Жив-був собі один чоловік і був він унікальним тим, що дуже багато лиха на нього доля вділила. Майже все своє життя Михайло страждав, що в декого навіть виникли підозри, що він мазохіст. Був міцно збудований, силу мав неабияку, козацьку. А що вже розумний!!! Ех, мабуть не було йому рівних в найближчих краях, ще зі школи його знання використовувала добряча половина класу. Та й вродою Бог не обділив: коли йшов по селі, то тріщали перелази, а місцеві молодиці випадали з хатніх вікон, нагинаючись щоб краще розгледіти парубка. І все вже було би добре, та мав Михайло одну прикрість. Хворобу якусь таку, що в голові в нього було декілька різних людей і всі хотіли бути головними. Тому постійно сварилися, гризлися, деколи навіть до бійок доходило. І та їхня ворожнеча дуже сильно псувала Михайлу життя. Через постійні суперечки в голові панував хаос і нічого конструктивного і грандіозного не вдавалося зробити. А що вже роботящий був хлопець, але все на півдорозі до досягнення мети діючий володар голови висував тезу про те, що ця мета беззмістовна і нікому не потрібна. То й забивав на неї Михась і брався за якусь справді корисну. (пройшо 20 років) вже Михайло має дім непоганий, дружину красуню і все, здається вже, наче гаразд. Раптом до нього в дім внадився якийсь чоловік під приводом допомогти полагодити дах. Спершу другом себе позиціонував, далі все частіше заходив і все більше їв. Ну і звичайно Михайла як і кожного нормального господаря це дряпало в душі, наче манюк’юром в носі колупатися. Дуже було неприємно, але Михась вихований, толерантний, його батьки ще вчили, що з гостями треба добре обходитися. Так і душив у собі злість і думав що в гостя от-от з дня на день та й заговорить совість. Та де там, ось уже Гість до дружини заграє, а Михайлові наче світ потемнів: ходить зачумлений такий, затурканий. Виразка в нього виникла від тих нервів та гніву, що в собі таїть Видно знає, що Гість спить з його коханою. У неділю пополудні заходить Михась до хати і аж пополотнів - дружина ноги гостеві миє. Тут і не витримав і каже: ’ слухай, чоловіче добрий!!!!!! Я тебе прийняв, нагодував, але ти вже зловживаєш. Думаю тобі краще піти.’
- ти шо смієшся, ану йди мені горілки купи!!, - і вгатив Михася у вухо. Ось так почалася нова ера відносин. Дедалі частіше посилали чоловіка, глузували з нього. А Микола терпів, бо не міг дійти одностайності сам із собою:
- Не переч йому, роби аби було добре, бо розгнівається та де гірше буде…
- та май же самоповагу, викинь цього нахабу з хати!!!!!!
- треба робити все що він каже і все якось та й налагодиться
-- та не будь лохом короткозорим, у нього совість при народженні разом із пуповиною відрізали!!! Гони його в шию, олуху слабкодухий!!!!
(пройшло 40 років)...... Гість присмерті. Останні слова вирішив сказати. Зібрав усіх і та рече: 'Після свої смерті старшим в хаті буде мій син Федот!' А Михась з розпуки очі зробив скляними, а в них - погідне, лагідне небо.
