Гріх здається страшним коли його бояться…коли перед ним вагаються, коли його ігнорують; вбивають у собі бажання, пристрасть… Гріх – невиліковна язва для людського мозку, сверблячка для душі…
Скоївши гріх хтось відчуває каяття…хтось полегшення, спустошення чи несамовите бажання згрішити знову… Спокуса, вона завжди з нами…вона в нас…Ми переносимо її наче інфекцію.
Мій гріх – це ти… Твої небесні очі, які гіпнотизують, змушують потонути в них…ніжно вбивають, пропонують померти щасливою. Твоя лукава посмішка яка зваблює і водночас відштовхує. Твоє волосся з-під якого ти непомітно спостерігаєш за мною…
На коротку мить зустрівшись поглядами, ми одразу ж прощаємось…Різні…Просто різні люди. Дві різні частинки різних картинок ідеального кохання…
Мій гріх – шукати тебе серед натовпу…так і не знайшовши, йти у обійми іншого…
Бути поруч з тобою у вісні…в думках…глибоко-глибоко в серці… Ти – заборонений плід…Все що заборонене – найсолодше.
Досить на сьогодні гріхів… Не шукатиму тебе…Не бачитиму… Не засинатиму з думкою про тебе…
Та попри всі поламані мрії ти все одно не знайдеш мене…
…Твої очі занадто Небесні щоб побачити Землю…
