П’єса-казка для дітей дошкільного
та молодшого шкільного віку.
Дійові особи:
Тато Рудик — білка
Рудя Рудик — його син, білченя
Зоя Біляк - зайченя
Оленка — дівчинка
Златик — її песик
Вовчик
Баба Яга
ДІЯ ПЕРША
Ява перша
Лісова галявина. На галявині ТАТО РУДИК, РУДЯ РУДИК та ЗОЯ БІЛЯК займаються ранковою гімнастикою.
ТАТО РУДИК. На зарядку, три, чотири,
Вийшли разом друзі щирі.
Руки вгору, руки вниз,
Веселіше, посміхнись,
Нахиляємось вперед
Щоб зміцнився наш хребет.
Нахиляємось убік,
Дивимось на черевик.
Руки вгору, руки в боки,
Нумо, робимо підскоки.
Ніжками попрацювали -
Сіли-встали, сіли-встали.
Потягнулися гарненько,
Покрутилися легенько.
Б’єм в долоні і стрибаємо,
Вище, вище підлітаємо.
А тепер відпочиваємо
І руками помахаємо!
Раз, два, три, чотири…
На місці стій! Раз, два! А тепер ранкова пробіжка – десять кругів навколо лісу! Якщо зранку пробіжиш, то вночі нормально спиш! Приготувалися, на «три» побігли. Один, два…
РУДЯ. ТРИ!
ТАТО РУДИК зірвався з місця і зник.
ЗОЯ. Ох…
РУДЯ. Ех… Скоріше б вже школа…
ЗОЯ. Навіщо вона тобі? Нам і так добре!
РУДЯ (мрійливо). Кому добре? Тобі? А чи ти знаєш, що в школі фізкультура раз на тиждень?
ЗОЯ. Тоді скоріше б…
РУДЯ. А цікаво, чи подобається дітям фізкультура? (в зал) скажіть, любите ви фізкультуру чи ні?
ЗОЯ. А я люблю..
РУДЯ. Ти?
ЗОЯ. Я люблю по телевізору футбол дивитися, і фігурне катання!
РУДЯ. Дивитися! Пхе! От самому гол забити – ото справжнє діло! Правда, хлопці? А вона – дивитися, катання фігурне! Дівчисько, нічого ти в футболі не розумієш!
ЗОЯ(раптом). Тс-с!.. Чуєш?
РУДЯ. Що?
ЗОЯ. Ну от, ніби хтось плаче.
РУДЯ. Та ні, тобі почулося, то стара береза рипить.
ЗОЯ. Гадаєш? Хоча, можливо, ти правий. Ой, ні, прислухайся уважніше.
РУДЯ. Хтось плаче.
ЗОЯ. І, здається, йде сюди.
РУДЯ. Давай сховаємося і побачимо, хто сюди йде.
ЗОЯ. Давай.
РУДЯ та ЗОЯ ховаються.
ЯВА ДРУГА
На галявину виходить ОЛЕНКА.
ОЛЕНКА (співає).
В цьому лісі темному я нікого не бачу,
Я вже зовсім не боюсь і зовсім я не плачу,
Кличу я: «А-у»! Кличу я: «А-у»!
Кличу я: «А-у», і нікого тут.
Златику, відгукнися! Златику, де ж ти дівся?
Може, десь загубився? Вже давно шукаю я…
Ау-ууу! Хто-небудь, ну, будь-хто, відгукнися! Нікого немає, я тут сама… Що ж мені робити? Хто мені допоможе?
РУДЯ (шепоче). Зою, ця маленька людинка в біді, їй допомога потрібна.
ЗОЯ. Хоч вона і маленька, та я її боюся!
РУДЯ. Ех, ти! Їй ніхто окрім нас не допоможе!
ЗОЯ. Чому це?
РУДЯ (кричить). Бо тут більш нікого немає!
ОЛЕНКА. Хто тут?
РУДЯ. Це ми, не лякайся, будь ласка.
ОЛЕНКА. А я й не лякаюся.
РУДЯ. Що ти робиш в нашому лісі, сама, без батьків?
ЗОЯ. І чому тобі потрібна допомога?
ОЛЕНКА. Я – Оленка. Я шукаю свого песика, Златика. Він зник вчора. Ви… не бачили Златика?
ЗОЯ та РУДЯ (разом). Ні.
ОЛЕНКА. Дякую. Піду шукати далі.
ОЛЕНКА намагається іти, ЗОЯ та РУДЯ перезираються.
РУДЯ. Стій!
ОЛЕНКА. Що?
РУДЯ. Скажи, ти наш ліс добре знаєш?
ОЛЕНКА. Ні, я тут була тільки з батьками.
ЗОЯ. Ти не боїшся заблукати?
ОЛЕНКА (тихо). Боюсь.
РУДЯ. Знаєш, тобі потрібні помічники, які б знали ліс і провели тебе.
ОЛЕНКА. Де ж їх узяти?
