І ось отримала получку, відпрацювала кілька халтур, наче є грошики і тільки думаєш покласти їх на депозит, як бачиш чобітки. Такі чобітки, в яких Зоряна Мальва виглядатиме справжньою царицею. Ці чоботи зроблені спеціально для мене, я в цьому впевнена, але коли дивлюся на ціну, то розумію, що продавці помилилися і дописали зайвий нуль. Не помилилися? Зоряній Мальві хочеться плакати, бо з одного боку вона не може дозволити собі купити ці чобітки, а з іншого, буде почуватися нещасною без них. А бути нещасною шкідливо для шкіри.
Ну, я ж не така вже рабиня речей, якось намагалася себе переконати, що переживу без тих чобіток. Але вони у мене в голові як засіли, нічим їх звідти не виженеш. Спитала у Міри, чи не позичить трохи грошви. Ну, трохи, у розмірі половини її місячної платні. Міра, як дізналася ціну чобіток, ледь не з кулаками на мене полізла, дурість вибивати. Йо ти господи, важко ж як.
Але тут сталося диво, яке час від часу в житті Зоряної Мальви трапляється. Подзвонив якось один хлопчик знайомий. Здається, на якийсь телевізійний тусовці познайомилися. Хороший менчик, красивий, пахне від нього суперово, зачіска, одежа, все по фірмі. І гейчик. Коли ось дзвонить і таке питає:
- Мальво, слухай, а не можеш мені допомогти. На взаємовигідних умовах.
- А що треба?
- Та до мене тут батьки приїздять.
- І що?
- Треба, щоб ти мою подругу зобразила.
- Ти смієшся?
- Ні, серйозно кажу. Дуже серйозно. Воно в мене той, старорежимні, то нічого про мене не знають. Але якісь там чутки до них дійшли, то треба заспокоїти, щоб фінансування не перекрили.
Батьки у нього мали кілька хлібозаводів десь у провінції і фінансування давали таке, що знайомий тусив і трусив гаманцем у своє задоволення.
- Ну не знаю, якось. – засумнівалася було Зоряна Мальва. Я то збрехати легко можу, але щоб ото навмисно та ще дорослим людям. Якось сумнівно.
- Мальво, у тебе ж є мрія? – запитав тут знайомий. – Не так щоб на все життя, а якась поточна. У кожної дівчини є така мрія. Так ось я можу допомогти, щоб вона збулася.
Вмів він переконувати. Я сказала, в якому магазині чобітки стоять.
- Вони там на центральній вітрині, такі, кольору кави з молоком. Ну, ти побачиш.
Через півгодини передзвонює.
- Ну, Мальво, в тебе і мрії! Я подумав, що там нуль зайвий на ціннику.
- Я думала, що два.
- Добре, купую, але дивися, відпрацювати треба на відмінно.
- Тут вже не сумнівайся.
- Тоді в суботу увечері готуйся.
У суботу одягла я маленьку чорну сукню, намисто невеличке, підвела губки, трохи духів. Подивилася на себе і зраділа. Красива ж!
- Дивися, королево, не заржи, коли про онуків питати будуть. – каже мені Міра, яка трохи заздрить, що ото мені щастить так на всілякі подарунки.
- А до мого берега то тріска, то гівно, – любить вона скаржитися на долю. – Хоч би джинси хто подарував.
- Ладно, я все ж таки телезірка, а ти з, прости господи, радіо. – підзужую я її. Міра обіцяє поправити мені зачіску шляхом видалення кількох сотень волосин.
Таксі вже чекаю і я їду. Зустріч з батьками пройде вдома у знайомого. У нього трикімнатна квартира. Їжу він замовив в ресторані, звідти прийшла людина і все сервірувала, але легенда так, що готувала я, з поваги до його батьків. Вивчаю, що ж це я готувала, виявляється, що половини страв і рецептів не знаю. Відчуваю легкий мандраж, дзвоню у ресторан, там мене люб'язно консультують. Ага, вже добре, як глибоко не копати, то не розколють. Знайомий їде зустрічати батьків в аеропорту. А я, тіпа, роблю останні приготування.
Через годину дзвінок. Встигаю одягти фартух, щоб виглядати справжньою господарочкою. Заходить знайомий і його батьки. Тато років так біля п'ятдесяти, червонопикий, коротко стрижений, з великою круглою головою і широкою потилицею. Мамо – така мила тітонька десь того ж віку, у скромному костюмчику, зачіска з начосом, хвилюється і жадібно мене обдивляється.
- Знайомтеся, це Мальва, моя дівчина. – каже знайомий. Тато зненацька зупиняється і дивиться на мене так, наче у мене крила за спиною. Я починаю трохи тривожитися, бо крил в мене немає, так само, як і рогів. Тоді ото чого так вирячитися?
