Владюша йде відкривати двері, бачить на порозі невисокого міцного чоловіка у старовинній шинелі і з полотняним наплічником за спиною.
- О, привіт, заходь. – запрошує Владюша.
- Доброго дня. – каже Солдат. Заходить, обдивляється все, праву руку тримає в кишені шинелі. – А ти хто?
- Я – Владюша. Письменник.
- А де Чет?
- У кухні, проходь. Тільки роззуйся.
Солдат знімає високі чоботи, йде до кухні, там тисне руку Чету. Той хвилюється, у нього аж око одне починає сіпатися. Мабуть що не вірив до останнього, що так все відбудеться.
- Ну що, повоюємо? – питає Солдат. Чет киває головою.
- Їсти хочеш? – каже Владюша, який з цікавістю роздивляється Солдата.
- Та нехай вже усе товариство збереться, тоді. – каже Солдат. Він говорить неквапливо і рухи його наче трохи лінькуваті, але в них так і бачиться сила, вибух, який у будь-який мент може набрякнути і висадити в повітря все навколо.
- Владюшо, можна тебе. – каже Чет. Вони удвох виходять до спальні. Там Чет шепоче: – Він ж з минулого віку, з Першої світової!
- І що?
- А тут же нові технології, комп’ютери, мобільники, телебачення, йому ж голову знесе від цього!
- Слухай, він боєць. Коли він бачить щось небезпечне, то він стріляє. В нього прості реакції! Він діє! А голову зносить тим, хто рефлексує. До того ж…
У кухні дзвонить телефон.
- Не хвилюйся! – запевняє Владюша і біжить брати слухавку. У кухні бачить Солдата, який підхопився і тримає телефон на мушка своїх двох пістолетів. - Він безпечний. – каже Владюша Солдату. Той киває головою і ховає зброю.
Владюші дзвонить чергове видавництво і він назначає чергову зустріч. Тільки встигає закінчити розмову, як дзеленчать у двері. Владюша відкриває і ошелешено дивиться на красиву білявку у короткому чорному плащі.
- Привіт. – каже вона ледь хрипуватим голосом.
І Владюша не може їй відповісти, бо як ком у горлі, тільки киває головою.
- Можна зайти? – питає Біла Вбивця, то вона.
Владюша робить руками жест «Ласкаво просимо». Біла Вбивця заходить, Владюша киває у бік кухні. Вона йде туди, він дивиться на її ноги. Тонкі та настільки привабливі, що у серці Владюші оселяється сум по ним. Він крутить головою, як боксер після удару у підборіддя.
- Привіт. – каже Біла Вбивця у кухні. З неї вітаються, Владюша приносить з кімнати стілець для неї. Вона сідає. Владюша думає, що вона «сам секс». Потім думає, що ті десятки чуваків, яких вона вбила, вони кінчали, коли вмирали від її рук, бо вона ж неймовірна!
- Що це ви сидите мовчки, як змовники? – питає Біла Вбивця.
- Зброя є? – намагається перейти до справи Солдат.
- Поки ні. – трохи ніяковіє Чет. – Але буде.
- Та дещо є. – каже Біла Вбивця і дістає з-під свого чорного виблискуючого плащика кілька пістолетів і складану снайперську гвинтівку. Кладе на стіл. Солдат хапає гвинтівку і в захопленні починає розглядати.
- Оце так зброя! З такою можна і повоювати!
У вікно стукають. Владюша ошелешено дивиться, бо ж восьмий поверх все-таки. Бачить якусь тінь. Лякається, потім плескає себе по лобу.
- Це ж Сірко!
Біжить у кімнату, вискакує на балкон, відкриває вікно, щоб летючий козак міг залетіти.
- Доброго дня добрим людям! – гримотить Сірко і струшує мокрим оселедцем. – Ох і погода! Двічі у якихось мотузках плутався, з іскрами, бо ж не видно нічого. Дощить і дощить!
- Проходьте на кухню, пане отамане. – запрошує Владюша.
Сірко йде. Він високий, засмаглий, у червоних шароварах і вишиванці. На боці шабля, за поясом пістолі, за вухом люлька. Він кремезний, проходить у двері боком. В кухні вітається з усіма. Владюша підставляє стілець, той аж весь рипить під важким тілом Сірка.
- Ну що, всі у зборі, можна починати. – каже Владюша і всі дивляться на Чета. Той вже трохи призвичаївся, не червоніє і не нітиться, дістає з-під столу теку, там якісь документи.