ЗОЯ. А ми?
ОЛЕНКА. О, так! Чи не могли б ви допомогти мені відшукати Златика?
РУДЯ і ЗОЯ. Та-а-ак!
РУДЯ. Ми швидко знайдемо твого песика, бо знаємо цей ліс, як свій хвіст!
ЗОЯ. До речі, я – Зоя Біляк.
РУДЯ. А я – Рудя Рудик.
ОЛЕНКА. Дуже приємно. Куди ми підемо?
РУДЯ. Зараз подумаємо…
ЗОЯ. Рудю, сюди твій тато біжить!
РУДЯ. Ідея! Робимо всі вигляд, що теж бігаємо!
ЯВА ТРЕТЯ
На галявину вибігає ТАТО РУДИК.
ТАТО РУДИК біжить на місці. РУДЯ почав бігти поруч.
ТАТО РУДИК. О, синку, молодець! Робиш успіхи! Ти вже наздоганяєш мене!
РУДЯ. Тату, а чи не бачили ви в лісі маленького песика?
ТАТО РУДИК. Лісничий привіз нову собаку? Ні, ще не бачив.
РУДЯ. Лісничий тут не до чого. Звичайного маленького песика не бачили?
ТАТО РУДИК. Маленького?
РУДЯ. Так, маленького…
ОЛЕНКА (підказує). Біленького.
РУДЯ. Біленького.
ОЛЕНКА. Кудлатенького, з ошийником.
РУДЯ. З ошийником.
ТАТО РУДИК. І з чорною плямою біля хвоста?
ОЛЕНКА. Так!
ТАТО РУДИК. Не бачив.
РУДЯ. А про пляму ви звідки знаєте?
ТАТО РУДИК. Кроком руш, три-чотири! Ти запитав, чи не бачив я песика в лісі. Так от. В лісі я песика не бачив, а бачив на галявині біля Кривої Сосни. Питання є? Немає? Добре, давай краще зробимо ще один пробіг навпростець через ліс. Раз, два, три…
ТАТО РУДИК зірвався з місця і зник.
ЯВА ЧЕТВЕРТА
ЗОЯ (із страхом). Біля Кривої Сосни.
РУДЯ. Погане місце.
ОЛЕНКА. Що то за Крива Сосна така?
ЗОЯ. Там живе Баба Яга!
ОЛЕНКА (сміється). Ні, їх не буває, то казки!
РУДЯ. Може, і казки, але там Баба Яга є! І, до речі, у неї зараз твій песик!
ЗОЯ. Якого потрібно якнайскоріше рятувати! От!
ОЛЕНКА. (сміється). Годі мене лякати! Яка Баба Яга? Якби у лісі жила справжня Баба Яга, то про це все село б знало, та що там село, навіть у Києві знали би! І тоді у ліс тільки туристів би пускали!
РУДЯ. Я не знаю, хто такі туристи, але я знаю, хто така Баба Яга. І гадаю, що твій Златик у великій біді!
ЗОЯ. Можеш нам не вірити, але ми тобі правду кажемо. Ми в цьому лісі живемо, і ми знаємо, що тут у нас коїться.
ОЛЕНКА.(злякано). І що мені робити?
РУДЯ. Йти до Баби Яги.
ОЛЕНКА. Якщо в лісі дійсно живе Баба Яга, то що я одна зроблю?
РУДЯ. Чому одна? А ми?
ЗОЯ. А ми?..
ОЛЕНКА. І що ми з вами проти неї зробимо? Адже Баба Яга велика, а ми – маленькі!
РУДЯ. От дівчисько! Не треба боятися, подивись уважніше – бачиш, скільки дітей зібралося, і всі вони допоможуть тобі знайти Златика! Ми з такою командою Бабу Ягу здолаємо за п’ять хвилин! Діти, допоможемо Оленці знайти Златика?
ОЛЕНКА. Ну, якщо так, то я згодна йти до Баби Яги!
РУДЯ. То чого ж ми чекаємо? Пішли!
ЗОЯ (співає). Ви не хочете покликати Тата?
Може, ми підемо завтра?
Завтра буде така гарна погода…
РУДЯ. Зараз, Зою, буде гарна пригода!
Буде сонечко світити,
Нам дорогою яскріти,
Буде ліс весь оживати,
Нам в дорозі допомагати.
ОЛЕНКА. Буде сонечко світити,
Нам дорогою яскріти,
Буде ліс весь оживати,
Нам в дорозі допомагати.
РУДЯ ТА ОЛЕНКА. Небезпечними стежками,
Невідомими шляхами ми йдемо,
Якщо друзі разом з нами!
Небезпечними стежками,
Невідомими шляхами ми йдемо,
Якщо друзі разом з нами!
РУДЯ, ЗОЯ та ОЛЕНКА виходять.
ЯВА П’ЯТА
З-за кущів вилізає вовк ВОВЧИК.
