| © Ірина Дементьєва, 10-05-2009 |
to John Allan
Ричмонд понеділок
Пане,
Після того, як обійшлися зі мною вчора, та того, що відбулося поміж нами нині вранці, я ледве чи подумаю, що ви подивуєтеся змістові цього листа. Я врешті здобувся на рішення — покинути ваш дім і вирушити (indeavor) [[sic]]) шукати собі якогось іншого місця на широкім світі, де мене би прийняли… не так, як ви приймали!
Це не поспішне рішення, його я довгий час зважував — і, будучи таким обдуманим, мій висновок незмінний… Ви можете гадати, що я відплив у пориві пристрасті, згарячу, і що я вже бажаю повернутися; та ні – я назву вам підстави, які мене до цього спонукали, а ви вже судіть!
Відтоді як я став готовий розмірковувати на цю тему, в думках я прагнув – і прагнув за вашою ж наукою – здобути визнання в суспільному житті, а цього не можна досягти без доброї освіти, такої, якої я не міг здобути в початковій школі [page 2:].
Тому університетська освіта була тим, чого я найпалкіше бажав, і я мав причину очікувати, що колись у майбутньому вона мені буде дозволена. Та з веління примхи… ви (have blasted) мою надію, ( because forsooth) я не погодився з вами в погляді, що його я був змушений висловлювати.
І ще: я почув, як ви говорили (коли не здогадувались, що я чую це – і, отже, мусили сказати це серйозно), - що не маєте ні найменшої любові до мене.
І до того ж ви наказали мені залишити ваш дім, і постійно дорікали, що я їм дармовий хліб, тоді як ви ж самі були єдиною людиною, яка б зарадила лихові, знайшовши мені якесь заняття.
Вам увійшло в смак ославлювати мене перед тими, хто, на вашу думку, радо
підтримував би мої інтереси в цьому світі.
Я зазнав від вас і приниження бути цілковитим рабом цяцянок-забаганок не тільки ваших родичів-білих, а й прислуги; цих (grievances) я не міг стерпіти – і ось пішов. Прошу, щоб ви мені вислали мою скриню з убранням і книжками – і, якщо ви все ще маєте хоч найменшу прихильність до мене, - останній заклик, який я зроблю до вашої щедрості (милості: bounty): щоб запобігти передріканням, які ви висловили цього ранку, - вишліть мені стільки грошей, щоб покрити видатки моєї подорожі до якогось із північних міст і мого там утримання впродовж одного місяця, а вже за той час я постараюся забезпечити собі такі умови, що зможу не тільки заробляти на життя, а й зібрати суму, яка в той чи інший день дозволить мені на студії в університеті… Вишліть мою скриню та решту до Кортхауз-теверн, вишліть, благаю вас, трохи грошей негайно – бо я у величезній скруті… Якби ви так відмовилися виконати моє прохання – я тремчу від думки про наслідки…
Ваш ітд.
Едгар А. По
Від вас залежить, чи ви коли-небудь опісля бачитимете мене або щось від мене чутимете [.]
to Jonn Allan
Ричмонд, вівторок
Ласкавий пане,
будьте такі добрі, вишліть мені мою скриню з одягом! Я писав до вас учора, пояснюючи підстави мого відїзду… Я сподіваюсь, що не отримав ні скрині, ані відповіді на мого листа тому, що ви його попросту не отримали. Я у страшенній скруті – нічого не їв від учорашнього ранку, не мав де переночувати і блукав вулицями – і остаточно знемігся… Я заклинаю вас, якщо ви не хочете, щоб ваші передрікання стосовно мене справдилися – вишліть мені без затримки ту скриню, в якій лежить мій одяг, і позичте, якщо не можете дати, мені стільки грошей, щоб покрити видатки моєї поїздки хоча б до Бостона (12 доларів), і дещицю на утримання там, поки я не зможу приступити до якогось заняття… Я відпливаю в суботу. Листа отримаю в Кортхауз-теверн, куди будьте такі ласкаві прислати мою скриню...
З любовю до всіх домашніх ваш ітд. Едгар А. По
Я не маю ні цента за душею, щоб добути якусь їжу
to John Kennedy
Ричмонд, 11 вересня 1835 р.
