Опубліковано в журналі "Український Фантастичний Оглядач" №1 (7) 2009
Передплатний індекс – 99716
Адреса редакції - ufo_ua@ukr.net
Багато років ідуть суперечки про вплив мистецтва, зокрема літератури, на свідомість і підсвідомість людини, і в контексті цих дискусій часто згадуються жанри, що сформувалися в ХХ столітті. Але, щоб говорити про вплив сучасних так званих " не реалістичних" жанрів, треба визначитися з поняттями.
За твердженням С.І. Ожегова, "казка – це оповідний, часто народнопоетичний, твір про вигадані особи і події, здебільшого за участю чарівних фантастичних сил".
Таким чином, якщо виокремити з цього переліку народні казки, які саме потрапляють під уточнення "народнопоетичні", то і казка, і фентезі, і фантастика можуть бути означені цим визначенням. Окрім того, найчастіше, особливо коли твір пишеться на перетині жанрів, критики і літературознавці не відокремлюють фентезі від фантастики.
Визначення жанру фентезі зазвичай взагалі не дається або обмежується перекладом з англійської "fantasy" – фантазія, вміщуючи в жанр фентезі все, що може бути створене уявою автора.
Розповсюджена також думка, що фентезі – це "казка для дорослих" або "те саме, що і фантастика, лише замість космічних кораблів і бластерів в ній є дракони і мечі".
Але таке розрізнення на рівні атрибутів себе не виправдовує. Так, наприклад, в циклі "Зоряні війни" є і зорельоти, і мечі (їх лазерне походження в цьому випадку значення не має), а в численних фільмах штибу "Влада вогню" живуть дракони і знищують мирне населення зовсім не фентезійних міст.
Розмова про критерії відмінностей фентезі і фантастики не є предметом дослідження цієї статті, але вона потрібна для розуміння як вище названих жанрів, так і сучасної казки, бо всі три жанри можна об’єднати як "те, що створене людською уявою, не претендує на пряме відображення дійсності" (цим жанри, що нами розглядаються, відрізняються від детективів, пригод, мандрівок, любовних романів, як в сучасних, так і в історичних декораціях, для яких головне довести, що так дійсно було, є або буде з дня на день, як розказується).
На пряме відображення дійсності також не претендує постмодернізм, намагаючись, навпаки, щонайдалі відійти від "брехливої дійсності". Постмодернізм мав великий вплив на літературу, звільнивши автора від канонічних текстових структур, відкривши нові шляхи для опису і можливості впливу. Але постмодернізм також підірвав структури культури, наслідки чого ще треба буде долати довгий час, і на сучасному етапі в тому вигляді, як він є, постмодернізм зживає сам себе.
Зокрема, під впливом постмодернізму росли і розвивалися жанри фантастики і фентезі, але найбільший вплив постмодернізм мав на казку, яка стає об’єктом його ігор на рівні з міфічними персонажами. Через деякий час казка знову усвідомлює і свою форму, і вміст, але бере від постмодернізму відчуття свободи і розкутості (саме розкутості, а не розхристаності і розхлябаності, які властиві постмодернізму через його прагнення до дефрагментації і десакралізації). Казка змінюється і стає сучасним жанром з величезним потенціалом впливу на читача.
Зараз твори нового жанру лише створюються, але, як буде показано далі, саме сучасній казці судилося стати знаковим жанром в ХХІ столітті. Тому найбільшу увагу ми приділимо не фантастиці і фентезі, про які вже багато написано і сказано, а казці, яку називаємо "сучасною".
Повернемося до визначення фентезі як "казки для дорослих". Так, дійсно, фентезі намагається віддалитися від казки, вміщуючи в текст сцени, далекі від платонічної любові. Але подібне не є принциповим і пояснюється тим, що фентезі народилася в ХХ столітті, коли казки були насильно втиснуті в рамки дитячого жанру.