ВОВЧИК. Хе! Ця малеча хоче здолати Бабу Ягу! Ні, ви це чули? Хе-хе-хе! Чого тільки в кущах не почуєш! От Баба Яга їм зрадіє, прийдуть якраз до обіду. До речі, а що у мене сьогодні на обід? Нічого… так, піду-но я до Баби Яги, та попереджу її про цих гостей, може, і мені шматочок перепаде! Угу, вони пішли стежкою, культурні, а я піду по кущах та колючках, і прийду раніше! А, трохи не забув, ви (до залу) нічого не чули і нікого не бачили. Зрозуміли?
ВОВЧИК лізе знову у кущі.
в лісі дійсно живе Баба Я
о знае
ЯВА ШОСТА
Крива Сосна. Хатка БАБИ ЯГИ. На подвір’ї сидить прив’язаний на ланцюжку ЗЛАТИК.
ЗЛАТИК (співає).
Жилося з Оленкою добре мені,
Ми разом із нею гуляли всі дні,
Співали пісні і про все й про ніщо,
І грали у м’яч, волейбол і лото.
БАБА ЯГА. Тш-ш! Замовкни! Скиглиш! Чого тобі не сидиться? Зараз вийду, та палицею пригощу!
ЗЛАТИК (співає).
А зараз ланцюг важкий на мені,
Сиджу я один у колючій траві,
А поряд літають самі комарі
Та мухи сідають на вуха мені!
БАБА ЯГА. Стули свою пащу і перестань вити під вікнами, а то прив’яжу у підвалі, будеш мишам свої серенади співати!
Златик (співає).
Якби ж то хоч хтось по дорозі ішов,
Й мене у траві височенній знайшов,
Покликав мене, то я з ним би пішов,
Тоді б повернувся додому я знов.
БАБА ЯГА. Що тобі потрібно, зірко естради, чого ти мене мучиш?
ЗЛАТИК. Відпусти мене!
БАБА ЯГА. Щас! Відпусти його! А я що буду робити, га?
ЗЛАТИК. Знайдеш когось іншого.
БАБА ЯГА. Опа-па! Він думає, що це дуже просто. Я скільки за тобою бігала? Дві години! І це в моєму віці! Совісті в тебе немає, Злотику, співчуття.
ЗЛАТИК. Я Златик, а не Злотик.
БАБА ЯГА. Подивіться на нього, він ще й виправляє! Ти був Златик, а став Злотик. Тьху на тебе! Сиди та звикай до свого ланцюга.
ЗЛАТИК. А обід?
БАБА ЯГА. Ситий собака – поганий сторож! Порядних собак годують раз на тиждень. Тільки гавкни – залишу без їжі!
ЯВА СЬОМА
З’являється ВОВЧИК.
ВОВЧИК. Бабусю-Ягусю, в мене для тебе є новина.
БАБА ЯГА. Цікава?
ВОВЧИК. Хе! По секрету на два слова.
Відходять убік.
БАБА ЯГА. Ну, кажи вже, що трапилося?
ВОВЧИК. Ти, того, не дуже поспішай. Зробимо з тобою бартер…
БАБА ЯГА. Що?
ВОВЧИК. Бартер! Це обмін такий – я тобі новину, а ти мені, наприклад, цигарки. Згода?
БАБА ЯГА. Ні!
ВОВЧИК. Як ні?
БАБА ЯГА. А так! Я палити кинула, щоб ти знав!
ВОВЧИК. З якого це дива?
БАБА ЯГА. А з такого, що цигарки красу на дим пускають, псують колір обличчя.
ВОВЧИК. Хе! Твій колір вже ніщо не зіпсує!.. ну, дуже гарний.
БАБА ЯГА. Оце ти вірно сказав, Вовче.
ВОВЧИК. То цигарок ти не даси? Еге, не вийшов у нас бартер. Що ж, тоді я тобі у кредит розповім.
БАБА ЯГА. А то що за звір такий?
ВОВЧИК. Кредит? Ну, це коли я тобі розповідаю, а ти мені нічого не даєш за це…
БАБА ЯГА. Я згодна на кредит, розповідай!
ВОВЧИК. А потім…
БАБА ЯГА. Та згодна я, на все згодна!
ВОВЧИК. А потім, коли мені щось потрібно, я приходжу і забираю, а ти мені віддаєш, ще й дякуєш.
БАБА ЯГА. За що?
ВОВЧИК. За кредит.
БАБА ЯГА. Ні, обійдуся без кредиту.
ВОВЧИК. Пізно, я його тобі вже надав, то слухай уважно. До тебе тут гості йдуть. Оцього ось (киває на ЗЛАТИКА) хазяйка з білченям та зайченям. Шукають, турбуються. Скоро тут будуть.
БАБА ЯГА. А ти звідки знаєш? Ти їх сюди направив?
