По венах тече час, щосекунди наповнюючись прохолодними хвилинами…з кожним вдихом їх стає все більше, з кожним видихом – світ наповнюється дрібними секундами, які залишились від атома хвилини… По артеріях – спокій…природний наркотик продукований мозком…ще одна важлива деталь людського механізму…
Вона неквапливо йшла майже порожніми вулицями міста. Білосніжний покрив Франика розтанув перетворившись на сіру в’язку багнюку… У калюжах віддзеркалювалося жовтувате світло ліхтарів, вечірнє небо та старі будинки, стіни яких були просякнуті невідомою історією незнайомих людей. У руках вона тримала телефон на якому кілька хвилин тому з’явилось повідомлення від когось Іншого: «Looking For Angels». Вона мовчки посміхнулася сама собі… Все було так банально просто і водночас максимально складно:
«Серце виривається з грудей, голова йде обертом від різноманітних думок, здається зараз знудить від них… Навколо безліч людей, натовп у якому тісно і водночас порожньо, шумно і тихо… Там не має мене…не має тебе... Там не має нас… Там лише світ у якому ми ніколи не жили.
Ми граємо ролі людей у театрі абсурду. Тоді хто ми насправді? Актори чи блазні?.. Для кого ставимо п’єсу?.. » - думала Вона, вдивляючись у брудну вітрину дешевої забігайлівки. На світлофорі замиготіло зелене світло і вона перейшла дорогу... Старий Франик вітав ніч яскравими вогнями, барвистими рекламними шаблонами, стомленими алеями та тихим шелестом дерев, які розповідали вітру про дивних людей.
- Зачекай, візьми… В мене ще декілька штук залишилося, візьми будь ласка, - стомлено сказав хлопчина, щільно закутаний у смугастий шалик, тицьнувши Їй в руки акційний талон на п’ятивідсоткову знижку у елітному бутіку, Він глянув на Неї з-під пасма волосся, яке прикривало частину обличчя і ледь посміхнувшись попрямував далі в здовж вулиці. Взявши талон Вона кивнула на знак вдячності і розчинилась серед будинків...
***
Нарешті Він позбувся останніх талонів на знижку, якими швидше за все ніхто ніколи не скористається. Просто даремна трата часу…за гроші. В даному випадку час був «повією» за годину якої Йому виплачували по 20 гривень… Минуло три години. За увесь цей час Він кілька разів спіймав себе на думці, що стирчати взимку в кедах, доволі ідіотська ідея. Та кеди Йому подобались більше.
В новенькій яскраво-жовтій маршрутці було майже порожньо. В салоні сидів лише п’яненький дядечко, який увесь час щось сонно бурмотів сам до себе та дівчина, що здається дрімала притулившись головою до брудного вікна.
Він сів на останні місця в кінці маршрутки і уважно придивився до трьох панянок, які увійшли до салону слідом за Ним. Бойовий макіяж – тепер обличчя схоже на поламаний світлофор, у якого світяться всі три кольори одночасно; пакетик соняшникового насіння та вже розпита пляшка пива в руках, куртка з-під якої виглядав не надто привабливий оголений живіт, чорні класичні штани та масивні білі кросівки… Екіпіровка у всіх була однаковою, наче у танцівниць шоу-балету…
Що тут скажеш?.. Провінція, якій вдалося на найближчі три-чотири роки опинитись у полісі.
Заплативши водію за проїзд, вони сіли навпроти Нього…здається навіть не помітили. Оточуюча реальність і Центр Всесвіту о цій порі перемістились на «діскатєку», куди вони і поспішали.
- Нє, ну це капєц… Я говорю йому, шо він тормоз, а він стоїть і рже, як кінь! Нє, ну ти поняла прикол? Як кінь! – розповідала одна з них, вона так захопилась власною акторською майстерністю, що мало не подавилась лушпинням від насіння.
- Да, Свєтуля, всі ці пацики однакові! Коні! – зрозумівши всю дотепність історії підтримала подруга.
«Пацики… Хм, а наче пацюки… » - подумав Він і поправив довге пасмо чорного волосся, напускаючи його на очі. Раптом блакитні очі наповнились слізьми. Одна з провінціалок витягнула із рюкзака флакончик парфумів, весь вміст якого майже одразу вилила на себе. Склалося враження, що вона вилила на себе літру спирту розведеного з трьома краплями бузкової есенції. Тепер ядуче повітря різало в очі і хотілось, щоб вона краще випила те все замість пива.
Вловивши в повітрі рідний запах спирту п’яний дядько заворушився, солодко приплямкую чи губами.
Від нестачі свіжого повітря Він закашлявся, щоб врятуватись – при відкрив невеличке віконечко. Потік крижаного повітря поволі повертав до життя.
- Свєтуля, диви дєвушці погано, - забідкалась панянка, що нарешті помітила Його присутність.
- Дура, це не дєвушка, а пацик! – зарозуміло сказала подруга, ховаючи назад в рюкзак пляшечку зі смертельною отрутою.
- Блін, це точно не дєвушка… Може це маніяк? Так, дєвачкі, нам вже треба виходити! – різко зкомандувала Свєтуля і разом зі своє ватагою вибігла на найближчій зупинці.
Зачинивши вікно, Він оглянув салон, там залишився лише п’яничка, який задоволено посміхався крізь сон. Дівчини, яка начебто дрімала вже не було. Зручно вмостившись на кількох місцях одразу, Він гучно увімкнув mp3-плеєр. Його зупинка була кінцевою.