Хоча на протязі багатьох віків казка не була дитячою. В роботах дослідника В.Я. Проппа чудово і поетапно показано, як з містичного знання чарівна казка поступово перероджується, в чомусь спрощується і з відмиранням культів стає все більш доступною простому народу, який, сталося так, намагається новими або переробленими казками "добити" вмираючий культ.
І коли ця мета досягнута, казки через непотрібність "віддають" дітям, які завдяки своєму світовідчуттю легко вбудовують чарівні історії в світоглядну систему світу.
Подібне явище можна спостерігати аж до середини ХІХ століття, коли в "дитячу" бібліотеку потрапляють зовсім не дитячі твори. "Робінзон Крузо" і "Мандрівка Гулівера" – ніяк не дитяча література, а соціально-політичні памфлети для дуже розумних і дуже освічених дорослих. Але часи змінилися, старі памфлети поступилися місцем новим і цінні лише для дослідників. Вони використовуються дітьми через недостатню кількість казок і завдяки тому, що в названих памфлетах присутні зовнішні елементи казки.
Те ж саме відбувається з міфами і легендами, але їхня особливість в тому, що елементи казковості в них більше внутрішні, окрім того, в міфах і легендах закладена значна частина архетипів, тому дитяча аудиторія, у якої взаємодія з архетипами проявляються значно яскравіше, ніж у дорослих, активно приймає до свого світу міфи і легенди.
Професійно писанням казок почали займатися не так давно. Спочатку це проявляється в збиранні народних казок разом з піснями та віруваннями. Такі казки (в їхньому оригінальному, а не адаптованому в ХХ столітті варіанті) являють собою залишки давніх знань про світ, часто спільних для різних світових міфологій. Так, шанування птахів, особливо хижих, в більшій або меншій мірі властиве практично для кожної міфології (ми кажемо "практично для кожної", хоча дослідники доводять, що, певно, пташиний культ був в кожній міфології, але це тільки гіпотеза, бо багато міфів і легенд втрачено). А наділені даром розмовляти звірі, вітер, сонце, земля тощо в народних казках – пряме свідчення прагнення до гармонії і розуміння природи і світу в цілому, бо без розуміння неможливе чарівництво.
Приблизно в один і той самий час в різних країнах відомі письменники починають створювати свої казки, які потім назвуть першими авторськими казками. Але і О. Пушкін, і брати Грим спиралися на народну традицію і часто на практично забуті і на той момент ще не повністю втрачені казки, пропускаючи їх через власне світобачення і дуже сильно змінюючи. Казки ці не адресуються дітям.
Також не адресуються дітям казки Г.Х. Андерсена (мається на увазі не сучасна адаптація, де, наприклад, Русалонька живе довго і щасливо і не перетворюється на піну морську). Гофман до своїх казок приходить через містику, а за свідченням Толстого, довгий ніс Буратіно насправді вказує на неабияку чоловічу силу героя (цікаво, що феномен "Буратіно" в багато чому типове явище для російської літератури, в якій дуже довго не формується традиція перекладу, а замість неї сильна традиція переказу, яка повністю не подолана і в наш час).
Тільки ХХ століття створює "казку для дітей". ХХ століття не прагне відкривати дитині багатства світу, бо для такої почесної місії є родина і школа, мета століття – навчити дитину моральним нормам, зробити дитину слугою ідеології (у нас пік досягається у 80-ті роки, варто лише згадати велику кількість казок талановитих авторів, де в тексті було зашифровано ідеологічний підтекст, такі як "Королівство кривих дзеркал", цикл про Незнайку, "Два кольори веселки" тощо). Одночасно з цим адаптуються, а насправді спрощуються, як народні, так і авторські казки. З казок виймаються емоційні сцени, особливо пов’язані зі смертю та стражданням. Хоча цей світовий процес досить хаотичний, і наші радянські мультфільми 30-х років показують такі батальні сцени, від яких моторошно стає навіть дорослій людині, а японське аніме (особливо манга, від якої походить більшість аніме) взагалі практично не підвладне цьому процесу. Але загалом до кінця 70-х – початку 80-х років (величезний внесок роблять американські студії) в світі вс тановлюються "негласні заборони".