ВОВЧИК. Я?! Ти чого, Яга, це ж я, Вовчик! Ти послухай – я лежу у кущах на галявині, де білки гімнастикою займаються, засмагаю, ванни сонячні приймаю, а тут приходить дівчинка, маленька така…
БАБА ЯГА. До тебе приходить?
ВОВЧИК. Та, ні, на галявину приходить, плаче і просить допомогти їй знайти песика, он того, що у тебе біля хатки прив’язаний.
БАБА ЯГА. Тебе просить?
ВОВЧИК. До чого тут я? Білченя та зайченя просить.
БАБА ЯГА. Ну?
ВОВЧИК. Що, ну? Сюди йдуть, зустрічай.
БАБА ЯГА. Та вже зустріну.
ВОВЧИК. Ти з них, може, котлети зробиш?
БАБА ЯГА. Котлети? Можна й котлети.
ВОВЧИК. Як зробиш, ти мене поклич, за кредит розрахуватися потрібно.
БАБА ЯГА. Та покличу, покличу, не турбуйся.
ВОВЧИК. То я піду, проценти рахувати.
БАБА ЯГА. Та йди вже, йди!
ВОВЧИК вибігає. БАБА ЯГА ходить навкруг галявини.
ЯВА ВОСЬМА
БАБА ЯГА (міркує). Хм… Гм… Еге… Так-так-так…
ЗЛАТИК. Егей! Гав-гав! Щось трапилось?
БАБА ЯГА. Га? А-а… Так-так… Хазяйка твоя сюди йде.
ЗЛАТИК (радісно). Оленка? Вона забере мене від тебе! Гав-гав!
БАБА ЯГА. Забере! Щас! Хто тебе віддасть? Ні, дорогенький, я з твоєї Оленки зроблю Бабеня-Ягеня. Ага! Маєш?
ЗЛАТИК. З моєї Оленки?
БАБА ЯГА. Еге! А з друзів її зроблю котлети і шубу! Заячо-білячу! Шик! Ти уявляєш мене в новій шубі?
БАБА ЯГА одягає уявну шубу і хизується нею.
БАБА ЯГА. Мені личить?
ЗЛАТИК. З глузду баба з’їхала. Агов, а як ти з них котлети та шубу зробиш, як?
БАБА ЯГА. Що? Га? А… Дякую, що нагадав, зараз я тебе так зачарую, що мати не впізнає. І про себе не забуду.
ЗЛАТИК. Теж зачаруєш, що й не впізнають?
БАБА ЯГА. Молодець! Бачиш, день на ланцюгу без їжі просидів - міркувати почав, так за місяць академіком станеш!
ЗЛАТИК. Ні, академіком не стану, а от експонатом для академіків стану точно!
БАБА ЯГА. Він ще й з гумором! Якого я собі собаку піймала! Нізащо я тебе Оленці не віддам!
БАБА ЯГА чарує.
Чари-мари, тра-та-та,
Златик схожий на кота!
ЗЛАТИК перетворюється на кота.
Чари-мари, раз-два-три,
І мене перетвори.
Я – Бабуся, я – добрюся,
Звуся я Катруся
Чари-мари, раз-два-три,
Хатка стань будиночком,
А галявина – подвір’ячком!
(До ЗЛАТИКА). Ну як, впізнає нас твоя хазяйка?(сміється).
БАБА ЯГА заходить до будиночка.
ЯВА ДЕВ’ЯТА
На галявину виходять РУДЯ, ЗОЯ та ОЛЕНКА.
РУДЯ (здивовано). Де ж хатинка Баби Яги?
ЗОЯ. Вона ще вчора була тут.
ОЛЕНКА. Може, ви помилилися місцем?
РУДЯ (впевнено). Ні. Ми весь ліс добре знаємо.
ОЛЕНКА. Може, ніякої Баби Яги немає?
РУДЯ. Як так немає! Є! Тато ж песика тут бачили!
ЗОЯ. Так, саме тут.
ОЛЕНКА. Але тут немає Кривої Сосни, і будинок звичайний, я в такому ж живу!
РУДЯ. Ось це й незвичайно, що будинок звичайний – зроду цього будинку в лісі не було.
ОЛЕНКА. Звичайно-незвичайно! Зовсім мене заплутав! Давай запитаємо у того, хто тут живе, чи не бачили вони мого Златика. Агов! Господарі! Хто тут є, відгукніться!
ЯВА ДЕСЯТА
З будиночка виходить БАБА ЯГА, вона ж – БАБА КАТЯ.
ОЛЕНКА. Ось хто тут живе! Добридень, бабусю!
БАБА КАТЯ. Здрастуй, дівчинко.
ОЛЕНКА. Бабусю, чи не бачили ви тут песика? Маленького та біленького?
БАБА КАТЯ. Ні, дитинко, не бачила. А що, втік?
ОЛЕНКА. Втік.
БАБА КАТЯ. Давно?
ОЛЕНКА. Вчора.
БАБА КАТЯ. То ви з учорашнього дня шукаєте?
