У двері подзвонили. В кімнаті було темно та у світлі зірок, що сяяли крізь прочинені у порожнечу вікна, проглядався силует переляканої людини. Тіло людини здригалося від схлипувань. Обличчям стікали сльози і ховалися за пазухою. Стать людини неможливо було розпізнати.
Пролунав наступний дзвінок, більш наполегливий за попередній. У людини захопило подих. Воно відчуло різкий біль у животі. Ще трохи і в шлунку відкриється виразка. Рученята, які ніколи не знали роботи, стискали кочергу в надії на те, що цей шматок металу захистить її від небезпеки.
В двері квартири загримали. Схоже, що били ногами. Кочерга зігнулася. Страх скував її, а мозок, прагнучи втекти від дійсності, породив перед людиною галюцинації. Це не допомогло. Воно почало смикатися. Це було схоже на епілептичний припадок. Із рота пішла піна.
В безодні космосу на неймовірній відстані від усього, десь за межею реальності хтось розгорнув Літопис несуб’єктованої дійсності і почав дописувати його зі швидкістю, яка не йшла у порівняння зі швидкістю світла. Мозок людини, чи іншої розумної істоти не зміг би осмислити хоч щось із викладеного у Літописі. Та приблизний переклад вступної частини звучить так: «Ми, боги, визнаємо, що не всесильні. Наш вплив обмежений тільки Всесвітом, який нас породив. Ми не вічні, а існуємо до найближчого колапсу. Після чого наша сутність переродиться і розвиток почнеться спочатку. Ми визнаємо, що кожен із нас народжений серед смертних. Ми не несемо відповідальності за народи, які не поклоняються нам і зобов’язані докласти максимум зусиль, щоб хоч один народ із тих, хто нам поклоняються зумів породити бога.»
Далі йде оповідь історії всесвіту. Описується розташування кожної елементарної частки по відношенню до інших у кожну секунду протягом усіх мільярдів років існування всесвіту від Великого вибуху і до миті читання. А кажучи мовою смертних, все відбулося без чиєїсь участі і боги це визнають. Вічність – це сума ймовірних заперечень. Кожне ні після короткого так породжує нову реальність. Так Всесвіт заперечив свою відсутність, а Великий вибух заперечив Всесвіт, породивши Хаос. Хаос заперечив сам себе і породив Порядок. Все ціле руйнувалося, а зруйноване утворювало нове. Ніщо перетворилося у щось, а щось переросло у матерію. Матерія заперечила смерть і породила життя. А життя знищувало себе, розкладалося на неживу матерію і породжувало складніші форми. Серед тварин з’явилися розумні, які в постійному саморуйнуванні нищили себе, щоб із їхніх трупів вийшли мудрі. Мудрі не досягнули межі і переродилися у високих, а високі стали богами. Боги осягнули неосяжне, щоб зрозуміти безконечність перетворень. Боги вірили у те, що і вони зникнуть породивши складніших та їм завадив брак світів. Кожний бог, чи група богів намагалися взяти під контроль якийсь із світів, де було розумне життя. Вони відчували як ростуть, коли і підконтрольні істоти зростають. Турбота богів породжувала нових богів. Врешті всі світи виродилися і Всесвіт заполонили боги.
«Ми визнаємо, що вперше за історію Всесвіту сталося неможливе. Всесвіт породив непотрібне. Бог без світу – порожнина. Ми вважаємо, що десь повинен існувати світ, чиї народи дозволять нам піти далі». Так почалася нова ера. Ера пошуку останнього світу. Серед богів знайшлися зрадники, які володіли світами, про які ніхто не знав. Та їх викривали і у цих світах починався розвиток. Це не дало результату. Кількість богів зросла до неможливого. І тільки тоді вони помітили прогалину якраз для одного бога. Його знайшли. Останній світ у владі загубленого бога палав у руїнах, а потенціал розвитку світу цей бог використав для власного росту. Його сила перевершувала сумарну силу всіх інших богів тому його вирішили взяти хитрістю. Кожний клаптик історії Останнього світу проаналізували, знайшли прогалини в поясненні цим богом світобудови народам. Та попри всі намагання цього бога припинити розвиток світу, народи росли і прогалини заповнювали самі. Так і виникла діра крізь яку зміг пробратися в Останній світ відібраний богами воїн.
Один із народів цього світу мав пророцтво про те, що повинен з’явитися син бога, абсурд, звичайно, який син у безтілесної істоти? Та все ж вони вірили. Боги знайшли жінку, чий чоловік хворів і не міг зачати з нею дитину. Вона зраджувала чоловіка і боги вловили момент зачаття дитини. В цю дитину боги вселили свого воїна, кращого із них. А коли живий інкубатор жахнулася чоловікової розправи за зраду, боги підкинули їй сон в якому пояснювалося, що це дитя непорочно зачате, а отже пророцтво збулося.
Бог цього світу всіма силами намагався усунути такого незапланованого сина та сила віри людей була міцнішою за його волю. Ісус ріс, поглинаючи в себе потугу світу. Творилися дива, на які так зголодніли люди. Наприклад, воскресали мертві. Такий фокус дуже простий для бога в людському тілі. Все що потрібно – це локальне викривлення простору. Правильно спрямоване викривлення змушує час діяти за дещо іншими правилами і клітини тіла оживають, приводячи всі системи в робочий стан.