1. Можна тисячу разів вдарити кота Тома по голові ("Том і Джері"), але він не лише залишиться живий, але і практично не постраждає – заборона на біль.
2. Можна погрожувати будь-якими покараннями, але на тілі дитини допустима поява лише чужої крові, а в ідеалі її взагалі не повинно бути, і навіть "злодій зі злодіїв", якого проштрикують блискучим мечем, розсипається на порох або оступається в бездонну прірву – заборона на кров.
3. Можна перетворювати на камінь або на тварин другорядних героїв, зникають цілі царства, гинуть народи, але наприкінці всі позитивні герої мають або залишитися жити, або воскреснути – заборона на смерть.
4. Найцікавішою серед заборон є заборона на пристрасті і поєднання в одному герої добра і зла. Це найбільш складна заборона, бо герой, якому притаманні сильні почуття, обумовлені наявністю в його серці як добра, так і зла, – такий герой дуже яскравий, живий, "непокірний" авторській волі і "гарний" або "поганий" лише через обставини, в які потрапив.
Такий герой впливає на читача найбільше, але його образ не тільки важко створити, та ще складніше прорахувати наслідки його спілкування з читачем або глядачем, окрім того, практично неможливо поєднати велич і силу героя з мораллю та ідеологією, яку намагається навіяти аудиторії автор.
Тому ХХ століття відмовляється від небезпечного героя, на підтвердження цієї тези кожен може згадати своє дитинство й одразу побачить, що герої книг і фільмів тих років – не особистості, а скоріше типажі або якості (хоробрість, підлість, дурість, мудрість і таке інше).
Адаптація старих казок, що сильно нагадує "висотування у казки душі", відбувається паралельно з руйнуванням казкових структур, своєрідною підміною. Підмінюється все: образи, почуття героїв, базові поняття, ідеї, вводяться нові герої, викривлюються сюжетні лінії тощо. Подібне можна бачити як в радянських екранізаціях казок, так і в сучасних екранізаціях і народних, і авторських казок. А чого варта збірка політкоректних казок, в якій вихолощені абсолютно всі почуття (ця збірка і саме явище докладно розглянуті в книзі С.Г. Кара-Мурзи "Маніпуляція свідомістю").
Поступово постмодернізм здає позиції, і казка вже в 90-х стає самостійною, але твори, які пишуться в цей час, знаходяться в прикордонній зоні з фентезі, яке в другій половині ХХ століття змогло відстояти свою незалежність від інших жанрів. Одним з найяскравіших творів останніх років є цикл Джоанни Роулінг про Гаррі Поттера. Сам цикл відкриває величезний простір для окремого дослідження, але ми зупинимося тільки на тому, що цікавить нас в контексті цієї статті.
Знаходячись в прикордонній зоні, цикл поєднує в собі багато і від фентезі, і від нової казки (це підтверджують безкінечні суперечки про те, до якого жанру віднести цикл, і взагалі, чи можна цей твір читати дітям). Цикл відчуває вплив постмодернізму, що особливо видно в першій частині, але кожна наступна книга стає все більш незалежною.
Окрім того, що в твір Роулінг майстерно вплетені сучасні технології впливу, що є однією з причин його популярності, хоча і не єдиною, цикл (особливо екранізації) перемагає "негласні заборони", розхитані в 90-х (величезний внесок в розхитування наведених вище заборон зробили японські фільми і аніме, що завойовують європейський ринок).
Нажаль, остання частина циклу не сприяла еволюції образів героїв, що проявлялося навіть на мовному рівні. А "загибель" головного героя виявилась підробкою і не змогла знищити всі чотири "негласні заборони" і створити новий дуже потужний світоглядний міф.