Дорогий пане,
Я вчора отримав листа від д-ра Міллера, у якому він мені пише, що ви у місті [Балтиморі. – перекл.]. Тому я поспішив написати вам і виразити листовно те, що завжди вважав за неможливе передати вголос, – моє глибоке почуття вдячності за вашу часту та дієву підтримку й доброту. Ваш вплив спонукав м-ра Вайта найняти мене собі в помічники до редакції його журналу [Southern Literary Messenger] із зарплатнею 520 доларів річно. Таке становище мене влаштовує з багатьох поглядів — та що ж! Видається мені, що тепер ніщо не може принести мені радість чи хоча б найменше задоволення. Пробачте мені, ласкавий пане, якщо в цім листі ви вбачите багато невідповідностей (incoherency). Мої почуття на цей момент направду гідні жалю. Я потерпаю від такого упадку духу, якого ніколи дотепер не відчував. Я намарне борюся проти засилля цієї меланхолії… Ви мені повірите, коли я скажу, що лишаюся досі нещасливим, незважаючи на суттєве поліпшення моїх життєвих обставин. Я кажу: ви мені повірите, і то з тієї простої причини, що людина, яка пише задля ефекту, не напише такого. Моє серце відкрите перед вами – читайте в ньому, якщо воно того варте. Я страждаю – і не знаю чому. Втіште мене… адже ви можете. Але покваптеся, інакше буде запізно. Напишіть мені просто зараз. Запевніть мене, що жити варто… що жити, врешті-решт, потрібно, і ви доведете, що ви мій справжній друг. Вмовте мене чинити правильно. Я не маю на увазі того… я не вважаю, що ви б могли сприйняти те, що я тут написав вам, за жарт – ох, пожалійте мене! Бо я почуваю, що мої слова безладні, але я подужаю цей розлад. Ви не можете не бачити, що я переживаю упадок духу, який (кілька слів закреслено) згубить мене, коли триватиме довго. Тож напишіть мені, і то швидше. Переконайте мене чинити правильно. Ваші слова матимуть для мене більшу вагу, ніж чиї-будь, – ви ж були моїм другом тоді, коли не був ніхто інший. Не зволікайте – якщо шануєте ваш подальший душевний спокій.
Е. А. По.
М-р Вайт жадає, щоб я вам сказав, що якщо ви могли б вислати йому якийсь внесок на журнал, то це йому послугувало б найефективніше (most effectually). Я б прийняв це за власну користь (would consider it a personal favour), якби ви могли це зробити так, щоб себе не обтяжувати. Пізніше напишу вам більш докладно.
(на звороті): Так бачу, що з "the Gift" нічого не буде (is out). Вони опублікували «M.S. found in a Bottle» (оповідання, за яке, пригадуєте, дали премію), хоча я не лише говорив сам м-ру Кері, що воно вже опубліковане, а й написав йому про це після повернення до Балтимора, та ще й вислав інше оповідання на заміну (Epimanes). Не можу второпати, чому вони взяли до друку саме те оповідання – і чому не взяли інших, "Siope" чи "Epimanes."
М-р Вайт хоче опублікувати мої Tales of the Folio Club — тобто їх видрукувати. Ви б не зобовязали мене, діставши від Carey & Lea згоду, що вони б у такому разі номінально засвідчили себе як видавців (appear nominally as the publishers), а книгу, коли буде видрукувана, вислали б потім їм, як тоді було з H. S. Robinson [книжка Кеннеді Horse Shoe Robinson] ?
А ви вже бачили "Discoveries in the Moon"? Ви не гадаєте, що вони цілковито (altogether) нагадують (suggested by) Hans Phaa1? Вони дуже самобутні (singular), — та коли я спочатку задумував писати історію, де б говорилося про Місяць, мені пригадалася ідея про телескопічні відкриття, але я потому відмовився від неї. Однак я говорив про це відкрито, і з багатьох малих епізодів та явно другорядних (trivial) приміток у тих Discoveries я переконався, що ідею вкрадено саме у мене.
Найщиріше ваш Едгар А. По.
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