Минуло більше тридцяти років поки Ісус зумів набратися достатньо сили для протистояння «батькові». Він дав себе вбити і відправився судити нездару бога. За дві з лишнім тисячі років, які він потратив, щоб дістатися до зрадника, на Землі відбулися неймовірні зміни. Авторитет Бога підірвався і він знесилив. І ось настала мить на якій обривається опис у Літописі несуб’єктованої дійсності.
Нетерплячий відвідувач востаннє гримнув у двері і вирвав їх разом зі шматком стіни.
Половину Африканського континенту розітнув велетенський розлом із заходу на схід. Сотні тисяч людей зникли у проваллі.
У вітальні з’явилася постать, неймовірно схожа на Ісуса знятого з хреста. Людина підвелася. Рука з кочергою опустилася, воно почало ковтати повітря щоб щось сказати та ні на що не спромоглося.
Непрошений гість заговорив:
- Всесвітній божественний трибунал засуджує бога відомого під іменами: Зевс, Яхве, Єгова, Аллах та іншими, до страти. Вас звинувачують у неправомірному прихованні світу, заселеного розумними істотами. Також вас звинувачують у геноциді та абсолютній неспроможності вести будь-яку божественну діяльність. Ваша некомпетентність приховувалася словами: «Шляхи господні несповідимі». З вашої вини підконтрольні люди розв’язували війни, що завдало непоправної шкоди духовності людей. Ви визнаєте правомірність звинувачень?
Спантеличена людина так сяк опанувала себе і видала дебільне:
- Е…
В цю мить всі люди на Землі, хто був у цей момент зосереджений, зробилися неймовірно тупими. В першу чергу постраждали пілоти та водії. Транспорти втратили контроль і зчинилася глобальна катастрофа. Літаки полетіли додолу, падаючи на міста, а автомобілі утворювали повсюди братські могили, накопичуючи тонни металу в місці виникнення аварій. Гинули пасажири автобусів та пацієнти, які їхали до лікарень. Гинули діти і дорослі, чоловіки і жінки. Гинули всі, чиї життя залежали від розуму інших людей. Усе це відбувалося хвилею, яка огорнула планету, починаючи від розлому в Африці.
- Ви визнаєте?
- Т-т-так? – процокотіло зубами воно.
- Яку форму знищення ви обираєте?
- Але бога не можна вбити! – в голосі почулася надія.
- Бога вбити не можна, ви праві. Та можна знищити дійсність, в якій діє обраний до страти бог. Ваша страта стане першою і останньою в історії Всесвіту.
- Ні!!!
І знову покотилася хвиля божого впливу. Із кожної людини назовні вирвався звір. Хто хотів їсти негайно шукав їжу. Хтось вигрібав холодильники, хтось кидався на трупи, що залишилися після глобальної аварії. Хтось хотів жінку і кидався ґвалтувати. Комусь хотілося вбивати і він не стримував себе. За кілька хвилин загинули десятки мільйонів людей на всіх континентах.
- Я допоможу вам. Судячи з декорацій в яких ми з вами знаходимося, ви обрали таку форму існування як людське тіло. «По образу і подобі моїй», егеж? Тому я пропоную звичайну бійку між двома самцями людини. Гадаю на щось більше ви не заслуговуєте.
Ісус підступив на крок до Бога, заносячи кулак. Бог потупився назад, оченята забігали, яєчка підібгалися. Ось він бачить уповільнене кіно. Велетенський кулак насувається на обличчя з невблаганною впевненістю метеорита. Удар. Спалах під повіками. Шкіра на обличчі збирається у зморшки. Тріскають капіляри, наливається гематома.
А в цей час на Землі материки зриваються з місця. Гірські хребти зринають вгору з небаченою швидкістю. Вивергаються вулкани, ріки змінюють русла. Гине флора і фауна. Велетенська кілометрова хвиля накриває схід Євразії і кілька країн зникають на дні океану. Народи цих країн так і не збагнули причини глобальних потрясінь.
Наступний удар летить у груди. Бог перестає дихати, в його легенях руйнуються альвеоли, кров пирскає йому з рота.
А на Землі кожна рослинка в’яне і гине. Падають дерева. Лунає неймовірний шум від гибелі рослинного життя.
Ісус б’є Бога в живіт і той відлітає на кілька метрів углиб кімнати.
Земля сходить з орбіти. Гравітаційне поле планети стає сильнішим. Настільки, що планета зменшується і поглинає в себе Місяць. Від Сонця до Землі тягнуться протуберанці і інші планети колишньої сонячної системи сходять з орбіт, втрачаючи цілісніть.
З усього маху Ісус б’є каблуком сандалі по голові Бога, який лежить на підлозі. Вилітають зуби і ламається щелепа.
Зміщується центри галактики Чумацький шлях. Утворюється третій рукав галактики.
Наступний удар Ісуса розчавлює голову Бога по підлозі наче грецький горіх. Тілесна форма існування припиняє своє існування.
За лічені миті Всесвіт стискається до безконечно малої точки. Десь у безодні цієї точки на неймовірній відстані від усього, десь за межею реальності хтось закрив Літопис несуб’єктованої дійсності, зробивши останній запис: «Коллапс».
