З чого почати розповідь про чоловіка, який проспав своє життя? Можливо з того, що найяскравішими спогадом дитинства у нього були сміх та знущання вчителів та однокласників, коли вони будили його посеред уроків. З дитинства він також виніс тверде переконання, що найкращі дні тижня це субота та неділя, оскільки не потрібно зранку не треба нікуди поспішати.
Коли він виріс, то зранку його послідовно будило п’ять будильників, які дзвонили з інтервалом в кілька хвилин. Раціонального пояснення необхідності використання стількох пристроїв не було жодного, оскільки все одно він вставав з ліжка тільки після того, як спрацьовував останній. Хіба що, він сподівався, що кожен з них вкорочує не тільки сон його жінки (про що час від часу свідчили її лайливі репліки), але і її життя (хоча об’єктивних свідчень про наявність такого ефекту не було). Часу після пробудження по сигналу найпізнішого будильника не вистачало вже ні на що. Але це мало й позитивний бік, бо дозволяло йому не засинати за сніданком та під душем. Натомість, він брав своє у маршрутному автобусі. Обставини склалися таким щасливим чином, що йому потрібно було виходити на кінцевій зупинці. Тому існувала стовідсоткова гарантія бути розбудженим, якщо не добросердними пасажирами, то водієм або контролером.
На роботі наш герой теж частенько засинав. Тому по серверах їхньої фірми кочували його світлини, на яких він солодко спав у різних кумедних позах та з такими щасливими виразами обличчя, які бувають тільки під час перегляду, як мінімум, еротичного сну. Популярністю користувалися також і записи храпу нашого героя. Одного разу почувши афоризм «на цікавій роботі і сни бачиш цікаві», він був дуже засмучений, що не є його автором. З роботи його не звільняли, оскільки якимось чином він складав усі необхідні звіти. Зважаючи на це та на денний сон, колеги та начальство заспокоювали себе гіпотезою, що він виконує всю роботу вдома вночі. Таке пояснення усіх влаштовувало, хоча й було стовідсотково хибним.
Прийшовши додому, герой вечеряв і одразу ж засинав. Ні, брешу, не одразу. Інколи він робив спроби подивитися художній фільм або серіал. Тоді було цілих два варіанти, якщо він дуже хотів дивитися цей фільм, то дотягував до першої реклами. Якщо ж стрічка його не цікавила, то сон приходив під час показу титрів. Іноді він дивився футбол. До перерви між таймами. Коли футбол починався пізно ввечері, він давав дружині завдання його розбудити о 21,45. Однак, об’єктивна статистика свідчила, що у 40 % відсотках випадків він навіть не відкривав очі, щоб дивитися той футбол. У 30 % випадків займав на дивані позу обличчям до телевізора, деякий час (хвилин п’ять) пробував дивитися то лівим то правим оком, але врешті знову засинав. Ще в 30 % відсотках спостережень, він чесно дивився футбол. До перерви, як вже згадувалося. Втім, таке ставлення до футболу цілком влаштовувало дружину. Все ж краще аніж горлання «ГОООООООЛ!!!», або частіше:
- Інваліди!
- В параолімпійську!
- Трамвайна зупинка!
- Суддя - ..!
- Хто тебе так вчив ловити?
- Вставай, вставай! Це не балет!
- Куди ти дивишся?
- Рухайся, …!
- Менше пив би, то дотягнувся б!
- Як можна звідти не попасти?
- Пас давай, дебіл!
Або ще малозрозумілими тваринними: «А-а-а-а-а-а-!», «..ляа-а-а-а-а!»
Однак, такі прояви буйства були нечастими.
Коли не було що дивитися по телевізору, наш герой засинав читаючи яку-небудь книжку. Для поринання в міцний сон йому вистачало двох-трьох абзаців.
Крім цього, він засинав:
– у салатах на різних банкетах (що, в принципі, не є особливо оригінальним);
– під час виконання подружніх обов’язків, а потім весь наступний день натяками старався з’ясувати, чим же ж то закінчилося.
Вершиною своєї сонливості він вважав засинання під час повільного танцю, з зануренням носом в декольте партнерші.
Ні, звісно, він знав, що все це неправильно і що так не можна. І не тому, що про це йому постійно нагадувала дружина («ну скільки можна спати?!») та оточуючі. Він сподівався, що одного дня це все закінчиться. Він, врешті виспиться і переповнений енергією зробить все, чого уникав багато років. А ще він заспокоював двома чарівно-магічними словами: «Концепція» та «Екзистенція». Наш герой погано розумів зміст цих слів, але відчував, що це про нього. Слова, які влучно відображають, що з ним відбувається. «Концепція, екзистенція», - повторював він, зітхаючи та натягуючи ковдру по самі вуха. Ці слова часто з’являлися йому перед очима. Іноді білими літерами на совдепівських червоних транспарантах. Іноді - холлівудоподібними літерами на фоні невідомих гір, іноді викладеними зірками у нічному небі. Бувало невідомої породи птахи вишикувавшись у вигляді цих слів пролітали над ним та зникали у небесній далечіні. Спочатку «Концепція», а потім «Екзистенція». Чомусь зажди саме у такій послідовності.
Що також цікаво, він ніколи не пам’ятав, що йому снилося. Хоча сам себе постійно ловив на думці, що цей сон обов’язково потрібно запам’ятати. Щоб ввечері довитися. Щоб розказати дружині. Щоб прочитати тлумачення. Але прокинувшись, він щоразу розгублено кліпав очима, стараючись пригадати зміст сновидінь. Та марно.
Смерть кілька разів пробувала застати його не вві сні, але врешті, зрозумівши марність цієї затії, прийшла до нього коли він спав.
