмовляння треба йому самому, дівчина остаточно збагнула, що це правда.
- Слухай, а якщо без казки по доброго перехожого? Добре, ти кажеш правду. Малій ніхто не зашкодить, додому приведете, на мене за великим рахунком плювати. Хай так. Та зрозумій же, що вона – зовсім мала. Може злякатися, почати прохати, щоб її відпустили, розревтися. Якщо із Юлькою все гаразд, то дай хоч пересвідчитися в цьому! – це вже пролунало як принижене благання. Скажи ще вчора хто лерці, що вона з доброї волі… Та зараз було не гордощів.
- Еге ж, стану я через усяких малих дуреп із забороненим порталом зв’язуватися. Вже розпочав.
«Боїшся?» - ледь не вирвалося у Лєрки, та в останню мить вона встигла прикусити язика. Хоч те, що дівчина озвучила вголос навряд чи було більш вдалим:
-  Порталом? Забороненим? То оцей брудний під’їзд?...
Вона змовкла, побачивши, що в очах співбесідника роздратування поступається місцем якійсь холодній цікавості:
- Оце – звичайний брудний під’їзд? Ти серйозно? Цікаво, яким ти тоді побачиш… - він урвав себе, ніби відчувши, що через академічний інтерес до незвичайного явища може накоїти дурниць.
Лєрка навіть не засмутилася через невдалу спробу визвати його на відвертість. Їй раптом здалося, що краще буде, якщо крізь личину трохи задирливого, але досить доброзичливого хлопця так і не прогляне хтось справжній, значно небезпечніший. От тільки як домовитися із маскою?
- Слухай, - вона простягла руку, збираючись торкнутися його рукава, аби встановити контакт. Та своєчасно збагнула, що той теж невеликий любитель чужих доторків. – Ти ж все одно вже порушив якісь там правила через мене. Чи то через Юльцю… Ти ж сам так сказав. Допоможи, га? Потім я скажу, що у всьому винна я.
- Дитячий садок, - він сердито скуйовдив густе неслухняне волосся, похмуро зиркнув на Лєрку. Здається, він вже дійшов до того стану, коли або посилають співрозмовника під три чорти, або здаються і немов проти волі пристають до найдурніших задумок. – Та що взяти із наділений свободою обирати…
- Свободою обирати? – очі Лєрки спалахнули від знайденого вдалого рішення. – Ну, так я вже обрала! Ти лише скажи, що треба робити. Якщо є портал, то якось же його можна відкрити, так? Що я повинна зробити?
На довгу хвилину хлопець уважно втупився в очі Лєрки. Та з відчайдушною рішучістю витривала прискіпливий погляд.
- Слухай-но, божевільна, - із якоюсь новою інтонацією, виділяючи кожен склад. – Навіть якщо ти доброю волею згодишся…
- Так! Згодна! Так!
- Навіть якщо ти доброю волею тричі згодишся на перехід… Проте ти вже це зробила. Так от, і в цьому випадку тобі варто запам’ятати, що нічого в світі не буває задурно. І за кожен перехід будь-хто зі смертних повинен заплатити немалу ціну. Упущений шанс, що може змінити долю, зустріч із справжнім коханням, рік життя… Що, остання ціна для тебе найсприйнятливіша? Так вирішувати не тобі. І навіть не мені. І це зараз для тебе рік – дрібничка. Мовляв, на рік менше пробудеш зморщеною хворою старою. А як тобі, скажімо, судилося прожити ще лише рік та день, а потім втрапиш під машину чи ще щось трапиться?
Лєрка зблідла так, що на переніссі поступило кілька зазвичай непомітних цяток ластовиння.
- Передумала? – якось дивно, без очікуваної насмішки, швидше навіть зі співчуттям, перепитав співрозмовник.
- Що ви забрали у Юльки?!
- Вважай її випадок винятковим. Мала нічого не втратила. І взагалі, для неї це –чудова пригода. Потрапила у казку, а потім повернулася додому. Назавтра і сама не розбере чи то насправді це було, чи уві сні примарилося. Із малими мрійницями таке буває. В тебе так не вийде…
Він змовк, збагнувши, що Лєрка гарячково про щось розмірковує. І так захопилася своїми роздумами, що навіть не чула останнього речення.
- Слухай, а що ж тоді гублять у таких порталах безсмертні?
У хлопця аж наче скам’яніли вилиці. Очі спалахнули небезпечним блиском, наче дівчисько не питання дурне поставила – а Лєрка, коли хвилювалася, ще й не таке була здатна ляпнути, - а зумисне ткнула пальцем у  ледь загоєну рану. Він миттю відкинув сумніви:
- Безсмертні? Та так, саме дорогоцінне: надію, - пояснив підкреслено буденно, вже прямуючи сходами вгору. Глянув через плече: - Ну, не передумала ще, старша турботлива сестричко? Ходімо.
Звісно, Лєрка не передумала. Та дурні питання в неї ще не скінчилися.
- Вірка, ну, Вєроніка теж у вас?
- Хто? – на мить аж ніби щиро здивувався співрозмовник. Потім збагнув, потиснув плечима: знайшла чим перейматися. Байдуже кинув: - Та нащо нам здалася твоя Вірка?  Сидить зараз на горищі свого будинку, хлипає. Темряви боїться, а додому йти не хоче. Щось ще хвилює?
Лєрка заперечно хитнула головою. Справді, до чого тут доля Вірки?
Чомусь дівчина була переконана, що в неї буде хоч кілька хвилин, аби підготуватися до переходу і до болі, якої, хтозна й звідки взялася така впевненість, тепер ніяк не уникнути. Та наступник крок вона зробила вже у сяючому – так що світло різонуло по очам, мов тупим ножем, - тунелі.
І часу раптом не стало зовсім. Ні на наступний крок, ні на крик, ні навіть на зітхання… Ні навіть на біль.
Кінець 1 частини.
Далі обов"язково буде, але трохи згодом.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Мала Юлька виглядала

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Ліщинська, 27-05-2009

Наділені свободою обирати?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Dara, 26-05-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75884604454041 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …