1.
У перші роки української Незалежності гурт прогресивних українських письменників вирішив написати кіносценарій. Фільм мусив бути в першу чергу українським. Далі – сучасним, актуальним, народним, піднімати гострі політичні, соціальні та культурні проблеми, що постали перед незалежною Україною після розпаду Союзу.
Майбутня стрічка мусила нести в собі великий заряд патріотизму. В перспективі – виховувати молодь. І поруч з тим не повинна відступатися від традицій українського поетичного кіно, мати глибокий філософський зміст і торкнутися відповідних струн в душі кожного українця.
Оскільки всі прогресивні українські письменники або вже стали членами уряду, або хотіли ними стати, збиралися вони для обговорення сюжету майже рік. Протягом цього року з різних трибун і в приватних розмовах Іван Драч, Павло Мовчан, Володимир Яворівський та менш відомі, але не менш прогресивні й сучасні письменники заявляли про намір написати такий сценарій, який започаткує нове українське кіно.
Нарешті, відзначивши колективним молебеном третє в незалежній Україні свято Водохреща, письменники почали втілювати в життя свій план розбудови українського національного кінематографу. Виявилося, що кожен з них, навіть Іван Драч, за часів брежнєвської русифікації уже починав писати щось подібне. Здмухнувши пилюку з пожовтілих машинописних сторінок, автори почали ліпити сюжет сценарію. Працювали до самої Паски, збираючись по вихідних на дачі в Драча. Колективний розум прогресивних літераторів зродив наступне.
Український дядько на ім`я Микола живе в селі під Києвом. Українське село занепадає, бо втрачено національні традиції. Павло Мовчан пишається епізодом, в якому сільські алкоголіки запивають самогон розчинним порошковим напоєм «Юпі» і по ходу коментують, якою ж гидотою травить українців «отая заграниця». А старенький комірник, репресований та засланий до Сибіру всіма урядами, починаючи з царського, згадує, чим запивали хлопці-запорожці. Отже, з села тікає молодь. Врятувати сина Миколи від армії може або хабар воєнкому, або можливість вступити до вузу. Куди, як відомо, без хабаря так само не вступиш. Причому найбільше мусить обурити глядача той факт, що хабар вимагають у американських доларах. Іван Драч наполіг: небажання Миколи пускати свого сина до війська викликане в першу чергу тим, що в армії юнака насильно русифікують. Тому Микола бере в мішок останнє в колись великому хазяйстві порося, закидає мішок за плечі і вирушає в Київ, аби продати. Епізод, коли Микола ловить порося, повинен виглядати комічно, але водночас навівати смуток. Цілий день Микола ходить по Києву з поросям за плечима, шукаючи покупця на свій товар. Він потрапляє на комуністичний мітинг, де під червоними прапорами прихильники Лєніна та Петра Симоненка закликають всіх голосувати за повернення Союзу. Стикається на базарі із міліцейським свавіллям. Його намагаються обдурити кавказькі перекупники. Він бачить на вулицях гурти бездуховної молоді та жебраків, що були колись інженерами та вчителями мови. Заходить до церкви, причому не випускаючи з рук мішка. Бачить бізнесменів на іномарках, блукає на фоні вогнів казино та дорогих ресторанів. Драч наполіг, аби Микола, дивлячись на все це, стиха промовляв: «Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде». Словом, протягом цілого дня Миколу пригнічує атмосфера української столиці. Нарешті, якимось дивом опинившись на стихійному зібранні демократичних сил біля пам`ятника Шевченку, він прозріває. Продавши порося, Микола тут же, на Головпоштамті, переказує гроші в Національний банк України на потреби держави, а сам повертається додому і каже синові своє рішення: хлопець мусить іти до війська, бо Україні потрібні солдати. Її треба боронити.
Оскільки автори фільму «Микола з поросям» займали високі урядові посади, їм вдалося вибити для постановки стрічки державне фінансування. Половина суми пішла на гонорар авторам сценарію. Решти вистачило лише на плівку «Кодак».
Почався збір спонсорських коштів. Українська діаспора виділила тисячу тридцять долярів. Подальші спонсорські внески були менші. Спонсором вважав себе той, хто давав на кіно сотню доларів. Кожен з них вимагав, аби його прізвище писалося в титрах. Причому, знаючи те, що титри йдуть у кінці і їх ніхто не читає, спонсори вимагали, аби їхні прізвища йшли відразу після назви студії Довженка, під загальною шапкою «За участю». Тобто, в самому початку фільму. Хоча спонсори не були знайомі між собою, саме це бажання було чомусь одностайним.
Порося для зйомок позичили в цирку. Але голодна знімальна група одного разу не втрималася і приготувала з нього обід, прикрившись днем народження художника по титрах. Після цього використовували муляж.
Зйомки фільму «Микола з поросям» тривали майже три роки через хронічну нестачу фінансування та хронічний алкоголізм значної частини творчої групи. Причому на алкоголізмі творчих працівників невиплата зарплат не відображалася. Під час простоїв члени групи підробляли на стороні, бо справді були міцними професіоналами, тому хотіли час від часу відпрацьовувати і постійно знімати кіно, а не навпаки. Грошей на «зірковий» акторський склад не було. Студентам театральних вузів участь у зйомках зараховувалася як залік. Тому вийшло так, що постійно в фільмі були задіяні лише виконавець ролі Миколи та муляж поросяти. Решта ролей вийшла епізодичними.
Прем`єра відбулася напередодні сьомого Дня Незалежності в Будинку кіно. Стрічка, як і було обіцяно спонсорам, почалася з вдячних титрів. Це зайняло п`ять хвилин. Через десять хвилин після того, як почався сам фільм, із залу потягнулися до виходу перші глядачі. Після половини стрічки цей процес перетворився на масову втечу. До кінця досиділи автори сценарію з родинами, члени знімальної групи з родинами, Міністр культури, а також міністри оборони, внутрішніх справ і чомусь сільського господарства. Вони були запрошені на банкет.
Про кризу ідей в сучасному українському кіно заговорили вже після третьої. Письменники погодилися і тут же задумали сценарії фільмів про Мазепу і молоді роки Шевченка. Фільм «Микола з поросям» благополучно забули вже наступного дня, але відтоді щороку на День Незалежності і День Конституції показували по Першому Національному телеканалу.
2.
Україна вступила в нове тисячоліття. Виникла потреба осмислити перші десять років Незалежності. В тому числі – культурні зрушення. Зокрема – в галузі кіномистецтва. Виявилося, що найбільш типовим символом цього часу може бути лише фільм «Микола з поросям».
Йому влаштували повторну прем`єру. Цього разу – в палаці «Україна». Виступаючи зі сцени, відомий кінокритик відзначив прозорливість та далекоглядність сценаристів, які точно вгадали настрої, думки та прагнення українців пострадянської доби. Із залу під час перегляду ніхто не вийшов, бо фільм дивився в своїй ложі Президент Леонід Кучма. Це був перший фільм, який він збирався подивитися з часу свого президентства.
Згодом режисер фільму «Микола з поросям» відзначав своє сімдесятиліття. Один із телеканалів влаштував ретроспективний показ його стрічок. За радянських часів митець зняв двадцять вісім фільмів. Один став класикою, десять дали державі прибуток із прокату. Оскільки в незалежній Україні він зняв лише одну стрічку, «Микола з поросям» опинився в списку картин, що входили до ретроспективи.
Кілька молодих київських акторів та актрис, а також актриса з Житомира, які свого часу зіграли епізоди в фільмі «Микола з поросям», встигли стати «зірками» серіалів. Переважно – російських. Лише тоді про них почала писати українська преса. Вони влаштовували творчі зустрічі, давали інтерв`ю різним телеканалам. Практично кожен визнав: дебют у кіно відбувся завдяки стрічці «Микола з поросям». Його урочистий показ провели в Житомирі, після процедури вручення акторці з Житомира звання «Почесна громадянка міста».
Коли помер актор, що грав у фільмі Миколу, саме цю роль назвали блискучим завершенням його кар`єри. Центральна преса писала: нарешті він зіграв роль, про яку мріяв усе життя – вільну від ідеологічних нашарувань, нав`язаних комуністичним режимом.
Сценарій стрічки «Микола з поросям» почали називати найбільшим здобутком української літератури та культури 90-х років ХХ століття.
Картина представляла українське кіно у Карлових Варах на фестивалі фільмів, що створені в посттоталітарних державах на сучасну тематику.
3.
У 2004 фільм «Микола з поросям» було висунуто на здобуття Державної премії імені Шевченка.