ОЛЕНКА. Ні, зранку.
БАБА КАТЯ. Ой-йо-йой! Ще зранку! А зараз вже полудень. Ви, мабуть, зголодніли, втомилися? Сідайте ось, відпочиньте. А я вам молочка принесу з пиріжечками. Сідайте-сідайте.
РУДЯ. Дякуємо, але ми не хочемо їсти. Правда, дівчата?
ОЛЕНКА. А я б радістю поїла б чогось, а ти, Зою?
ЗОЯ. Я? Не знаю. Може, поїла, а може й ні.
ОЛЕНКА. Зрозуміло, ти теж голодна. (До БАБИ КАТІ) Ми і пиріжечки поїмо, і молочка поп’ємо.
БАБА КАТЯ. То сідайте, ось, на ослінчик та на пеньочок, а я зараз вам винесу пиріжків.
РУДЯ, ЗОЯ, ОЛЕНКА сідають. БАБА КАТЯ біжить до будиночка.
ЯВА ОДИНАДЦЯТА
РУДЯ. Яка дивна бабуся!
ОЛЕНКА. Звичайна. Моя бабуся така ж дбайлива.
ЗОЯ (зітхає). А я в цьому не розбираюся.
РУДЯ. Але звідки вона тут взялася?
ОЛЕНКА. Ой, ти все ж таки переплутав місце!
РУДЯ. Ні, мені цікаво, звідки вона молоко візьме? Щось я корови не бачу.
ОЛЕНКА. Що ти до бабусі причепився? Може, молоко їй із села привезли. Тут не так вже й далеко.
ЗОЯ. А я в цьому не розбираюся.
РУДЯ. Не подобається мені ця бабця. Не буду я їсти ті пиріжки.
ОЛЕНКА. Не їж, голодним ходи, а ми з Зоєю поїмо.
ЗОЯ. Он бабуся вже йде!
ЯВА ДВАНАДЦЯТА
З будиночка виходить БАБА КАТЯ з глечиком молока та тарілкою пиріжків.
БАБА КАТЯ. Ось і молочко, солодкі мої! Пийте на здоров’ячко! І по пиріжечку з’їжте, з яблучками, тільки-но з печі! Смакуйте! (До себе). Запихайтеся, щоб вам скоріше памороки забило від мого сон-зілля! Хе-хе-хе!
ОЛЕНКА. М-м-м, смакота!
ЗОЯ. Ох, яке солодке!
РУДЯ. Еге… (Відкушує та викидає, відкушує та викидає).
БАБА КАТЯ. Ой, у мене ж там борщик у печі. Піду подивлюся, щоб не збіг. (До себе). Піду, щоб не заважати їм їсти.
БАБА КАТЯ виходить.
ОЛЕНКА (позіхаючи). Чомусь спати так хочеться!
ЗОЯ. І я б трохи поспала…
РУДЯ. Дівчата, не час спати, пішли звідси!
ОЛЕНКА. Який ти нудний! Дай хоч хвилиночку поспати!
ЗОЯ. Хоч хвилинку…
Дівчата засинають.
РУДЯ. Поснули. Що ж робити? Доведеться й мені вдати, ніби сплю!
Заходить БАБА КАТЯ.
БАБА КАТЯ (радісно). Сплять!
Чари-мари, сіль-село,
Стане все, як і було!
БАБА КАТЯ стає БАБОЮ ЯГОЮ, а будиночок – хаткою, а Кіт - Златиком.
БАБА ЯГА. Ох, яке ж це зайченя жирнюсіньке! Добрі котлети будуть! І білченя непогане, та м’язисте якесь. Але хутра на шубу не вистачить, хіба що на комірець до вечірньої сукні! І дівча таке славне! Буде з неї гарнюсіньке Бабеня Ягеня! Оце так здобич! А зараз я полечу до Кікімори, попрошу велику пательню і запрошу свого… кредитора, щоб йому, на котлети!
Вилітає.
ДІЯ ДРУГА
ЯВА ПЕРША
Галявина перед хаткою БАБИ ЯГИ. ОЛЕНКА, ЗОЯ та РУДЯ сплять. ЗЛАТИК сидить на ланцюгу.
РУДЯ схоплюється на ноги.
РУДЯ. Ох, відчував же я, що це – Баба Яга! Що ж робити? (намагається підняти дівчат) Ух! Важкі! Казав же мені тато, щоб фізкультурою займався… Якби хоч хтось допоміг… (Озирається, помічає ЗЛАТИКА). А це ж хто такий? А чи не песик? Агов!
ЗЛАТИК. Хто мене кличе?
РУДЯ. Я. Ти не Златик випадково?
ЗЛАТИК. Випадково зараз я – Злотик, але ще вчора я був Златиком і жив у селі у дівчинки Оленки, та їв галушки та пампушки! А зараз я – Злотик, сиджу на ланцюгу і не їм нічого-анічогісінько.
