Жила дівчинка, яку звали Оленка. Якось Оленка почула розмову двох бджілок, але не розуміла їх мови , от і засмутилась. Та згодом вирішила перетворитись на дуже маленького метелика, метелики ж розуміють мову бджілок – думала вона, аби дізнатись про що вони розмовляли. Тож одного весняно ранку, як усе цвіло і так п’янко пахло, з кімнати Оленки вилетів чудовий, кольоровий метелик. Він полетів на поле далеко за лісом. А там бджілки саме збирали пилок з квіточок. Дівчинка-метелик підлетіла ближче і спитала:
- Бджілко, скажи будь ласка, як називається ця країна?
На що бджілка відповіла:
- Це Край Чудес.
Тоді дівчинка-метелик знов спитала:
- А що ви це робите?
- Збираємо пилок.
- Для чого?
- Аби ти та інші дітки їли диво-мед.
Дівчинка-метелик глянула на бджілку великими, чорними очима і як зазвичай це роблять діти, почала ставити багато різних питань. Адже їй було дуже цікаво, як саме пилок перетворюється на солодкий, запашний, цілющий мед. Працьовита бджілка вирішила трішки відпочити і разом з тим відкрити найсмачніший секрет на світі. Вони всілися на пелюсточок цвіту акації, бджілка підсунулася ближче до дівчинки і ледь чутно прошепотіла:
Зранку до ночі,
Так лагідно з квітками
Ділимось радістю –
Митями світлими,
Як мама – усмішкою
З дітками.
Як тато мамусю пестить
Весною.
Дбайливо нектар
Збираєм в мішечок
З любов’ю.
Перев’язуєм ниткою –
Золотою струною,
Піснями бджілок
Працьовитих…
А далі у глечики
З сонячник променів
Злиті, дбайливо вкладаєм:
Трішечки сміху,
Радості трішки,
Трішки тепла,
Щирості повно….
Щоб дитячі усмішки
Медом змастили
Батьківські вуста.
Дівчинка-метелик терпляче вислухала, сплеснула задоволено в долоні, подякувала добрій бджілці і полетіла з Краю Чудес до свого дому. Знов зробилась звичайною дівчинкою, підбігла до мами з татом аби поділитись найсмачнішим секретом на світі.
Тс-с-с-с-с-с… нікому не кажи.
Донечка Віка створила, а мама доповнила :) Коли я прочитала останні слова нашої казочки, вона тихо спитла - а чому? :)
