Так багато облич...Всі вони різні, у всіх них багато різних думок, різних світів. Але ці думки і світи є непотрібними. Ніхто не хочу чути думок иншого, бо не сприймає їх. Одне з того, що їх об’єднує – сонце. Хоча я його не люблю, мабуть. А може і люблю. Напевно, це буде занадто багато сказано про нього, тому не буду.
“...проблема...паливно-енергетична криза...”. Ну і навіщо нам вона? Знову криза, ніби нема нічого доброго. “Людство використало 2/3 добрив за весь час існування людства...” Тавтологія кризи. І тільки кризи, кризи. Парниковий ефект і ця клята зима.
Ніхто не слухає лекторку, бо вона нікому не потрібна. Хлопець позіхає, якась дівчина розмовляє про те, що вона вчора купила, ще хтось, підперши голову рукою, пише незрозумілі слова про енергетику, а я хворію сонцем і грипом, думаю про те, що мої ідеї нічого доброго не передбачають, і взагалі треба не слухати різних депешмодів та к’юрів.
“...ліквідація небезпечних хвороб...”.
хвороби розповзаються посвіту, як миші по коморі. Вони розпліднюються з шаленою швидкістю, ніби не мають більше роботи.
Хтось знову сумує, хоча це також непотрібно. СТОП!
Я не туди пішов у думках.
- - - - - - - - - - - - - - - - - -
І знову день, облич менше, але вони все-одно є такими ж безглуздими й бездумними. Люди і далі мають цей день як такий, що прийшов за графіком, тому що так треба. Всі сподіваються на краще, але не домагаються цього. Вони забулись, що самі є частиною графіка.
25-26.02.2003