РУДЯ. Бр-р, наговорив! То Оленка – твоя господиня?
ЗЛАТИК. Оленка? Вчора була Оленка.
РУДЯ. Її і мою подругу Зою Баба Яга зачарувала, і вони сплять. Потрібно втікати, доки Баба Яга не повернулася, а сам я їх двох не зрушу.
ЗЛАТИК. Я допоміг би, але ось, на ланцюгу сиджу.
РУДЯ. Так, десь тут була моя викрутка. (Нишпорить по своїх кишенях, знаходить викрутку). Знайшов. Один, два, три!(Знімає ланцюга зі ЗЛАТИКА).
ЗЛАТИК. Я вільний! Дякую тобі!
РУДЯ. Мерщій рятуймо дівчат! Бери Оленку в лапи та тікаймо звідси скоріше!
РУДЯ та ЗЛАТИК намагаються підняти ОЛЕНКУ та ЗОЮ, але виходить, що вони можуть врятувати тільки когось одного.
РУДЯ. Ситуація! Златику, ти ж пес, чому ти такий млявий?
ЗЛАТИК. По-перше, я домашній собака, а по-друге, я – пудель!
РУДЯ. Хто?
ЗЛАТИК. Пудель. То порода така.
РУДЯ. А-а-а… Ну, якщо то порода, тоді повторюй все за мною, добре?
ЗЛАТИК. Гав!
РУДЯ (співає та показує рухи, ЗЛАТИК повторює).
Зараз зробимо зарядку,
Та швиденько, по порядку.
От такі ми робим рухи
Щоб зміцніли наші руки.
Покрутили ніжками,
Присідаєм трішечки.
Потягнулись на всі боки
І стрибаємо високо!
І найкраща вправа та,
Яка зміцнює хребта!
Маємо сильніше стати
Щоб дівчаток визволяти!
ЗЛАТИК (захекано). Досить! Я вже відчуваю, як у мені сили більше стало! Ми дівчат однією лапою нести зможемо!
РУДЯ (теж захекано). Гаразд.
РУДЯ спиняється. ЗЛАТИК гордо демонструє йому свої м’язи.
РУДЯ. Клас! Беремо дівчат і мерщій з цієї хати, доки Баба Яга не повернулася!
ЗЛАТИК, РУДЯ беруть ОЛЕНКУ та ЗОЮ, вибігають з двору та при виході збивають з лап ВОВЧИКА.
ВОВЧИК. Що це? Хто це? Ага, у дворі нікого немає, й на ланцюгу ніхто не прив’язаний, виходить, то мене, Вовчика, якісь білки з лап збили? Зовсім знахабніли, я все Бабі Язі розповім, вона їм покаже як вовка ображати!
ЯВА ДРУГА
З’являється БАБА ЯГА.
БАБА ЯГА. О, Вовчику, що чують мої вуха? Невже тебе хтось образив? Що, кредит не повернули? Скажи мені, хто це зробив, і я поцілую його!
ВОВЧИК. Но-но, не дуже смійся, краще подивись навкруги, чи все на місті, а може, щось зникло?
БАБА ЯГА. Хе! Зникло! То у тебе щось зникло, а у мене вже варта у дворі є!
ВОВЧИК. Щось не чую радісного гавкання твоєї варти.
БАБА ЯГА. Злотик! Вилізай, годі боятися, пора харчі відробляти, хатинку мою від усяких вовків охороняти! Чуєш мене? Вилазь, кому сказала! Де мій собака, де мій вартовий? Куди ти його сховав?
ВОВЧИК. До чого тут я? Твій вартовий схопив котлети і втік, мало мене не вбивши!
БАБА ЯГА. Що?! Вартовий схопив котлети? А, мої гості! Він забрав білченя, зайченя та Оленку? Не вірю, занадто він кволий! А! Білченя! От кляте! То воно не заснуло, і допомогло! Цього їм не вибачу! Куди вони побігли? (Починає трясти ВОВЧИКА.)
ВОВЧИК. Го-ді-ме-не-хи-ли-та-ти… Куди-куди? А де звірята живуть? На галявині. Думати треба, стара, мозок у тебе для чого?
БАБА ЯГА. Зникни, злючко! (БАБА ЯГА кидає ВОВЧИКА). Знайду та з’їм. (Виходить.)
ЯВА ТРЕТЯ
Лісова галявина. Виходять РУДЯ та ЗЛАТИК з ОЛЕНКОЮ та ЗОЄЮ на руках.
РУДЯ. Відпочинемо?
ЗЛАТИК. Відпочинемо. А далеко нам ще йти?
РУДЯ. Ні, он вже нашу галявину видно!
ЗЛАТИК. Здається, дівчата прокидаються.
Обережно кладуть ЗОЮ та ОЛЕНКУ на траву.
ОЛЕНКУ. О-о-о-х!
ЗОЯ. А-а-а-ах!
РУДЯ. Прокидаються.
