Скільки ми були знайомі? Років тридцять...Двадцять з яких прожили майже разом...
Пам"ятаю, як її чоловік пішов жити до її рідного брата жінки.А брат повернувся до сестри.Як братова оголосила:"Діти, це був ваш вуйко, а тепер буде тато".Пам"ятаю, як для скріплення сім"ї вони прийняла чоловіка і народила сина.Як тихо мстила своєму - з його же друзями і колегами.Пам"ятаю, як вона брала ключі від моєї квартири, бо був роман без тями...Пам"ятаю, як прийняла мене до себе і я жила півроку у її сім"ї.Пам"ятаю, як відбила її дитину від непотрібної операції, бо вона розгубилась, а я змогла...Пам"ятаю, як я прокинулась від страшної операції в неї на руках.
Пам"ятаю, як вона приходила вечорами давати мені уколи від пневмонії, пам"ятаю як приймала з моїми кавалерами.Пам"ятаю, як я бігала, щоб покласти її маму до найкращого хірурга.Пам"ятаю, як я приїхала з моря і найперше подзвонила їй.Пам"ятаю, як прийшла вона дивно і скуто.Пам"ятаю, як не взяла сувенірів - мовляв, іншим разом.Пам"ятаю, як раптово впіймала себе на думці:"Іншого разу не буде".Пам"ятаю, як вона гладила оголене плече мого чоловіка, не дивлячись мені в очі і наче втікала з мого життя.Пам"ятаю, як я дзвонила спільним знайомим, шукаючи відповіді на питання:"Що це?Заздрість, ревність, зрада?" Пам"ятаю, два дикі дзвінки:"Нехай він вийде!"На жаль, я все пам"ятаю...
ВІКТОРІЯ ЧЕХ, м.Львів
