Балада про любов з першого погляду
у вечірньому трамваї
така світанкова дівчина
Г. Чубай
Тепер я знаю звідки знайшовся, як мене надибали батьки і де саме почав я кричати та аукати немовлям. Це не є капуста і не городи з бульбою. Це не хвіст лелеки, тим паче не його дзьоб.
В трамваї. Я кричав та аукав, щойно вилупившись. На мені ще прослідковувались клаптики шкарлупи, а під ногами лежала моя плацента і рештки яйця.
Усі дивувались моїй несміливості. Усі показували на мене пальцем, мовляв, погляньте як він нищівно топче свої рештки, а я продовжував тупцювати по незримій плаценті, червоніючи та пітніючи від сорому.
Вона так і не глянула на мене. Вся в собі, притулившись голівкою, своєю напівпрозорою голівкою, до вікна, яке малось за аварійний вихід, спала.
А трамвай зупинявся та рушав.
***
А тепер постарайся мене зрозуміти. Окрім твого розуміння нічого більш і немає в мене. І мусиш ти зрозуміти те, чого я не хочу розуміти.
Думаєш мені варто самому свого хреста нести? Та мене верне від тих, хто тягне, несе, волочить, пхає, суне, на кінець дрочить на свій хрест. Його немає того хреста, розумієш? Ти є, я є, продавці порнофільмів є, навіть літаючі тарілки та безалкогольне пиво є, а хреста то немає.
І клав я на те, який вміст смол в димі однієї цигарки, але мені не насрати на те, що буде з МОЇМ хрестом. Є такі маленькі мурашки. Термітами звуться...
Самотністю звуться...
***
Циганча пхає мені під ніс букет хризантем. Я беру квіти, урочисто вручаю малому двох гривневу купюру і проводжаю го поглядом. В ту ж мить мене пробиває на сміх. Знаєш, такий істеричний диявольський сміх. Я наче першокласник стою з букетом хризантем. Наче якийсь Леонтьєв. Мене вже розбирає на шматки від сміху і тут поряд мене прилаштовується набуханий волоцюга. Люди, що так мене друляли раніше, порозбігались по вагоні наче хто кинув коктейль Молотова..
Бідний врочений бомж помутнішав і почав рухатись. Рухатись, рухатись, рухатись і мабуть змучився, бо появились деякі намагання схопитись один з держаків, що звисають зі стелі у громадському транспорті, мов кажани.
Чолов’яга ніяк не може трафити рукою, ну просто не виходить це в нього.
- Ну, брате, ти ж можеш. Це ж так просто, взяти і схопити один єдиний держак., – кажу йому, - Нахріна тобі цей вибір? Достатньо одного-єдиного і ти стоїш. Бачиш? – скерував я його руку.
Я оглядівся. Потім ще раз. Я зовсім забув, що весь цей час, заки грався з волоцюгою, стою на власній плаценті. Мною добре телепнуло. Світанковий силует зник і це мабуть назавжди. Просто я прохлопав. Двері трамваю зсунулись і потягло сирістю. Дайте вогню, думаю, дайте вогню. Нахріна мені цей букет, думаю.
Окрім непотрібної вологості під очима, я не отримав жодної іскорки.
Тіло пускає держак і падає. Гучно падає.