- Нам треба захопити ось цей об’єкт! – Чет тицяє пальцем. Владюша бачить на столі схеми та фотографії центрального офісу S.S.A. Подумки хвалить Чета, який здогадався в оповідання дописати ще й ці документи.
- А що там? – питає Солдат.
- Треба узяти в полон кількох керівників цієї структури і дізнатися в них, де перебуває одна людина, яку нам треба визволити.
- Може краще почекати, коли вони вийдуть з будівлі, узяти десь на вулиці, аніж штурмувати цю фортецю. – каже Біла Вбивця. Владюша божеволіє від її тонких рожевих губ. Він хоче їх цілувати тут і зараз, відвертається, щоб не поплисти від хвилюючих думок.
- Справа в тому, що вони останнім часом не виходять з будівлі. Сидять там, як миші у норах. – каже Чет. – І невідомо ще скільки будуть сидіти. То нам доведеться прийти і взяти їх там.
- Требо – візьмемо. – гримотить Сірко. В нього кулаки розміром з людську голову, такий візьме, що завгодно.
- Головне, щоб набоїв вистачило. – каже Солдат.
- Владюшо, піди подивися у шафі. – просить Чет.
Владюша йде у кімнату і знаходить там у шафі цілу купу зброї. Автомати, кулемети, гвинтівки, кілька цинків з набоями, гранати, бронежилети, рації.
- Офігеть! – зітхає Владюша, який наче і чекав появи зброї та не в такій кількості.
- Ну що там? – перепитує Чет.
- Та є все що треба! Ідіть, подивіться.
Вони приходять, задоволено розбирають зброю. Сірко відразу вподобав кулемет, Біла Вбивця роздивляється снайперську гвинтівку, а Солдат узяв аж два автомата.
- Вистачить? – питає Чет.
- Цілком. – кивають головами гості.
Повертаються на кухню і ще десь годину складають план нападу. Владюша тим часом знаходить в інтернеті сайт «Життя по-справжньому!», найбільш популярної програми України. Пише лист її керівнику Пантагрюелю Ивченко.
«Шановний Пантагрюель. В мене є для Вас дуже цікава інформація. Пропонує Вам прибути завтра зранку до офісу корпорації S.S.A. зі знімальною групою. Краще кількома. Бо там буде спекотно. Ваш друг ВБК»
Владюша відправив лист і заглянув на новинні сайти. Там все пережовувалося вбивство охоронців, а також з’явилася новина про пориви електромереж. Свідки начебто бачили на місці подій літак, але офіційні особи казали, що причина в ураганному вітрі. Владюша ж здогадувався, що то Сірко летів і позривав дроти.
- Владюшо,громада хоче вечеряти! – каже Чет.
- Ой, зараз я в магазин збігаю, куплюсь чого-небудь.
- Не треба, повний же холодильник.
Владюша заглядає і німіє. Дійсно, холодильник забитий всяким їдлом. Ну Чет, ну завбачливий який! Ще і сам став до плити, зробив хорошу вечерю, поїли і полягали спати. Владюша хотів вступити Білій Вбивці ліжко, але вона попросилася спати на кухні. Окремо від чоловічої компанії. То Владюша спав на ліжку, Чет з солдатом на дивані, а Сірко на підлозі, бо його не всякі меблі витримали б.
Зранку прокинулися, поїли і поїхали. Вже мікроавтобус біля під’їзду чекав. Біленький такий. Все Чет передбачив.
- Я б з вами поїхав, але в мене ж зустрічі. – сказав Владюша. Але поїхав не на зустріч, а до офісу S.S.A. Там знайшов Пантагрюеля зі знімальною групою. Постукав у двері мікроавтобусу. – Привіт, я ВБК.
- І що тут буде?
- Зараз четверо шибайголів будуть штурмувати офіс S.S.A.
- Ти щось нюхав? – питає Пантагрюель, який підозріло дивиться на Владюшу.
- Я ловив подихи однієї чарівної дами. – зітхає Владюша. - Вона теж тут буде. І мені здається, я не те попросив у Чета. Не про видавництва треба було йому писати.
- У Чета? У Загорулько? Того, якого розшукують? Він якось до цього причетний? – відразу бере слід Паантагрюель.
- Він очолюватиме напад. – каже Владюша. - О, он вони під’їхали.
Мікроавтобус Чета зупиняється неподалік центрального входу. З нього виходить Солдат. Обходить будівлю.
- Куди то він? – питає Пантагрюель. Він дивиться на ходу Солдата і відчуває в ній упевненість та силу. Можливо все і дійсно серйозно, а не якась маячня, як можна подумати, глядячи на Владюшу.
