Безсонна ніч... Безсонна ніч - це щось нестерпне. Це така прудка зміюка, яка за декілька годин злазить по всьому твоєму тілу вздовж і впоперек, зазирне в кожний куточок і в кожну шпаринку, обнюхає всі соломинки. Потім вона буде невдоволено витись і шипіти, жалитиме тебе до безпам'яті своїм пекучим язиком і ... залишиться ненасиченою. Така вона безсонна ніч. Ніч не в обіймах коханого чи біля теплого каміна з батьками. Ніч не за філіжанкою ароматної кави з подругою чи вірним другом. Ніч, навіть, не перед екраном телевізора чи у ревній молитві. Це далеко не та п'янка ніч у галасливій компанії під літніми зорями, яка здається такою короткою, а це та мордуюча ніч, яка тягнеться цілу вічність. Це ніч, коли єдиним свідком твого катування є стеля, якої в темряві ти не бачиш, але відчуваєш, що от-от вона звалиться на тебе і придушить твоє ще недомучене спогадами серце. Спогади? Та вони, як океан, в якому ти безліч разів потопаєш і виринаєш, захлинаєшся солоною водою і з усіх сил намагаєшся пливти до берега.
Безсонна ніч і гіркі спогади - як змія та її язик - вірні супутники. Чомусь у цю ніч ти не згадуєш нічого хорошого - лише розчарування, невдачі, розлуки та сльози. Хочеться думати про майбутнє, але не виходить. Просто темно навколо і холодно. Така вона безсонна ніч...
Лише під ранок, вдосталь назнущавшись над тобою, напившись твоєї крові, вона кине тебе непритомну на ліжко і піде... аби повернутися знову.