А тепер треба сказати кілька слів про фентезі, що народжується в умовах протистояння культури "негласним заборонам". Герої фентезі дуже смертні, дуже пристрасні, дуже непевні, на їхню долю випадає багато страждань, але часто в героях фентезі немає величі, що принципово важливо для казки. А пристрасті фентезійних героїв найчастіше обмежуються пристрастю до протилежної статі (або не протилежної, як зараз модно), і дійсно "живих" героїв, які емоціями не поступаються людям, а іноді й перевершують їх, можна перерахувати на пальцях.
У сучасної казки, фентезі і фантастики є кілька принципових відмінностей, які ми спробуємо описати, а також показати обумовленість можливостей впливу всіх трьох жанрів.
1. Корені.
Фантастика своїми коренями іде в науку, що, як найбільш яскравий приклад, проявляється у створенні піджанру наукової фантастики (складно уявити наукову фентезі і тим паче наукову казку). Фантастика, як і наука, намагається все пояснити, вивести формули і позбутися погрішностей. Саме тому іноді автори з радістю готові надати читачу ледь не стоси креслень зброї і літальних апаратів.
А якщо фантастика звертається до магії, то це має приблизно такий вигляд: є певна здібність групи істот, обумовлена радіацією, змінами в природі, генетичною схильністю і таке інше, а далі йде зведення законів і правил, за якими діє магія.
Фентезі здебільшого створюється за принципом історичного роману. Фентезі розказує історію в декораціях, причому матеріал для них може бути взятий не лише з минулого, але і бути сучасним, хоча подібне зустрічається рідко. Для фентезі важливо створити "реальний" світ. Реальний не в тому, що він схожий на дійсність, а в тому, що він настільки справжній, що може розвиватися за власними законами. Саме спорідненість з історією робить фентезі масштабною і видовищною.
Але найчастіше фентезі зациклюється на тому, наскільки холодно в порваному плащі, як підгинаються від утоми ноги після довгої подорожі, скільки зубів у монстра, і як давно він їх не чистив. Монстри взагалі окрема тема в фентезі, створюється враження, що автори фентезі намагаються затнути за пояс один одного в змаганні, чий монстр стрибне раптовіше, щупальця якого душать сильніше і таке інше. Але, не зважаючи на це, фентезі намагається створити свій світ, а не показати наш у далекому майбутньому, як це робить фантастика.
В основі сучасної казки разом із традицією чарівних казок минулого лежить психологія і багатство внутрішнього світу героя, завдяки якому створюється зовнішній світ, де ці герої і мешкають. Сучасній казці байдуже, чому дракони не згоряють зсередини від власного полум’я, а якщо сучасна казка і звернеться до інопланетян, то навряд в описах буде точно вказані форма і будова літаючої тарілки.
Не це є інтересом сучасної казки. Душа, емоції, вчинки, взаємостосунки героїв і навколишнього світу, іноді й неістот, внутрішній діалог – ось, чим цікавиться сучасна казка, яку довгий час і на гарматний постріл не підпускали до психології, але казка займається своїми дослідженнями дуже обережно, створюючи героїв настільки живих, що часом читач може засумніватися у власному існуванні.
З цього випливає різниця в розумінні магії між фентезі і сучасною казкою.
Для казки магія – це заповнена порожнеча, світло життя, вогонь, одночасно і теплий, і холодний, який не обпалює, але може спалити, не залишивши попелу. А для фентезі цілком достатньо вивчити закляття землетрусу і кидатися вогненними кулями. Для казки цього замало: і читачу, і автору, і герою треба в першу чергу відчувати цілісність і динамічність світу і самого себе, тоді і тільки тоді можна втримати вогонь на долоні.
2. Час.
Одна з головних функцій фантастики – прогностична, тому фантастика часто оперує майбутнім часом, намагаючись прорахувати наслідки контакту з іншими цивілізаціями, можливість екологічних катастроф тощо. А в цілому фантастика діє за принципом: "що буде, якщо станеться або не станеться те і те?"