- Згідно з планом, Солдат буде тримати транспортний вихід, щоб боси S.S.A. не змогли втекти. – пояснює Владюша.
- Третя камера, слідкуйте за тим типом у шинелі! – наказує Пантагрюель. - Навіщо їм тікати з цієї фортеці?
- Бо до мишок прийшли кішки. – каже Владюша. І у цей час з машини виходить Чет, Біла Вбивця та Сірко.
- Яка феміна! – відразу відмічає Пантагрюель.
- Що ти скажеш, коли побачиш її у справі! – зітхає Владюша. – І диви, жодного перехожого!
- Дивно. – каже Пантагрюель. Бо ж сусідні вулиці повні перехожих та машин і ця завжди була повна, а от зараз вона пуста, як вулиці міст Дикого Заходу у вестернах.
- Це щоб герої могли битися не думаючи ні про що. Я Чета попросив.
- Зброя! – кричить один з операторів.
- Працюємо! – наказує Пантагрюель. Владюша дивиться на екран і бачить, як трійка дістала зброю. Чет з пістолетами, Біла Вбивця зі снайперкою, на боці у неї ще і шабля, а Сірко з кулеметом, увішаний цинками з набоями.
- Стояти! – кричать їм охоронці. Сірко дає чергу і люди і в чорній формі, валяться, як скошена трава. Біла Вбивця стріляє по вікнам, звідки з’являються стволи. Звідти випадає кілька людей у чорному. Підходять до дверей. Їх встигли заблокувати. Сірко береться однією рукою і смикає. Двері вилітають зі шматками арматури і бетону. Сірко заходить в середину, там його вже чекають кілька десятків бійців, які відкривають вогонь. Сірко регоче і починає стріляти сам. Стріляють і по ньому, але кулі відскакують від козака. Він йде далі і поливає вогнем все навколо. За ним забігають Чет і Біла Вбивця. Чет йде праворуч, вбиваючи всіх з пістолетів, Біла Вбивця йде ліворуч, розносить голови влучними пострілами.
- Камери всередину! – наказує Пантагрюель.
- Там може бути небезпечно! – попереджає Владюша.
- Це «Життя по-справжньому!». – аж рикає Пантагрюель. Оператори з камерами, вже біжать до будівлі, в якій точиться бій.
Біла Вбивця кидає гарпун і злітає по ньому з фойє відразу на третій поверх. Стріляє в переляканих чорних з гвинтівки,потім кидає її, коли набої закінчилися і рубить шаблею. Летять голови та руки. Чет піднімається сходами, ховається за колоною, щоб перезарядити пістолети. Колону сточують чергами, потім кидають гранату, вона крутиться поруч з Четом, той буцає її ногою, вона летить назад і у повітрі вибухає. Чет кидається вперед і знову стріляє з обох рук. Сірко дає останні постріли і зупиняється. Плює на ствол кулемета. Слона з шипінням випаровується.
- Жарко! – регоче отаман.
- Нагору! – кричить Чет. Вони сідають у ліфт і їдуть.
- О, підмога! – показує Владюша на монітор, в якому йде зображення з камери, яка слідкує за Солдатом. Видно, що до будівлі підскочили відразу три мікроавтобуси з бійцями у чорній формі. Солдат кидає гранати, потім починає поливати автобуси з автоматів. З двох відразу. Автобуси вже горять, деякі чорні намагаються відстрілюватися, але дуже невдало і недовго.
- Прямий етер! – кричить Пантагрюель. – Доброго дня! Мене звати Пантагрюель Ивченко! Це суперпрограма «Життя по-справжньому!» і зараз ми показуємо вам штурм офісу корпорації S.S.A.! Справжня бійня у центрі Києва, такого Україна ще не бачила! Ви подивіться, що робиться!
Далі йдуть кадри стрілянини. Між тим охоронці скупчилися на десятому поверсі, де знаходяться кабінети директорів. Кілька десятків стволів дивляться на двері ліфта. Видно, як змінюються цифри поверхів. 4,5,6,7,8,9,10,11,12,13…
Охоронці здивовано передивляються. Не розуміють, що відбувається, чому нападники проїхали потрібний поверх. Коли вибух. Двері ліфта вилітають і збивають кількох бійців, які стояли найближче. Інші починають стріляти. Цілий потік свинцю летить у ліфт. Коли набої закінчуються, охоронці починають перезаряджати магазини своїх автоматів. Зненацька відкриваються двері ліворуч і праворуч. З одних виходить Біла Вбивця, з інших Чет. Вони починають стріляти. Потім з вибитих дверей вилітає Сірко, який поливає зі свого кулемету. Кілька секунд і все закінчено.
