В брудній кімнаті було темно. Шпалери на стінах були сірі , холодні , місцями обдерті. Батареї біля вікна не було , вона якимось чином була відламана і на її місці була просто діра. Було холодно. Вікна і підоконник були вже жовті , фарба була облуплена і місцями чорна.
В кімнаті з меблів був лише маленький диванчик біля стіни. Кімната була зачинена , ручки не було тому відчинити могли її тільки з іншого боку.
Хтось заскиглив і почав тихо плакати ….з-за стіни доносилися крики. За диванчиком , збоку на підлозі притуливши до себе ведмедика сиділа маленька дівчинка . Сиділа вона в спідничці такій брудній як і сама підлога , в такій же брудній кофтинці яку можна було б викинути. В неї в руках був ведмедик , без одного вуха і ока ,мав він полатане тільце , все це давало якесь відчуття …. Тривожило.
На її личку було вираження суму , болі і сльози самі потекли , волосся закривало гарненьке обличчя і вона все більше притулялася до ведмедика . Щось за стіною грюкнуло і посипався посуд , хтось закричав ….дівчинка ще дужче притулилася до диванчика і заплакала , тихо , жалісно . Знову хтось закричав , почулися стони , злий крик розлився по всій по всій кімнаті , квартирі . Дівчинка затремтіла і ще більше з очей потекли сльози.
Хтось швидко йшов по коридору , задзвеніли ключі двері відчинилися. ..
Двері скрипнув відчинилися . Дівчинка сиділа тихо , притулившись до диванчика , закривала обличчя ведмедиком .Хвилину була тиша , хтось знову ворухнувся і пішов по скрипучому паркету . Крок-Крок-Крок.
Над дівчинкою нависла тінь , якогось чоловіка , п`яне лице було люте – це був її батько.
Дівчинка заридала :
- ні . будь ласка! - , скрикнула вона і кинулася йому до ніг,- будь ласка , не треба заплакала вона .
Батько не звернув на її сльози уваги . Відійшов від неї , включив світло , лампочка ледь-ледь спалахнула і почала теліпатися …..хтось почав стукати в підлогу .
Батько підійшов до дівчинки і почав знімати ременя.
-, ні будь ласка,- знову сказала дівчинка , підняла свої очі і подивилась на лице яке нічого не виражало, очі тільки горіли якимось полум`ям .- ні…будь ласка.
Вона тихо плакала ,по личку текли сльози , очі буле вже червоні від сліз, закривала личко ведмедиком , занісши ременя над дитиною , батько замахнувся і…..
-……- тиша , чути лише звук ременя по дитині ,- …..
Батько не побачивши потрібного почав бити сильніше , але вона мовчала , не скрикнула ні разу . Замахнувшись ще раз , вдарив , знову замахнувся и тут пряжка відлетіла і полетіла в вікно. Скло розбилося і посипалося на піл. Розсердившись ще більше він вибіг з кімнати, кілька секунд і він знову стоїть біля неї з ножем…..на ножі була чиясь кров , дівчинка побачив це подивилася на двері , її губи затремтіли , очі налились слізьми . вона розгублено подивилася на любого батька , синіми очима , дивилась якось вже без жодної надії в очах .
- будь ласка , не треба , прошу,- сказав це вона , притулилася до ведмедика , шукаючи в нього порятунку від любого батька , і чекала ….смерті.
Батько дивився на неї , такими ж синіми очима і посміхався.
Час ніби зупинився . Не знала чому просто не померла , вона швидко ,схопивши ведмедика , побігла до дверей і поки тато зрозумів що сталося ,зачинила двері кімнати .
І впала біля неї зачепившись об лінолеум , в якому була дірка. Швидко піднявшись вона клацнула замком і зачинила двері кімнати . Батько вже запізно підбіг і почав бити в двері , вони почали скрипіти все більше.
Леся побігла на кухню . Цього вона незабуде ніколи! Кухня була в жахливому стані , посуд був на підлозі розбитий , біля столу лежала розкинувши в різні сторони руки – мати. Біле лице и кров на горлі з глибоким порізом , дівчинка впала на коліна , схопила руку матері . В її серці щось розірвалося , сльози текли , а крик не можна було стримати :
-, мамо, вставай!,- плакала вона ,- мамусю , вставай ,- попросила дівчинка , прижала мамину руку до свого личка и ще більше заплакала , очі вже боліли , а вона все плакала….
Грюкіт вхідних дверей вона не почула , і двері в кімнаті також зламалися , лютий батько закричав , вибіг в коридор.
Декілька чоловік накинулися на нього , вони були в формі . Мати лежала в крові, дівчинка сиділа на підлозі тримала руку матері і плакала так сильно як ніколи ще не плакала , а батько лежав на підлозі і пручався , але міліціонери тримали його міцно.
Міліціонерів викликали , на щастя, сусіди які часто ставали свідками криків , плачу , цього разу не витримав вони викликали міліцію , і дуже вчасно , бо ще кілька секунд і маленька ні в чому не повинна дівчинка померла б.
