Зачумленим небом і дорогами завівав тліючий оркестр проміння.
Тінь падала на безкрає, просторами життя, вмите радужною ранньою росою, людського світла і порозуміння.
Як би ж воно було таким сильним, це світло?
Хтось промовляє в голос:” Всьому свій час”.
Ні, не так. Все є час і час є всім. Ми можемо пройти весь шлях, уже зараз, у цьому житті.
Весь? Ну, майже весь. А можливо, й все.
Так, як же бути? Потрібно просуватись далі.
Невпинно просуватись туди, де відносять життя на долонях, де воно виходить за рамки, будь-яких рамок.
Біхевіорична структура людського життя не є лінійною, часовою.
Час є простір, вона є трансцендентною, об’єднуючою.
Та, яка несе у собі субстратний початок, а тому не є конкретною.
„Конкретність слідує а абстракції”.
Навіть тут і зараз вона всеохоплююча, яка має свої нитки, причини і наслідки, там де існує простір. А отже є скрізь.
На доданок скажу: „Життя ніколи не покидає життя” Річард Бах.
-Вот єто вот на доданок нікуди нє лєпіться.
-Я знаю, але мені просто сподобалось ця фраза.