- Вперед! – наказує Чет. Вони виходять в коридор. Там порожньо. Коли зі стін виїздять якісь балони, які плюються вогнем. Справжній вал вогню, який спалює все на своєму шляху. Сірко повертається до вогню спиною, пригортає до себе Чета з Білою Вбивцею, падає разом з ними, накриваючи їх. Вогонь проходить над ними. Сірко підхоплюється, скидає палаючий одяг.
- Чортяки, вони спалили моє шаровари!
Біла Вбивця стріляє по першим чорним, які вивалили в коридор, щоб допити спалених вогнем. Чет теж стріляє, Сірко теж. Чорні валяться. Трійка біжить вперед. Зупиняються біля приймальні. Чет кидає всередину кілька гранат. Вибухи, від яких вилітає скло.
- Бій зараз на десятому поверсі, де знаходиться директорат S.S.A., наші камери скоро будуть там! – кричить Пантагрюель.
Оператори біжать сходами, бо ліфти не працюють.
Сірко плигає першим у приймальню. За ним Чет і Біла Вбивця. Вона стріляє, коли бачить рух за столом. Там контужений чорний тягнув руку до пістолета. Сірко дає чергу, якою вивалює замок з дверей до кабінету. Вламуються в середину. Там, у великому чорному кріслі спокійно сидить чоловік. Тримає в руках слухавку.
- Чете. Тут на прямому зв’язку мої люди, у яких Міра. В них наказ вбити її, якщо зі мною щось станеться. То може поговоримо?
Чоловіку років за п’ятдесят, він худий, з ладно зачесаним волоссям. Він спокійний, хоч його смерть можливо зовсім поруч.
- Про що нам говорити? – дратується Чет.
- Про умови. Вам потрібна Міра, нам потрібен мир. Продовжувати війну далі невигідно ані вам, ані нам. Можна дійти згоди.
Біла Вбивця стріляє. Перебиває шнур, який йшов від телефону.
- Навіщо? – скрикує Чет.
- Ніколи не веди перемовини з покидьками. – каже Біла Вбивця. – А цей жевжик зараз розповість нам де Міра.
Керівник S.S.A. бачить, як вона підходить і робить рух язиком, потім щелепами. Біла Вбивця кидається до нього, валить з крісла, ножем намагається розкрити рот, але керівник починає битися в судомах, тече біла слина.
- Це телебачення! – кричать оператори «Життя по-справжньому!», вони ледь дихають, висолопили язики і наставляють камери. На них не звертають уваги.
Біла Вбивця підводиться.
- Лайно! Він прийняв отруту. – показує тонку ампулу, яку розкусив загиблий. – Це ж як треба тримати в голову людей, щоб вони вбивали самі себе, лише б не зрадити свою компанію!
Біла Вбивця крутить головою. Владюша дивиться на неї в монітор і стогне від захоплення.
- Яка жінка! Не, ну це щось надзвичайне! Не те я просив у Чета, не те! – шепоче Владюша. Пантагрюель дає крупний план Білої Вбивці.
- Цю жінку буде хотіти вся країна! Давай загальний план!
Над будівлею літає невеликий літак, з якого працює ще одна знімальна група «Життя по-справжньому!».
- І що далі? – питає Чет.
- Далі треба пройтися кабінетами. Може хтось ще залишився і зможе нам розповісти, де Міра. – пропонує Біла Вбивця.
Йдуть кабінетами. В кількох їх зустрічають пострілами. Дарма, бо всі, хто стріляв, гинуть. В інших чорні покидали зброю і лежать з руками на потилиці.
- Здаємося! Здаємося! – камери це все знімають.
- Де ваше керівництво?
- Втекло.
- Куди?
- Не знаємо, у них окремий ліфт.
- Забагато щурів хоче втекти з корабля. – доповідає Солдат.
- Тримай їх, ми йдемо. – наказує Чет. – Всі вниз!
Зі стоянки виїздять два броньованих позашляховика. Солдат стріляє по ним, але автомати не беруть броню. То він дістає з-під шинелі гранатомет і лупить. Вибух перевертає одну з машин. Солдат вже стріляє по іншій. Звідти виплигують чорні, січе їх чергами. Коли виїздить панцерник. Справжній військовий панцерник. Поводить стволом гарматки Солдат біжить, постріли йдуть за ним, він плигає за бетонний парапет, який гарматка кришить, немов картоплю на окрошку. Панцерник їде, за ним кілька хаммерів з кулеметами на дахах. Солдат не може висунутися, щоб кинути гранату, бо по-ньому постійно стріляють. Колона вже виїхала на вулиця і ось-ось додасть газу і зникне, коли на панцерник плигає Сірко. Хапає ствол гарматки і зав’язує його у вузол, наче шнурок. Кулемети хаммерів починають стріляти по ньому, Сірко регоче, підставляється під кулі, піднімає руки, наче приймає душ. Душ зі свинцю.
