Ми синхронно вийшли на балкон, тільки на різних поверхах. Я весело вдихнув на повні груди літній ранковий букет Троєщинських запахів і смачно сплюнув. Винкла біда: плюнув я невдало, тож заходився витирати футболку та ноги. Сусідній балкон весело реготнув і продовжив жваво матюкатися в мобільний.
- Троєщинський соловейко, - подумав я і впав з балкона 9 поверху. Летючи в напрямку до землі я витягнув свій улюблений записничок в червоній палітурці і педантично заходився виводити: ‘ 1.Увірватися до хати мого далекого знайомого, наваляти йому, скрутити та підстригти налисо’.
Внизу під балконом купка якихось вандалів із тваринними реготими обліпила бузок та виривала цвіт. Повсюдно бризкала кров. Дерево тужливо дивилося в очі перехожим, які можливо не байдуже, але мовчки проходили повз, слабкодухо спостерігаючи за безжалісним зґвалтуванням. Стугоніла єдина думка: ‘вже завтра відриватимуть руки, розпорюватимуть животи і трощитимуть голови, але вже не деревам’. Пульс ставав усе слабшим, галас тихшав… бузок? помер. Дівчина з сусіднього балкону, яка весь час спостерігала за цим на мить заціпеніла, опустила мобільний. Недоказаний матюк застряг в горлі на півдорозі, так і залишившись несказаним. Очі випучилися, а жили натягнулися мов струни, вібруючи мелодію несамовито зашкаленого обурення та інфантильної, майже дитячої злості. Вона вхопила кусень засушеного хліба, призначеного для голубів і жбурнула в бидло. Справедливість знову відновлено. Світ врятовано.
