Важко читати, болить голова?
Хапай вагонетку й біжи по дрова!
Сам придумав
Ромео вИсів зачепившись своєю кудлатою бородою за балкон. Груди Джульєтти бентежно розвівалися на вітрі, тріпочучи наче прапори кохання всім своїм виглядом промовляючи: ’Ромео, тримайся! Будь мужнім! Не падай, молю, мій солодкий!’. Ромео прохрипів:
-‘Томлюся, млію і щемлю, (тинь, - урвалась одна волосинка на бороді)
Твоєю незбагненністю сповитий. (тинь-тинь)
Мій крик душі готовий устелити
Бруківку, по якій ступаєш ти.’ (трииинь-тинь-тинь)
‘Я тащуся від твого словесного поносу, Ромео!!!!!!’ Ромео гепнув на землю, зблід і нервово почав смоктати великий палець. Найгірше у цьому любовному трикутнику почувався дід-садівник, який ох як не любив, коли йому смокчуть пальці!
‘Тебе нема і горизонти кам’яніють,
Та іскорки того вогню, що ти мені дала
Їх вітер не задув, ні-ні, вони таки жевріють,
Вони ще вибухнуть вогнем – моя любов жива!’
Публіка плаче. Всі плачуть. Трибуни ревуть. Спектакль вдався на славу. Падає завіса. Друться штори. КІНЕЦЬ.
