Коли ти, Юстино, була мала і не вміла прокидатися та плакати від мокрих пелюшок, занепокоєний батько негайно встановив датчик вологості у ліжечко, а світловий маячок і зумер – у своїй спальні. Вони оперативно сигналізували, що в тебе не все гаразд. Матінка, як перепілка, схоплювалася серед ночі міняти вбрання немовляти.
Ти виросла – датчик, маячок і зумер було засунуто у глибину комірчини. Справжня натуральна білявка від маківки на голові до мізинців на ногах. Струнка, швидка ходою, з правильними рисами обличчя. Золотавий пушок на потилиці та легенькі завитушки у волоссі.
Ти надто поспішала виглядати дорослою, що втілилося у нескінченних «вивихах» і замашках. Колективні посиденьки в атмосфері сигаретного диму барів і кав’ярень нерідко переходили у нічні напівлежачі – з виставленим у космос озаддям – поїздки на круто вигнутому сидінні спортивного мотоцикла під завиваючий акомпанемент сирен ДАІ...
Юстині не треба було надсаджуватися, щоб знайомі та незнайомі хлопці ходили табуном, мліли наодинці, влаштовували жорстокі поєдинки за право першим зловити її погляд і супроводжувати зі школи. Дівчина весело споглядала за старшокласницями, які марнували цілі вечори на вибілювання, фарбування, висмикування волосся чорного, сірого і рудого.
– Такі титанічні зусилля і страждання, а я все одно на два корпуси попереду в цих конячих перегонах, – думала вона.
Шкільне безтурботне життя – це свято, що не закінчується і дарує приємні щоденні несподіванки. І все було б добре, якби отій школярці не зустрівся йорданець Хакім, що приїхав до міста опановувати лікарську справу. Там, на батьківщині, в умовах нескінченної війни за «біблійні береги», професія лікаря конче необхідна.
Араб молодий, чорний, носатий, волохатий. Межу для гоління на шиї встановити неможливо. Убогий арсенал наших слів і жахлива вимова. Довготривалий шок у матері, коли вона вперше побачила Юстину і Хакіма, що трималися за руки. Матінці здалося, як ота чорна волохата рука залишає темні сліди на долоні доньки.
– Як же тобі не гидко торкатися його? Ти така білесенька, а він неначе тільки з печери виліз! – на межі зімлівання вигукувала вона.
– Мамо, я люблю його, Хакім дуже ніжний!
Певно арабові вдалося таки передати Юстині свої щирі почуття мімікою, жестами, лагідною посмішкою. І вона запала на цю екзотику, на неймовірне поєднання волохатості з ніжним поглядом смоляних очей, несмілими доторками і тупцянням ніжок.
А далі набридливий табун однокласників прогупотів і щез із очей школярки, він розтанув, як туман на лузі під променями сонця. Дівчина мужньо зносила насмішки подруг і відверте глузування ображених прихильників.
На жаль, Хакім так і не став повноцінним студентом – його відкликав додому батько, бо не стало чим платити за навчання. Зовсім не хотілося повертатися до випаленого безлюдного простору, чорної базальтової пустелі, до скупченості бідних людей, війни, безкінечних чоловічих поховань і п’ятиразового намазу під пильним наглядом старійшин. А тут сім місяців волі, спокою, зелених садків, відкритих паркових фонтанів і відкритих дівочих тіл.
Отже, любовні стосунки закінчилися, брутально обірвалися. Юстина поривалася їхати з Хакімом негайно, хоча ще рік треба було ходити до школи. Щоб сяк-так остудити доньку батько почав пояснювати їй історичні особливості ісламу та його ставлення до шлюбу і жінок.
– Тебе позбавлять свободи в одязі, пересуванні, словах. Про пиво, дискотечні «відтяжки» і пляжні оголені вивалювання на піску доведеться забути. Ти хочеш сидіти під замком у чотирьох стінах, у чорному вбранні у кутку, а з трьох інших на тебе вороже дивитимуться ще три його законні дружини?
– Тебе можуть продати багатшому, якщо порушиш їхній кодекс поведінки, – схлипувала мати.
Та схоже було на те, що звуковий частотний діапазон дорослих вийшов за межі сприймання закоханої Юстини. Батько не здавався. По від’їзді Хакіма, коли перша хвиля агресії, депресії і суму в доньки минула, він, як викладач фізики, вдався до витончених аргументів:
– Після Чорнобилю наші хлопці і дівчата, чоловіки і жінки мають посилене випромінювання радіоактивного калію 40. Під час близьких стосунків у наших пар посилено утворюється благородний газ аргон. А коли полтавська дівка злягається з мусульманином за дві тисячі кілометрів, то з’являються лише фреонові сполуки, які, злітаючи в стратосферу, пошкоджують озоновий шар над Антарктидою, змушуючи страждати імператорських пінгвінів, що висиджують-вистоюють там свої яйця! Якщо тобі начхати на нас, то пожалій хоч пінгвінів!
На це доця спокійно відповіла, що недавно дізналася з інтернету, чому 70-річні актори Голлівуду наостанок кидають своє сім’я у лоно незайманих африканських чи азійських дівчат. Бо вони хочуть здорового потомства:
– Тату, найздоровіші люди народжуються у портових містах, де заїжджі матроси вливають місцевим жіночкам трохи свіжого генетичного матеріалу з далеких берегів!
