00:25,субота, 18 квітня 2009 р.
я живу у постійному розчаруванні
Скайп:[0:24:19] Богдан говорить: людина із завищеними вимогами до себе, ближніх і світу загалом. мені доводиться розчаровуватися кожен день.
[0:24:56] Богдан думає: та кожен новий ранок я прокидаюся із новою щирою надією та впевненістю, що не все ще так паскудно у нашому світі.
- розкрийся мені, не бійся – я не видам твою таємницю.
-Справа в тому, що я зараз замкнувся в собі. Став досить навіть відлюдькуватим(ну це я напенвно трохи загнув). Але все частіше, коли я знаходжуся серед величезного натовпу однокурсників, то все частіше я не прилипаю до якоїсь спілкувальної групки, а стою осторонь і відчуваю свою відчуженість від цієї спільноти, наче черепаха серед їжаків. Із відсутністю спілкування час сповільнюється і тече мов пааааааатооооокааааа і ти відчуваєш себе покинутою і давно забутою, смердючою підсонячною таранькою.Мені дуже страшно від того, що я хронічно не впевнений у своїх можливостях і силах. Мені інколи здається, що я вже продемонстрував пік своїх можливостей… Але проходить певний час і я таки роблю значно кращі речі, які за своєю значущістю дебело перепльовують речі попередні. Це напевно в мене комплекс зародився в дитинстві. Батьки виховували мене без впевненості в собі. Ба навіть навпаки - підганяли під стандарти типу 'що скажуть люди'. Тому я планую виховати своїх дітей набагато впевненішими, аніж я є в свій час. Це дуже заважає мені жити і щось творити. Ні не плани про виховання дітей, а маніакальна невпевненість. Це закриває переді мною перспективи, сковує мої мрії. Повторюю: Я почуваюся нещасним через те, що це перекриває кисень моїм мріям, які через впевненість ведуть до самореалізації. Тому мені не вистачає духу на багато речей. Інколи навіть не вистачає сміливості навіть подумати про щось грандіозне. Я стаю малодухом з інвалідністю в галузі сміливості. Як той ліс - вироджуюсь в овес.
- Тому на порядку денному - позбутися комплексу хронічної невпевненості в собі.
- Але як?
- Непогано було б через секс. Я думаю, що після першого разу багато речей дуже втрачають у своїй важливості, а інші навпаки - набувають. Після першого разу значно коригується кут зору на життя. Твоє бачення наче виростає, еволюціонує, хоча насправді до твоєї призми досвіду просто додається ще одна грань, яка звісно ж змінює твоє бачення світу, а точніше викривлює у напрямку мейнстриму(у більшості ж відбувається еволюція сприйняття світу після довгожданного першого сексуповторюю: у більшості,- мова не йде про випадки механічних зносин двох скоригованих великим літражем алкоголю суб'єктів), за винятком хіба що унікальних інидвідуальностей, які читають і рефлексують над творами маргінальних інтелектуальних письменників.
- Ще я помітив, що на моїй руці велика частина ліній, які відповідають за сприяння іншими людьми мому успіху стає все менш помітною. Вони зникають, як це вміють зорі перед світанком у відображенні на піску.
- Ти пов’язуєш це зі рабським способом життя, наскрізь просиченим пасивністю??? До речі, після довготривалої пасивності з’являється специфічний запах. Душа на пару із свідомістю починає посмерджувати.(ну це перша стадія на шляху до того етапу коли вже щось пізно і так відгонить, що можна вішати сокиру) Тебе це також турбує. Спілкування дозволяє провітрювати свідомість. Не дає їй затхнутися.(аскети в цей час зневажливо покрутили носами)
- Як тільки я залишаюсь сам мені відразу хочеться когось знайти для спілкування або чимось зайнятися, щоб спрямувати на це мою свідомість, яка як відомо (і я вже це неодноразово відчув на своїй дупі і повірте не оплесками відчув). Але з іншого боку у цьому я вбачаю власну слабкість і ці двоякі почуття мене трошки дубасять з дня на день.(недописане речення залишилося непоміченим) …гаразд, йдеться про мій комплекс хронічної невпевненості в собі, дбайливо викоханий і виплекаиний на добірних полях Галичини ще в дитинстві.
Я відчуваю як прогресую(вірніше все частіше про себе заявляє) внутрішній стадний інстинкт. Я ніяк не можу змиритися з тим, що людина - істота соціальна. А конкретінша з тим, що такий елемент як я напевно аж занадто соціальна істота.
- Але можливо це і в інших так відбувається просто не на такому усвідомленому рівні.
- Інші просто відчувають що їм хочеться подзвонити подрузі чи заговорити до когось. А я над цим сушу голову та інші частини тіла, які здатні хоча б на якусь аналітичну діяльність. Я дуже часто переконуюсь, що забагато думати таки дійсно шкідливо. Лупаки злипаються, тому не буду їм дошкуляти, а краще ублажу їх густим сном. Бувай!
- Прощай!