Коли батька, вже відвезли в відділок , приїхали інші співробітники, вони намагалися допитати дівчинку , але вона тільки плакала .
Їй було лише сім років , а вона вже була не така як всі , завжди сумна , ніколи не відпускала ведмедика , він ніби її захист , але марний , він не міг захистити від лиха , болі. Її ледь-ледь відтягли від тіла матері . Що чекає її в майбутньому ? Що буде з нею коли батько вийде з в`язниці ? Ніхто не знав.
* * *
Дівчинка сиділа на стільчику у відділку міліції. Притуливши до себе ведмедика , мовчала. По сторонам не дивилася , усміхатися не вміла , боялась радіти. Вона не знала , що сталося і чому її мати не з нею , чому вона лежала на підлозі? Чому не вставала? Чекала коли ж вона повернеться , обніме її і скаже що все буде добре. Що страждання вже позаду , що батько ніколи її – Лесю не вдарить . Зате вона боялася , що батько прийде першим і знову почнеться те саме. Боялася що батько її забере і мати вона ніколи не побачить. Всі ці думки крутилися в голові маленької семирічної дівчинки , вона сиділа як завжди притуливши до себе ведмедика і мовчала.
Вона сиділа тихо , майже не ворушилася, іноді піднімала очі і дивилася у стелю . Леся сильно втомилася , залишилася сама в цьому великому і страшному світі . Де ніхто просто так щось не робить , де люди злі і не пожаліють її . Вона маленька , нікого вже в неї нема , за що повинна страждати вона. Може народилась в поганій сім`ї ? хоча мати була в неї хорошою , до останньої своєї хвилини не пускала батька до неї намагалась затримати , щоб він не бив дитину. За це вона вже мертва , але вона не жалкує, бо жива її люба донечка , заради якої вона жила.
Працюючи над паперами молода жінка не могла всю увагу зупинити на документах . Все поглядала на маленьку дівчинку . В неї в голові крутилися різні думки . Вона жила сама , батьки в неї добрі , не сварилися , і чекали коли ж вона одружиться , чекали онуків. Чорне волосся в неї було зав`язано в хвостик , а великі зелені очі дивилися на світ з любов`ю . Дивлячись на неї можна сказати «красуня» . Вона не знала , що сталося з дівчинкою , але вже не могла просто так залишити її сидіти в коридорі .
Не витримавши вона встала і пішла до дівчинки , вийшовши з кабінету вона щось згадала і повернулась до свого столу , взяла шоколадку і пішла до дитини. Підійшла і сіла біля неї на кортячки.
-, привіт , - лагідно сказала вона , - як ти?, - сказала і протягнула до неї шоколадку .
Дівчинка мовчала , злякано подивилась на неї , притулила до себе ведмедика . Наталка розуміла , присіла біля неї на стільчика , і знову протягнула дитині шоколадку .
Леся мовчала, розгублені очі не знали куди дивитися. Очі почали блищати , губи затремтіли , але вона не заплакала , просто дивилася перед собою і намагалася не плакати. Може не хотіла , а може вже не могла. Наталка розгубилася , і спробувала обняти дівчинку. Леся затремтіла , з очей потекли сльози , ведмедика все більше притуляла до себе.
Жінка злякалася, вона не знала , що це за дівчинка , але те що ця дитина пережила засіло в її маленькій голівці , вона злякана , не може зараз нічого восприняти як добре. Все боїться , все її лякає, що повинна пережити дитина щоб стати такою?
Навіщо все це їй , хоч Наталка не знала її вона відчувала що дитина потребує підтримки і материнської любові якої більше не відчує, в серці щось ворухнулося , вона обняла дівчинку :
-, посидь тут , я скоро прийду , - подивилась вона на дівчинку та дивилась на неї блакитними очима повними сліз , волосся було біляве , світло падало дівчинці на обличчя і ще більше робило його сумнім і нещасним.
Наталка відвела погляд від дівчинки , бо її серце вже не могло витримати суму її очей , вона пішла прямо по коридору , до слідчого , він напевно знає цю дівчинку не просто так же вона тут сидить. Вона підійшла до дверей і впевнено постукала :
-, так ! заходьте! ,- крикнув Олег Валентинович , Наталка зайшла .- о підожди хвилинку .
-, добре.
Олег Валентинович розмовляв по телефону , сварився з якимось чоловіком…..
-, що? … вона вже тут дві години сидить! Коли ви її заберете? ……чому це? Ви що здуріли куди я її діну? Собі заберу? ……та ви точно подуріли , дівчинка залишилась без батьків! Та пішли ви! .- розсердився він і кинув слухавку. Трохи помовчав , дивився в чашку з кавою .- ти щось хотіла? , сказав він зовсім іншим голосом , якимось сумним .
-, так , Олегу Валентиновичу , що це за дівчинка з ведмедиком сидить в коридорі , я намагалась з нею поговорити , а вона ….