- Спинку потріть! – гигоче Сірко і повертається спиною, як розстрілюють з кулеметів. Кулі дзенькають об отаманське тіло і відлітають. – А тепер я!
Сірко плигає з панцерника і біжить до хаммерів. Хапає їх і перекидає, наче дитина іграшки. Один, другий, третій і так всі. Вибігають Біла Вбивця і Чет, заглядають у перший хаммер. Там лише бійці у чорній формі. А ось у другому сидить дядя в костюмі. Витягають його. Біла Вбивця б’є чоловіка у грудь, він відкриває рот, суне туди ніж, потім пальцями знаходить ампулу з отрутою.
- Ось тепер поговоримо. Де Міра? Чи тебе порізати треба, щоб згадав? – питає Біла Вбивця і махає шаблею. Шрам на шиї людини, виступила кров.
- Не треба! Не треба! Я все розповім! – кричить один з директорів.
- Давай, кажи! – підказує йому Біла Вбивця.
- Міра у… - зненацька голова чоловіка вибухає, як банка з томатним соком, кинута з п’ятого поверху. Всі стоять в його крові і мозках.
- Що це було? – питає Солдат, який тільки підбіг.
- Це ти вистрелила? – питає Чет у Білої Вбивці.
- Я не стріляла!
- Тоді якого біса?
У сусідньому хаммері чутно вибух і крик. Чорні виплигують з нього всі у крові. У наступному те саме. Хлопці біжать і бачать одну і ту саму картину: тіла у костюмах і без голів, які вибухнули.
- Фак! – кричить Біла Вбивця.
- Що це за дива? – питає Сірко.
- У них в головах були встановлені вибухові пристрої. Хтось, хто ними керує, побачив, що ці хлопці можуть зрадити і вирішив прибрати їх!
- Хто ними керує? – питає Чет.
- Не знаю. – стинає плечима Біла Вбивця.
Вони стоять трохи розгублені, їх знімають камери «Життя по-справжньому!».
- Ось вони наші герої! Які самотужки розгромили S.S.A., мабуть що наймогутнішу українську корпорацію! Якій не допомогли сотні охоронців і… Що? – переривається від коментарію того, що відбувається Пантагрюель. – Танки? У Київ входять танки! Зараз ми даємо відео з в’їзду до міста!
По шосе котить колона танків. Попереду даїшники, які розчищають дорогу. Кілька десятків танків, потім БТР, кілька самохідних гармат, вантажівки з солдатами.
- Зараз в прямому етері спільний виступ міністра оборони та голови МВС!
Показують двох чоловіків, які обіцяють навести порядок у столиці, затримати або знешкодити терористів, які здійснили напад на S.S.A.
- Ми задіяли всі сили і засоби! Будьте певні, нападники не втечуть!
Тим часом четвірка повертається в будівлю. Ходять по кабінетам директорату S.S.A. шукають документи, які б могли допомогти знайти Міру.
- Здається, нас оточують. – каже Солдат, який дивиться у вікно. Показує на танки, які вже підійшли і перегороджують вулиці, що ведуть до будівлі. За танками БТР, піхота розсипалася навколо, встановлюються міномети і кулемети.
- Вони що, збираються воювати у центрі міста? – дивується Біла Вбивця.
- А що, повоюємо! – каже Сірко і потирає своїми товстими руками. – Мені цього замало. – киває у бік перекинутих хаммерів.
- Нічого немає! – каже Чет передивившись цілий стос паперів. – Ладно, уходимо.
- Як? – питає Солдат.
- Сірко, ти ж зможеш нас унести звідси?
- Легко! Пішли на дах.
Вони піднімаються на дах. Будівля S.S.A. найвища в окрузі, то їх ніхто не бачить, окрім літака зі знімальною групою «Життя по-справжньому!».
- Вони вийшли на дах! – кричить Пантагрюель.
- Зараз полетять. – підказує Владюша.
- Як полетять?
- Легко, в них же Сірко є.
Пантагрюель бачить, як Чет, Солдат і Біла Вбивця, підходять до отамана і вішаються на нього, міцно обхоплюють руками і ногами. Сірко трохи присідає, потім відштовхується і летить. Важкувато, але летить.