- Ви, Зоряна Мальва! – кричить тато. - Це ж ви?
Киваю головою.
- Господи! Аж не віриться! Я вашу передачу кожний ранок дивлюся! Ніна, це ж Зоряна Мальва! Вона "Астрологічний ранок" веде! Це ви! – кричить тато у страшному захопленні. Краєм ока бачу, як знайомий хитро посміхається. Ну мудрагель, він же знав, що тато дивиться мене по телебаченню, оце і придумав задіяти саме мене. Треба було до чобіток ще щось замовити.
- Очам своїм не вірю! – батько так збудився, що аж пританцьовує на місці, лізе цілувати мені руки, в цей мент, здається, лизькає язиком. Як кажуть, старому собаці засвербіло в сраці. Доводиться маневрувати, щоб зберегти межу, ну це Мальва вміє.
- Прошу до столу, Мальва тут стільки всього наготувала! – каже знайомий.
- Ви і готувати вмієте? – продовжує захоплюватися мною батько. – Ой, диви! Скільки всього! Та вам треба якусь передачу про гастрономію вести!
Ага, треба. Я картоплю підсмажити як слід не можу, вона то в мене підгорить, то напівсира, а частіше і те і інше водночас. Тільки програму і вести.
Сідаємо за стіл. Знайомий розливає. Взагалі то він любить якісь дорогі віскі. Я куштувала, жах якийсь: тхне старими шкарпетками. Але зараз ось п'є горілочку, як і батько. Ми з мамою дудлимо солоденьке вино. Ага, такі значить тут правила. Я п'ю чарку і бачу трохи розчароване обличчя мами. Потім вже розумію, що вона сподівалася, може я вже вагітна, не п'ю. Онука хочуть. Через кілька хвилин цю тему продовжує батько. Питає, коли ж вже стане дідом. Знайомий починає казати, що поки все ніколи, у нього робота, у мене кар'єра. Батько каже, що про гроші можна не турбуватися, він про онука потурбується. Знайомий якось звертає в інший бік. Їмо, приготоване все дійсно класно, батьки знай мене вихваляють. Питають, як це ми познайомилися. Знайомий вигадує якусь історію. Тіпа в бібліотеці. Мамочки, після інституту ніколи там не бувала. Але не в гей-клубі ж.
Батько встає випалити цигарку. Син з ним. Тут він не палить, але заради батька треба. Мене заздалегідь попереджено, що жінки в цій родині не палять. То я залишаюся з мамою. Щось там балакаємо, коли вона питає, як у нас в ліжку. Ось так прямо. Я дивуюся, витримую її погляд, кажу, що все добре, а що таке. Мама каже, що у знайомого були деякі проблеми, ну, не цікавило його ліжко, то вона хвилювалася, бо ж єдиний син. Про себе думаю, що його не ліжко не цікавило, а ліжко з жінкою, але розумію, що для мами іншого ліжка, окрім, як з жінкою не існує. Запевняю, що все добре, обіцяю подумати про онука роки за два-три.
Повертаються чоловіки, їмо, випиваємо далі. Ще години дві розмов середньої напруженості і задоволені батьки відбувають. У них літак в Прагу. Тато служив у Чехії і запам'ятав, як там добре, оце зараз вирішили поїхати. Прощаємося. Батько цілує мене і шепоче, що я зробила правильний вибір. Я згадую про чобітки і щиро погоджуюся. Мати нагадує про онука і ці добрі люди відбувають. Я залишаюся прибиратися і мити посуд. Ага, зараз. Беру для Міри всілякої смакоти, а також обіцяні чобітки. Здається, їх купили батьки, майбутній невістці. Мабуть, спочатку дратувалися, що так дорого, але потім побачили, що телезірка і зрозуміли, що інакше не можна. Знайомий потім казав, що на кілька років все влагоджено. Заспокоїла я їх на сто відсотків, бо не дивлячись на різні плітки про сина, вони ж розуміють, що брехня, бо з такою жінкою, як я, хто це буде кудись ще дивитися?
В результаті усі в плюсі. Батьки – заспокоєні, знайомий живе у власне задоволення, а Зоряна Мальва носить свої чобітки. Ой хороші чобітки, італійські. Як йде в них Зоряна Мальва, так всі тільки в мій бік і дивляться, пліткують, хто ж це і за що ж це ті чобітки відвалив. Починають про корпоративи в лазнях розповідати та інший бруд. Це вони Зоряну Мальву переплутали з хабалками з музичних каналів. Бо Зоряна Мальва жодних корпоративов у лазнях не вела і вести не збирається.