ОЛЕНКА (тре очі). Де я? Де бабуся? (радісно) Златик! Ти знайшовся!
ОЛЕНКА і ЗЛАТИК від радості обіймають одне одного.
ЗЛАТИК. Так, то Рудя мене знайшов та звільнив.
ОЛЕНКА. Як це трапилось? Я нічого не пам’ятаю.
ЗОЯ. І я…
РУДЯ. Не дивно. Ви спали. То ж не звичайна бабуся була, а Баба Яга! Вона вас зачарувала, Зою з’їсти хотіла, а з тебе, Оленко, Бабеня-Ягеня зробити. Але нічого, ми від неї вже втекли.
ЗЛАТИК. Тихіше!(принюхується). Ніби Бабою Ягою пахне та вовком!
РУДЯ. Це ж Баба Яга нас наздоганяє разом з Вовчиком!
ЗОЯ. Що ж нам робити? Вона ж нас з’їсть!
РУДЯ. Не хвилюйся, не з’їсть! Я знаю що нам робити і хто нам допоможе.
ВСІ (разом). Хто?
РУДЯ. Мій тато! Тільки його треба покликати!
ВСІ (разом). Тату!
РУДЯ. Не чує, потрібно голосніше кричати!
ВСІ (разом). ТАТУ!!
РУДЯ. Мабуть, десь далеко бігає. Якби ще голосніше крикнути, він би нас почув!
ЗОЯ. А може, діти нам допоможуть?
РУДЯ. Точно! Друзі, допоможіть нам покликати мого тата! Допоможете? Тоді на рахунок «три» всі разом голосно кличемо: Тату! Зрозуміли? Приготувалися, я починаю рахувати: один, два, три… ТАТУ!!!
ЯВА ЧЕТВЕРТА
На галявину вибігає ТАТО РУДИК.
ТАТО РУДИК. Хто мене кликав? Що сталося?
РУДЯ. Ми! Тату, допоможіть нам врятуватися від Баби Яги та Вовчика.
ТАТО РУДИК. Нумо, хлопче, розповідай, як все було.
РУДЯ. Пам’ятаєте, я про песика запитував?
ТАТО РУДИК. Аякже!
РУДЯ. Ми того песика знайшли. Забрали його у Баби Яги.
ТАТО РУДИК. Чудово. Молодці!
РУДЯ. Але Баба Яга полює за нами. Он вона летить! Вона з мене та Зої комірець хоче зробити! Оленку вивчити на маленьке Бабеня-Ягеня, а зі Златика зробити злого Злотика.
ТАТО РУДИК. Комірець? Із мого сина? Нізащо! Де ця Баба?
РУДЯ. Онде! Тату, а що ми будемо робити?
ТАТО РУДИК. Для початку зробимо зарядку, повторюйте за мною всі рухи та кидки! О, та ви молодці, і коли тільки навчитися встигли? Бачу, ви готові до зустрічі з Ягою! Маскуємося у кущах та слухаємо план подальших дій!
ТАТО РУДИК, РУДЯ, ЗОЯ, ЗЛАТИК ТА ОЛЕНКА ховаються в кущах.
ЯВА П’ЯТА
На галявину виходить БАБА ЯГА та ВОВЧИК.
БАБА ЯГА. І тут нікого немає! Як же швидко та клята малеча бігає, мені б так!
ВОВЧИК. І я б не відмовився, всім відомо – вовків ноги годують.
БАБА ЯГА. А тебе я годую, тому обійдешся без швидких ніг! Скажи краще, де мені цю дрібноту знайти?
ВОВЧИК. Я? Чому я? звідки я можу знати, коли весь час з тобою був? Знаю, знаю хто може знати! (У зал) Скажіть, будь-ласочка, любі діти, а чи ви не бачили наших друзів - білченя, зайченя та дівченя… ой, дівчинку з песиком? Вони нам дуже потрібні!
БАБА ЯГА. Еге, дуже потрібні!
З кущів виходять замасковані ТАТО РУДИК, РУДЯ, ЗОЯ та ЗЛАТИК з ОЛЕНКОЮ.
ТАТО РУДИК. Якщо ми вам так потрібні, то ми готові вас вислухати!
БАБА ЯГА. Що це таке? Ох, цур мене! Цур! Тьху-тьху-тьху! Пішли геть від мене!
ВОВЧИК. Хто ви такі?
РУДЯ. Ми – ваші друзі, хіба ви не впізнаєте нас?
БАБА ЯГА. Не чіпайте нас, друзі!
ОЛНКА. Чого ж так? Хіба не з мене ви хотіли зробити Бабеня– Ягеня?
БАБА ЯГА. Я?! Не хотіла! Все брехня, не потрібні мені конкуренти!
ЗЛАТИК. А собака вам потрібна?
БАБА ЯГА. Навіщо мені собака? Мені й охороняти нема чого!