- Вести його! – кричить Пантагрюель і літак зі знімальною групою летить за Сірком. З землі починають стріляти, але Сірко швидко пролітає коло оточення, летить кудись в бік Лівого берега.
- Тримайтеся міцно! – каже Сірко і гигоче. Вони вже над Дніпром, коли лунають постріли і Біла Вбивця кричить. Їх наздогнали три літака, які от зараз рознесуть їх на шматки. – Хлопці пірнаємо! – кричить Сірко. Чет та Солдат плигають у Дніпро. Сірко підкидає Білу Вбивцю вгору, а сам розвертається і несеться до винищувачів. Плигає на кабіну того, який стріляв, виколупує пілота і розриває на частини. Два інших літака різко розвертаються і летять геть. Сірко кидає літак і несеться за Білою Вбивцею. Підхоплює її над самою водою. Потім допомагає вилізти хлопцям.
- Вона поранена! – кричить Сірко. Камери з літака «Життя по-справжньому!» показують кров на одязі Білої Вбивці. Чет і Солдат однією рукою тримаються за Сірка, а іншою підтримують Білу Вбивцю, яка тихо стогне.
- Вона поранена! – кричить Владюша. Пантагрюель гепає його кулаком в обличчя, бо ж прямий етер.
- Ви тільки подивіться! – Пантагрюель знову показує кадри повітряного бою. Ось черга, яка влучає у Білу Вбивцю, ось Чет і Солдат плигають у Дніпро, ось Сірко підкидає Білу Вбивцю і кидається до нападника. Гепається на літак, розбиває кулаком скло ковпаку, дістає пілота, який відчайдушно пручається, розриває його навпіл, два інших льотчика, побачивши це, розвертають літаки і тікають. Сірко кидається вниз і підхоплює безсиле тіло Білої Вбивці біля самої води. Потім підбирає хлопців і летить кудись аж за Лівий берег. Літак слідує за ним, потім Сірко рветься до нього і літак припиняє переслідування. – Це щось незвичайне! З вами «Життя по-справжньому!» - найкраща програма країни! Не перемикайте, зараз ми покажемо вам найкращі кадри цього божевільного дня!
Владюша виходить з мікроавтобусу і йде до своєї машини. Його кілька разів зупиняють, перевіряють документи, усюди повно міліції, танки все ще стоять на вулицях, натовп витріщак обговорює події. Владюша їде додому. Він хвилюється за Білу Вбивцю. Вона поранена. Не аби як, а з пушки літака! Він кусає губи і тисне на газ. Збирається перечитати оповідання, яке написав Чет. Може там буде про те, куди вони відступлять після штурму. Владюша дуже хоче знайти їх. Побачити Білу Вбивцю. Переконує себе, що вона жива і з нею усе буде добре.
Коли приїздить додому, то його вже чекають. Спецназ СБУ заламує руки і везе кудись. Приводять в кабінет. Там сидить чоловік у костюмі. Владюша бачив його по телебаченню. Якесь велике цабе. Можливо навіть віце-прем’єр. Він тільки-но допитав Іру та Олега, але дуже замало інформації. Якийсь хлопець підбіг вночі, його переслідувала служба охорони S.S.A. Цього замало.
- Розповідай, що ти знаєш? – питає чоловік у Владюші. Той навіть не злякався, він хвилюється за Білу Вбивцю. – Будеш говорити, чи покликати спеціалістів, які з тобою попрацюють?
- Що вам треба?
- Поясни, що відбувається.
- Я не знаю.
- З твого ноутбука пішов лист до «Життя по-справжньому». І з твоє квартири виходили злочинці, які напали на S.S.A. Ти знаєш. Кажи.
- Ну, просто, просто… - Владюша не знає з чого почати.
- Хто цей Чет?
- Він письменник.
- І що в нього за історія з S.S.A.?
- Вони викрали його дівчину, Міру.
- Навіщо?
- Щоб контролювати його.
- Навіщо S.S.A. контроль за якимось письменником?
- Бо Чет – деміург.
- Хто?
- Деміург. Творець. В нього дар. Точніше Дар, з великої літери.
Віце-прем’єр дивиться на Владюшу.
- Що за дар?
- Те, що він пише, стає реальністю. Він написав колись про ЗАТ «Сраки Сумщини» і воно з’явилося.
- Хто з’явився?
- Ну, S.S.A. це ж «Сраки Сумщини асошиейшин». І якщо прочитати з права на ліво, то вийде ass, тобто дупа англійською.