Батька заціпило, а Юстина затаїлася. І хоча продовжувала старанно ходити до школи, вдома сиділа усамітнена, втаємничена, без гулянок і подруг. Усе чекала на повідомлення і коротенькі дзвінки від Хакіма. Через рік школярка, отримуючи диплом про середню освіту, вже мала приховану суму грошей, закордонний паспорт, знала прості побутові речення арабською і непогано розмовляла англійською. Наговоривши наостанок по телефону кілька тисяч гривень, таємно відбула у Йорданію. Хотите провести приятно время? Заходите https://dosugkhabarovsk.ru/ по ссылке
...Радості Юстини не було меж. Довга офіційна шлюбна церемонія, якийсь «Ніках», чи то «Нікях», нарешті завершилася і вона стала справжньою дружиною. Невелике поселення на півдні країни серед піску і каміння. Будинок із земляною підлогою і стінами, які скоріше здатні захистити від сонця, а не від вітру та піску. Дозоване споживання води – кухоль на вранішнє умивання, циновка для ночівлі. Боби і рис – вранці, вдень і ввечері. Картопля – екзотична і дорога страва...
Можна звикнути ламати хліб, чи то пак хубз, руками і пити воду маленькими ковтками, можна запам’ятати, що тут не знімають шкірку з фруктів, але заборона виходити на вулицю без супроводу чоловіка починала дратувати.
– Я запнута у хіджаб, вірна жона, я тільки хочу пізнати цей край, цю землю, цю базальтову пустелю, – вела внутрішні монологи Юстина і випрошувала волі: – Хакіме, повези мене у скелясту Петру на екскурсію. Ти говорив, що вважаєш себе нащадком набатеїв. Про Петру, як одне з чудес світу ми читали у школі, кажуть, що там можна покататися на віслюках...
Вона не знала, що Хакім міг посадити дружину на віслюка тільки в одному випадку – її невірності, та й то задом наперед.
Через місяць пізнання цього краю припинилося, а жорстокі обставини закрутили сюжет із немилосердною швидкістю. Вагітність, лікарні, швидкі пологи, кров, реанімація, повна безпорадність і, нарешті, чорнява носата донька, яка постійно голосно репетувала. Жіночі поради і допомога Хакімової рідні були схожі на дозований кухоль води для умивання. Тут вважають, що мати сама має дати раду дітям. Іноді крізь їхню оселю проповзав караван бородатих далеких родичів. Тоді під радісні гортанні окрики і стійкий запах верблюдів доньку передавали з рук у руки. Ніхто не зважав на її переляк і плач, але усі чомусь намагалися запхати темного пальця замість соски.
Юстина почувалася самотньою, адже її внутрішній світ, де було затишно, і її здавалося б незаперечний авторитет для Хакіма за один рік вичерпалися, стали тут безбарвними, вицвіли і розвіялися, як дрібний пісок серед каміння. Клята пам’ять видобувала з самісінького дна призабуті розповіді батьків про датчик, маячок і зумер... «Таке пристосування не завадило б зараз» – з сумом думала, міняючи пелюшки. Серед розірваного на шматки сну дедалі частіше приходили картини дитинства.
Колись ще до школи Юстина провела ціле літо у бабусі Левкії. І там, за хатою, на великих скошених луках, після тривалого дощу, вона бігала босоніж по калюжах. Їй снилося, як тепла вода і трава лоскочуть ступні та пальці. Водяні бризки злітають вище голови, а калюжкам немає кінця, можна бігати досхочу і, стрибаючи, хвицати ніжкою, як молоде лоша...
Майже цілу ніч віддалено лунали вибухи, ревіли літаки. У поселенні немає води, а пошкоджений фугасом водогін невідомо-коли відновлять. Усе чоловіче населення наелектризоване до крайніх меж, адже без традиційного омивання виконується ущербний намаз. Заклопотаний і втомлений Хакім повертається з роботи пізно, сідає відсторонений і мовчазний та курить кальян. Від колишнього абітурієнта, ніжного, люблячого і тремтливого, мало що залишилося. Набатеям, певно, не личить відверто демонструвати свої почуття. Для Юстини світосприймання звузилося до здоров’я дочки і домашніх справ, але ще був мобільний телефон, який не давав обірватися тій тонкій струні, тій ниточці з Полтавою.
Одного разу ти зателефонувала матері прямо на роботу, бо хотіла негайно отримати пораду, як правильно зціджувати зайве молоко. Сиділа на підлозі з донькою на колінах і, міцно притиснувши слухавку, чула, як там з рідного міста навперебій лунали два голоси молодих матерів, що добре пам’ятали цю процедуру: «Чотири пальці знизу, а великим натискаєш, начебто вглиб, до середини... Ми тобі зараз надішлемо картинку в режимі ММS...» Оте зображення оголених грудей сердечної незнайомої жінки і такі рідні звуки голосу заглушили нарешті гуркіт вибухів, і щез пісок на губах, а заграва на обрії здавалася тобі вже не слідом від велетенської пожежі, а призахідним сонцем після полтавської зливи.