Та цей принцип – головна пастка для фантастики разом з помилками в передбаченні віх прогресу (складно сприймати голову галактичного альянсу, на чиєму столі стоси паперів, коли в час читача без проблем користуються комп’ютером, особливо страждають фантастичні фільми, які через старіння спецефектів дуже швидко втрачають свій вплив). Пастка полягає ще в тому, що якщо назначити передбачену подію на тритисячіенний рік, то дата взагалі перестане сприйматися (читач стільки не проживе), а якщо визначена дата у близькому майбутньому, то фантастичний твір "помирає", коли "день Х" приходить, а кінець світу не настає. Наприклад, фільм "Термінатор. Судний день" був частим гостем в телевізійному ефірі, але "день Х" пройшов, і навіть прем’єра нової частини циклу не повернула фільм в ефір, як це відбувалося з "Дітьми шпигунів" і "Зоряними війнами".
Фентезі звертається до минулого часу. Це було, могло бути або було десь не в цьому світі – така формула фентезі. Щоправда, іноді формула "було давно-давно" перетворюється в "буде нескоро-нескоро", роблячи твір пограничним, як, наприклад, цикли "Зоряні війни" і "Вавилон-5".
У використанні часу фентезі не таке скуте, як фантастика, тому дійсно можна зустріти фентезі з подіями і в теперішньому часі.
Сучасна казка також знаходиться в зоні минулого і теперішнього часу, але теперішнє їй ближче, а події минулого практично завжди мають безпосередній вплив на теперішнє, що посилює вплив на читача і глядача саме сучасної казки.
3. Простір.
Простір тісно пов’язаний з часом, у всіх трьох жанрах подія зазвичай відбувається і "тут", і "десь там", хоча для фентезі і фантастики краще останнє, а сучасна казка натякає, що "десь там" – це якраз і є тут, тим самим причаровуючи читача.
Бо якщо людина повірить, що світ, про який вона читала, існує, то почне знаходити знаки, натяки і підтвердження його існування у власному реальному житті, і вплив буде повним і незворотнім.
Психологи стверджують, що повернути людину з такої психологічно-міфічної пастки майже неможливо, але також помічають, що твори, здатні стати такими пастками, ще не створені.
"Гаррі Поттер" міг би претендувати на звання такої книги, але магія, описана в ньому, не має глибинної суті, прописані тільки зовнішні прояви, тому зачарування дає тріщину (цікаві спостереження можна зробити на основі п’ятої і шостої частини, де вже є глибинна магія, але її поява фрагментарна і магія технічна значно переважає, а в сьомій частині прояви глибинної магії взагалі проігноровані автором). Хоча статистика показує, що мільйони дітей, незалежно від віку, щиро чекають на приліт поштової сови із запрошенням вчитися у чарівній школі, хай і в тисячу разів гіршій, ніж Гогвортс, але чарівній.
4. Цілісність.
Тут варто відмітити, наскільки важлива структура для сприйняття твору. Чим більш цілісний текст, тим легше він сприймається, і тим більший потенціал впливу у твору.
І якщо порівняти три жанри, то найбільший потенціал впливу у сучасної казки. В фантастиці і фентезі часті роз’яснення і відступи, не пов’язані з наступними подіями сюжету, зайві описи, побічні лінії, вставлені як прикраси, що порушує цілісність.
Сучасна казка майже всі описи вписує у психологію героя, а відступи – в сюжет. Структура сучасної казки не допускає літературних ігор, бо важливе кожне слово, кожний натяк, і часто пропущений під час читання абзац впливає на розуміння тексту. Тому казка при згадуванні найменше розпадається на окремі сцени, згадуючись повністю і цілісно.
5. Ім’я.
В усіх міфологіях Ім’я – одне з найголовніших понять, воно відображає суть, і той, хто знає Ім’я, має владу над названим. Знання Імен лежить в основі магії, тому сакральність Імені – сувора вимога як магії, так і міфології.