- Зачекай. Ти хочеш сказати, що якийсь писака щось там накнопав і з цього узялася така могутня корпорація, як S.S.A.?
- Так. Тобто на початковому етапі. Потім вже вона розвивалася і зростала сама. Але спочатку все так і було, як Чет написав. Вони стали монополістами по видобутку іридія, захопивши контроль над сраками сумчан, в гівні яких є цей рідкісний метал.
- Що за фігня?
- Заробили перший капітал, а потім почали рости далі і стали великою корпорацією. Якось дізналися, звідки вони вийшли і захотіли узяти Чета під контроль. Для цього викрали його дівчину, Міру і замінили її біороботом.
- Чим?
- Біороботом. Аналог людини, але з металу та шкірозамінників. Важко помітити різницю.
- Щось я не чув про таке.
- Біороботи прийшли з повісті Чета «Сім історій до Восьмого березня». Там він про них згадував.
- Так, стоп. Ти хочеш, щоби я повірив, що якийсь писака може змінювати дійсність?
- Для цього не треба вірити. Просто відкрийте очі. Ось у Києві останні тижні йшли дощі і жодного просвіту. Чому?
- Погода така.
- Спитайте у метеорологів, ніколи влітку не було ось таких довгих періодів, щоб тільки дощ і сірі хмари і все чорно-біле. Так було, бо дії відбувалися в Четовому нуарі «Невизначений час». А ось сьогодні засяяло сонце, бо я попросив. Я ж хотів, щоб «Життя по-справжньому!» все зняло, потрібно було хороше освітлення, ось дощі і припинилися.
Віце-прем’єр дивиться на Владюшу. Потім тисне на кнопку. Заходять якісь дебелі хлопці.
- Він вважає мене за дурня. Розв’яжіть йому язик.
Хлопці хапають Владюшу, він кричить, що не треба.
- Перевірте мене на детекторі брехні! Не треба катувати! Навіщо? Я кажу правду! Я хочу, як краще! Не вірите? А ті люди? Сірко! Біла Вбивця! Солдат!
Віце-прем’єр робить рух рукою. Бійці, які вже заламали Владюші руки, зупиняються.
- Хто вони? – питає віце-прем’єр.
- Вони теж з його книг. Його герої! Він вчора увечері сів, написав, щоб вони прийшли і вони прийшли! В моєму лептопі збережене те оповідання! Там по даті можна подивитися!
- А хто той хер, що літає?
- Це козак Сірко! З роману «Український герой».
- Якого хера він літає і чому його не беруть кулі?
- Бо він супергерой. Його узяли в полон поляки. Посадили на шість бочок з порохом і висадили в повітря. Але енергія вибуху дивним чином не зруйнувала його, а увійшла в його і з тої пори він не старіє і не боїться куль, а ще може літати. Ну, ви це ж самі бачили. Можете подивитися в інтернеті, «Український герой» там є, як і інші твори Чета. Щоправда, під іншими прізвищами, він же був літературний негр, писав текст, які потім продавалися за підписом більш розкручених авторів.
- І ти хочеш сказати, що оцей лузер, який навіть власного ім’я не мав, може писати так, що написане стає реальністю? Так?
- Так. Так! – аж кричить Владюша, коли бачить, що хлопці збираються його катувати. – Подивіться в мережі! Легко ж все перевірити!
Віце-прем’єр думає. Коли в кабінет забігає якийсь військовий.
- Ми знайшли їх! В район виступають війська! – доповідає він. – Авіація готова!
- Сірко розкидає ваші літаки, як іграшкові! Невже ви цього ще не розумієте? – кричить Владюша, йому заламують руки і він сичить від болю. Військовий не звертає на нього уваги.
- За двадцять хвилин війська вийдуть на позиції і потрібен буде наказ. – каже військовий.
Зненацька дзвонить телефон. По тому, як всі замовкають і витягуються струнко, Владюша здогадується, хто дзвонить.
- Всім вийти! – наказує віце-прем’єр. Всі виходять, Владюшу теж виводять з заламаними руками.
Розмова з президентом триває хвилин десять. Потім віце-прем’єр виходить. Він весь аж почервонів, важко дихає.
- Відвести війська. А його сюди!
- Пане віце-прем’єре, але ж… - сіпається було військовий.
- Виконувати наказ! – гримає віце-прем’єр.
Владюшу заводять в кабінет. Залишають там наодинці с чиновником. Той дивиться йому в очі. Владюша витримує погляд.
- Ти хочеш сказати, що він – бог? – питає віце-прем’єр.