ЗЛАТИК. Навіщо ж ви мене вкрали та на ланцюга посадили?
ВОВЧИК. Не крала вона, а узяла в оренду, на деякий час.
ЗОЯ. А котлети ви полюбляєте їсти?
БАБА ЯГА. Які такі котлети? Що то за котлети? Я, як його там…
ВОВЧИК. Вегетаріанка!
БАБА ЯГА. Еге, вегетар’янка я.
ТАТО РУДИК. А комірець ще потрібен?
ВОВЧИК. Ні, ми грінписівці, ми природу охороняємо, і хутра натурального не одягаємо. Тільки штучне! Ось, це теж штучне.
БАБА ЯГА. Не чіпайте нас, друзі, ми добрі, дуже добрі!
ВОВЧИК. Щира праавдааа…
БАБА ЯГА та ВОВЧИК падають.
ТАТО РУДИК. Еге… якась занадто квола Баба Яга попалася, та й вовк хирлявий! Ох, а цигарками ж від нього смердить, мов не вовк, а хутряна цигарка!
ВОВЧИК. Не буду, не буду я більше палити, ось!
РУДЯ. А куди це ти зібрався?
ВОВЧИК. Я? А я додому йду, цигарки викидати, слово честі! То я пішов?
ТАТО РУДИК. Ти ще тут?
ВОВЧИК тікає.
ТАТО РУДИК (оглядаючи БАБУ ЯГУ). Що можу сказати? Ов-ва… Усе життя без фізкультури! М’язи слабенькі, дихання кволе, координація відсутня… Шановна! (Приводить Бабу Ягу до тями).
БАБА ЯГА. Що? Хто? А? Не чіпайте мене! Зникни, білко, ти – мій сон! Дзусь! Пішла, пішла!
ТАТО РУДИК. Шановна, послухайте мене, вам конче необхідно займатися спортом. Можу вам запропонувати шейпінг чи аква-аеробіку, я навіть можу бути вашим тренером, ні, я не можу, я повинен, я буду, буду вашим тренером! В рекордні строки ви під моїм керівництвом станете майстром спорту! І почнемо ми зараз же, з п’яти кругів навколо лісу!
БАБА ЯГА. Ні, не потрібно! Я й без спорту перевихопо… переховопо… тьху… перевиховаюся! Завтра зранку і почну! (До себе). Ага! Щас! От я зберу речі і втечу до сусіднього лісу!
ТАТО РУДИК. Мені подобається ваша скромність і невибагливість. Шановна, ви мене переконали – я ваш тренер!
БАБА ЯГА. Рятуйте!
БАБА ЯГА втікає.
ТАТО РУДИК. Яка жага перемоги над собою! Шановна, не так швидко, навіть мені буде важко вас наздогнати! Шановна, зачекайте!
ТАТО РУДИК біжить за БАБОЮ ЯГОЮ.
ЯВА ШОСТА
ОЛЕНКА. Ось всі і порозбігалися!
РУДЯ. А все ж таки фізкультура - велика річ, бо без підготовки ми б вас не врятували.
ЗОЯ. І я теж вважаю, що варто займатись фізкультурою.
РУДЯ. Ти? А хто хотів у школу тільки тому, що там фізкультура тільки раз на тиждень?
ЗОЯ. Як це хто? Ти!
РУДЯ. Я?!
ЗЛАТИК. Досить сваритися! Як ви гадаєте, Бабу Ягу змінять заняття фізкультурою чи вона й надалі буде шкоду робити та мене знову викрадати?
РУДЯ. Якщо за неї взявся тато, то в неї просто часу не залишиться на капості.
ОЛЕНКА. Ой, а нам вже час додому йти! Мої батьки вже давно чекають на нас!
ЗОЯ. А ви ще прийдете?
ОЛЕНКА та ЗЛАТИК. Обов’язково!
РУДЯ (співає).
Завжди, як буде час,
Приходьте ви до нас.
ЗОЯ (співає).
Ми будемо чекати
Та радо зустрічати.
ЗЛАТИК (співає).
Ми разом пострибаємо
І м’ячик поганяємо.
ОЛЕНКА (співає).
Бо рухи на повітрі
Потрібні усім дітям!
ВОВЧИК (співає).
Спортом я геть не займався,
Все палив та лінувався,
Кволим був фактично.
Зрозумів тепер я, браття,
Що потрібні нам заняття,
Ще й систематичні!
ТАТО РУДИК (співає).
Що ж таке ця фізкультура?
Це і грація й фігура,
Біг, м’ячі та волейбол,
І гімнастика, й футбол!
БАБА ЯГА (співає).
Зараз стала я гарніша,
Набагато красивіша
І без чаклування.
Стану добре тренуватись,
Навіть шейпінгом займатись
Буду без вагання.
ВСІ РАЗОМ (співають).
Що ж таке ця фізкультура?
Це і грація й фігура,
Біг, м’ячі та волейбол,
І гімнастика, й футбол!