Фантастика, що керується науковим мисленням, а не магічним або міфологічним, відкидає сакральність Імені. Тому через деякий час імена героїв з фантастичних творів здебільшого дуже важко згадати.
Фентезі ставиться до Імені більш дбайливо, і в своєму прагненні створювати світи фентезі також конструює імена, але в них втілюється не магія, а намагання автора бути ні на кого не схожим або загравання з міфологією.
Герої сучасної казки – в першу чергу особистості, тому загравання з міфологією та історією неприпустимі. Міфологія реальна, так само реальний і текст сучасної казки, тому Імена героїв такі ж сакральні, як і сама магія, що в суті своїй є життям.
6. Ціна.
За кожний шляхетний вчинок герой має отримати нагороду, за кожний ниций – покарання. Кожне запитання, відповідь, дія – повинні бути оплачені.
Такий закон магії. Такий закон казки.
Фантастика цей закон не визнає.
Фентезі дотримується точнісінько навпаки. Тому принцеса, яку принц завдяки диву звільнив із ув’язнення, може випадково загинути під колесами колісниці через п’ять хвилин після втечі і, звісно, не буде жити "довго і щасливо". Так фентезі зближується з дійсністю, про що було сказано раніше.
В казці може відбутися така сама ситуація, але принцеса до останньої миті залишиться Принцесою, а не просто випадковою фігурою звичайної жінки, та буде Жінкою і Героїнею хай навіть третього плану.
Магія не терпить випадковостей – вони лише невідомі людям закономірності. Слово – це Ім’я й одночасно закляття, а в заклятті немає зайвих слів.
7. Міфологія.
Сприйняття сучасної людини базується на архетипах, закодованих як в нашій підсвідомості, так і в національній та світовій міфологіях. Цікаво, як архетипи в смисловому, образному і ритмічному значеннях втілюються в мовах, які можна назвати своєрідними ключами до підсвідомості і колективного несвідомого цілого народу. Саме тому, знаходячись в чужій країні, ми так пристрасно реагуємо на рідну мову. І людина, яка розмовляє чужою мовою замість своєї, за магічними законами, втрачає силу, ключі її слів не підходять до замків колективного несвідомого народу, з яким вона розмовляє. А якщо розмова все ж відбувається, то вимагає великих розумових та емоційних затрат з обох боків. Цю ситуацію можна з легкістю спостерігати в Україні, цікаво також те, що якщо українці, які розмовляють російською завдяки ряду причин, та не відчувають стосовно предмету негативу, сформованого соціумом, починають вчити українську мову, то раптово розуміють, як легко їм дається "нова", а насправді рідна мова, і відкривають у собі нові грані і таланти. Таке "впізнавання себе" відбувається з молодими письменниками, бо своєю мовою творити і легше, і приємніше, й емоції сильніші, й слова яскравіші. Зізнаються у зміні своїх відчуттів відносно тексту при переході на рідну мову і старші письменники.
Фантастика ворогує з міфологією, як з міфічним мисленням, звертаючись до розуму, а не до архетипів.
Фентезі намагається створити власну міфологію, яка часто не гармоніює з архетипами.
А казка намагається вплести архетипи в міфологію, яку створює, часто "відновлює" втрачені легенди, стверджуючи, що ці "відроджені" легенди не вигадані, а справжні. І складно сперечатися з цим твердженням, бо якщо втрачені легенди можливо повернути у світову скарбницю, то зробити це можна, лише занурившись в міфологію і магію казки, для якої весь світ живий і навіть травинка носить власне Ім’я, тобто відчуває і живе повним життям.
І автори намагаються відтворювати втрачені легенди завдяки уривкам і натякам в інших міфах. Так "Сильмарилліон" Дж.Р.Р. Толкієна, за твердженням автора, – "книга втрачених сказань". Цікаво те, що фентезі починалося з "Хронік Нарнії" К. Льюїса, "Аліси" Л. Керола і творчості Толкієна. Але жодний з цих творів не входить до жанру фентезі. "Аліса" передує іграм постмодернізму, "Нарнія" – адаптація для дітей біблійної історії, а твори Толкієна знаходяться в прикордонній зоні між ще не народженою фентезі і казкою, яку ми називаємо сучасною. Дійсно, великі твори випереджають свій час.
