Кориця
Розсипав вздовж тіла кору тропічного коричного дерева. Маленькі стрімкі пагорби грудей, увінчані вишневим полуднем поволі вкривалися паволокою духмяної порохняви; біла шкіра-цера (1) між ліктем і долонею, мов в заметіль закуталася в пряність теплої, ніжної, благородної барви. А потім повільно, раз за разом, прокладав вологі стежки подихом, що скидалися на непостійні річища струмків, котрі розгойдували береги пристрастю.
Подув вітру розколисав по зелені розквітлого саду мерехтливими цятками солодкаве кохання цинамону(2) і яблуневого пляцка(3). Жінка – то ласощі, в корицевім вбранні, вдих-видих-зачудування.
Мускатний горіх
Притлумлено–жовтий колір мускатного горішка зачепився мов порошинка на рукаві її плаття. Один теплий доторк і Моллуські (4) острови постануть серед Європи терпкуватим запахом, залоскочуть ніздрі океанським бризом, розсиплються міріадами гірчичних піщинок. Лиш пуп’янками вуст здійматиметься вище мандрівець, щоб пізнати світ кухні жіночого тіла, яка м’яким пудингом заволочить розум, розтане в душі варенням і червоним вишневим джемом. Подорож увінчає доторк губ до найвищої цілі – мускатні півкулі горіха роздвояться слоновими рівними бивнями.
Гвоздика
В давній печі випікала дрібні пасочки, вогонь полохливо лизькав малі хлібці. Як чаклунка чарівна, поволі творила дива. Розімлілі пахощі линули в несмілу теплінь весни.
І ви сиділи зчудовано під впалим деревом. Гарячим вином розтікалися, пили ковтками через душу, що пожадливим ситом вбирала непомітний присмак гвоздичок, виварених в багровім напої. З хлібом змішаний запах, за два дні до Великодня, віддавались під поваленим блискавкою деревом. Від гріха до гріха, дихати лагідно, від гріха до гріха, цілувати пожадливо, від гріха до гріха, жити молодо.
Чилі
Перед коридою, перед грозою, при заході дня, сидіти розніжено в плетенім кріслі при чайнім столику. Вогненні відблиски денної зірки застигли на різьбленій щоці. А та оддалік в літній альтанці віддається пристрасті. Кусниками поглинає, роздроблює білосніжними зубками – така зваблива, молода дружина. Магічні пальчики, що пестять ніжно вибагливі чоловічі пагони, гострим ножем і вилкою безпристрасно орудують. Коли б ще так й тепер йому, бо панна юна, як жагучий перець-чилі, прикрашує незворотну тлінну старість, віддаватися хижому смакові м’яса.