- Ні. Але в нього є Дар. Він поганий письменник, це я вам точно кажу, я більш-менш знаюся на літературі, він поганий письменник, схильний до низької літератури. Але ось в нього є дар. Те, що він пише, стає реальністю. Я теж вийшов з його творів. Уперше з’явився в його книзі. Згадка у одному реченні, а ось він я. Жива людина.
- Тобто ти не народжувався, у тебе немає батьків і однокласників?
- Чому ж? Є все. Я, наче справжня людина. Чет відправляє у світ не якихось потвор, а справжніх людей.
- А та Міра, вона йому дуже важлива?
- Так.
- Якщо ми знайдемо її, ми зможемо попросити Чета про послугу?
- Так, але щоб це не виглядало шантажем. Він цього дуже не любить. Люди з S.S.A. вирішили натиснути на Чета і ви самі бачили, що вийшло.
Віце-прем’єр замислюється. Владюша трохи чекає.
- Можна я дещо запропоную?
- Що?
- Зараз було б правильно узяти кількох лікарів з обладнанням і поїхати до Чета.
- До чого лікарі?
- Біла Вбивця поранена, якщо ми допоможемо її врятувати, то Четове відношення до нас значно покращиться. А якщо ви ще й знайдете Міру, то взагалі…
- Ти хочеш, щоб я поїхав без охорони до банди вбивць, які влаштували війну у центрі Києва?
- Охорона вам не допоможе, ви ж бачили, що то за люди. Краще поїдемо з лікарями. Я допоможу в перемовинах. Чет знає мене і довіряє, він легше сприйме, якщо пропозиції буду озвучувати я.
- А навіщо це тобі? – підозріло питає віце-прем’єр.
- Я хочу стати міністром культури.
- Що?
- Міністром культури. Я письменник, в мене є деякі ідеї, особливо щодо розбудови нашого кінематографу. Я буду дуже корисний країні на тій посаді.
Віце-прем’єр дивиться на Владюшу. Спочатку з посмішкою на обличчі, потім серйозно.
- Ти хочеш стати міністром?
- Так, я хочу, щоб це було одним з пунктів угоди, яку ви заключите з Четом.
- Якої угоди?
- Ну, ви казали, що від нього вам потрібна якась послуга. Я здогадуюся, яка.
- І яка ж?
- Вибори вже скоро. Я так розумію, що рейтинг пані президента недосить вражаючий. Спроби подовжити строк правління поки що ні до чого не призвели. То чому б не трапитися диву у день голосування.
Віце-прем’єр регоче.
- Ти хочеш сказати, що твій Чет напише, що на виборах переміг той-то і той-то і все буде саме так?
- А як же інакше? В оповідання «Від гвинта!», написаному ще у 2003 році, вибори мера Сум виборов один колишній ректор, хворий на всю голову. У 2005 році те і вийшло. Причому той ректор, він до самого дня виборів мав дуже невисокий рейтинг. Але в день голосування все змінилося і він переміг з великим відривом. Чесно переміг, люди віддали за нього свої голоси.
- Це той ідіот, який потім обколовся і спробував підняти повстання?
- Так, це він, Царьков. І те, що сталося з ним далі, теж було написано у оповіданні. Це легко перевірити в мережі. Якщо Чет напише, що пані президент переможе, то вона переможе.
- Нам потрібно, щоб вибори визнали чесними закордонні спостерігачі.
- Одне речення з-під рук Чета і так все й буде. То ми їдемо на переговори?
Віце-прем’єр думає, потім бере слухавку.
- Підготувати машину «швидкої» з лікарями і обладнанням для лікування вогнестрільних поранень. Міністрів оборони і внутрішніх справ до мене.
Міністри прибігають за кілька хвилин. Вони збуджені і рішучі.
- Ми змішаємо їх з лайном!. Туди націлено вже сімдесят тактичних ракет! Там ніхто не виживе! – кричить міністр оборони.
- Негайно узяти штурмом і провести обшуку у офісах S.S.A. по всій країні. – наказує віце-прем’єр.
- S.S.A.? – перелякано питають міністри. – Але ж…
- Це наказ президента! До ранку ми повинні знайти дівчину. Її звати Міра Б’янко.
- Це та телевізійниця? Але вона ж вбита! – каже голова МВС.
- Вбита не вона. А її треба знайти.
- У S.S.A. дуже міцний дах, ми…
- Узяти штурмом всі офіси, обшукати все! Якщо будуть чинити опір, відкривати вогонь! Справа державної важливості! Виконувати!
Міністри уходять.
- А тепер поїхали. – каже віце-прем’єр.
(Далі буде)