8. Казкар-шаман.
У давні часи влада в племені належала вождю, але була влада, вища за владу вождя – влада казкаря-шамана, він же оповідач і співець, якого потім назвуть чарівником і магом.
Казкар-шаман користувався величезною повагою в племені, його боялися (в наступні віки інститут придворних поетів і співців відобразив історичні зміни, але це були вже не казкарі-шамани, від діяльності яких і йде загальна підсвідома віра в силу Слова і майже беззастережне цьому Слову підкорення).
В давнину казкар-шаман не служив нікому, він володів Словом, тобто називав Імена, а значить міг розказувати казки і чаклувати, що в принципі одне і те саме, як довели технології впливу ХХ століття і нашої сучасності.
Казкар-шаман і магія були єдині, але слово казкаря по суті своїй – усне. Це дуже важлива відмінність фентезі від казки (про фантастику в цьому пункті ми не говоримо, бо фантастика заперечує магічне світовідчуття). Фентезі в основу тексту кладе письмову мову, а казка – усну, тобто ритмомелодика казки – це ритмомелодика мови казкаря-шамана, інакше кажучи, записані чари.
Вченими давно доведено, наскільки сильно на людину впливають ритми, і те, що читач несвідомо проказує кожне слово того, що читає. Виявляється, що читач наче чує голос автора-шамана, який так само створює казки, чари, тільки казки ці дещо змінилися, увібравши в себе досвід передових технологій впливу.
Так сучасна казка перетворюється на потенційну зброю, стає жанром, який більше за інші жанри в теперішній ситуації може впливати на людей будь-якого віку.
Для України вищесказане ще актуальніше, ніж для інших країн, що пояснюється кількома причинами: 1) ритмомелодійний потенціал яскравої української мови просто величезний, не затерті значення і живі корені слів; 2) Україна потребує відродження старої міфології і традицій (на емоційному, а не сюжетному рівні) через створення масиву казок і легенд; 3) Україна здавна славилася своїми відьмами і чаклунами (ця теза потребує розгорнутого пояснення, але варто лише зазирнути як в міфологію, так і в сучасні міфи-фільми і міфи-книжки інших країн, й особливість здібностей народу, що живе по обидва боки Дніпра, стане зрозумілою). Навіть існує теорія, що практично всі українці так або інакше мають серед своїх пращурів тих, хто займався чарами, тобто у сучасних українців є схильність до плетення чарів, створення казок, про які йшлося вище.
Складно робити будь-які припущення, але забагато вказує на те, що в близькому майбутньому ми побачимо створення нового жанру, витвори якого будуть одночасно і літературними творами, і майстерним використанням технологій впливу (на нашу суб’єктивну думку, з українських авторів до сучасної казки більш за все наблизилися Марина і Сергій Дяченки, – в цьому контексті треба особливо виділити роман "Варан" і повість "Горіла вежа", – але в їхніх творах ще забагато елементів літературних ігор і "зайвих" слів та описів, що властиво фентезі, а магія "зайвих" слів не приймає).
Ось лише, яку мету будуть переслідувати автори, що напишуть твори для нового жанру? Що буде закладено в глибинах їхніх текстів, а згодом і в нашій підсвідомості? І чи готова Україна до появи цього нового жанру?..
На ці та інші запитання можна відповісти тільки в діалозі між діячами культури різних напрямів і віку. Але маємо великі сумніви, що такий діалог відбудеться. А сучасна казка буде розвиватися як явище, не підконтрольна ані моральним нормам, ані здоровому глузду, і постане як перед читачем, так і перед критиком складною самодостатньою системою, на яку вже ніяк неможливо вплинути.