-, так знаю, - сумно сказав він і підняв втомлені очі на Наталю ,- сьогодні в неї найтяжчий день її короткого життя , хмм……,- він піднявся з крісла і підійшов до шафи , дістав води , налив у стакан і випив ,- я навіть не знаю що робити , це просто жах , її не можуть взяти до сиротинця , кажуть що в них і так роботи повно , нібито я нічого не роблю , кажуть що багато дітей цього року в них .
-, так куди ви її дінете? ,- спитала вона , не знаючи що сказати , вона і сама знала скільки дітей кидають , і наскільки переповнені сирітські будинки .
-, не знаю,- сказав він голосом вже трохи розсердженим, - на вулицю її ж не викину , і тут залишити не можу , я не знаю ,- він ходив по кабінету , не знаючи що й казати.
-,Олег Валентинович….а може вона в мене поживе?, - невпевнено сказала вона.
-, що? Ти знаєш що це дуже серйозно , в неї є батько , але він за гратами , якщо він вийде, хоч я в цьому сумніваюсь. Дитині потрібен опікун , розумієш?
-, так , я можу стати опікункою и …
-, ти не розумієш , дитина з поганої сім`ї , батько бив її , вбив матір , дівчинка може бути з підірваною психікою . може бути дуже важко , вона навіть в школу не ходила , їй ось вже сім , вона повинна йти в школу з наступного року , зараз зима , якраз піде в наступному році , буде час її заспокоїти і навчити спілкуватися з іншими дітьми.
-, я зможу тільки оформіть мене її опікункою . а краще я б її вдочерила , я знаю що це без чоловіка неможливо . але може ви щось зробите? ,- надія горіла в її очах , вона чомусь хотіла подарувати гарне життя цій дівчинці , дати тепло .
-, чому ти це робиш?
-, бо я цього хочу , я просто не знаю…..
-, ну добре я все зроблю , якщо вона піде с тобою тоді , я вже завтра зроблю документи , в мене є гарні знайомі вони допоможуть.
-, дякую , я вже піду до неї…
-, добре , хай щастить , тільки знай назад ти вже нічого не повернеш , вона буде з тобою завжди .
-, хай так , мені головне , побачити як вона всміхається , що з нею все буде добре , вона не заслужила того що з нею сталось . – сказала вона і вийшла з кабінету.
***
Леся дивилась як зачинились двері кабінету , в який ввійшла якась жінка. Вона чомусь не образила її , не вдарила , дала цю шоколадку на яку зараз дивилась дівчинка , але не брала бо боялась , зараз вона візьме , а та жінка відкриє двері , вибіжить з кімнати і почне на неї кричати , а може не буде? Може вона добра і не буде її бити, не буде кричати?
Її дивувала її поведінка, її мати також не кричала і не била її , зараз мати зникла , а може вона повернеться і побачить що вона взяла шоколадку і скаже що вона зрадила її. Леся дивилась на шоколадку , вона давно вже не їла солодкого , але не брала , ведмедик був її єдиною іграшкою , батько намагався забрати його багато разів тому бідний ведмедик був порваний. Може і шоколадку в неї заберуть? Хоча та жінка їй сподобалась , давно їй нічого не дарували , давно до неї не ставилися добре , крім матері ніхто .
Скільки вона пам`ятає до неї добре ставилась її мати , де ж вона чому не з нею вона зараз? Може вона себе погано поводила тому тепер вона її кинула , очі заблищали,але вона не плакала , не могла вже.
Як дивно…шоколадка лежить зовсім близько , можна її взяти і сховати . а коли прийде та жінка , можна буде сказати що це не вона ,Леся, взяла. Дивно , але чомусь вона не боялась вже , чомусь почала довіряти тій незнайомій жінці. Яка просто обняла її і лагідно розмовляла з нею. Для дитини важливо коли її помічають , люблять , хвилюються, але без перебору.
Шоколадка. Звичайна , а думок скільки від неї, як хочеться її з`їсти. Леся дивилась на неї і не помітила , як та жінка підійшла до неї і сіла на стілець.
-,мене звати – Наталка,- голос був не злий а добрій , вона всміхнулась до Лес і.- а тебе як?
-,м-мене…..Леся .- тихо сказала вона , очі трохи злякано дивилися на Наталку , ведмедик притуляла до себе , але вже не ховалась за ним.
-, ти втомилась?
-, трох-хи…- тут вона вирішила щось спитати і подивилась на неї , але спитала не одразу. - а де моя мама?
-,ти не знаєш? Не пам`ятаєш?,- стурбовано подивилась Наталка на неї.
-, пам`ятаю як сиділа в кімнат-ті …..- не витримав того що почала згадувати , вона розплакалась , знову ведмедиком почала закривати личко.
Наталка обняла її , на дитині була стара курточка, обнявши її вона відчула як вона затремтіла, маленька і самотня, така маленька, голівкою притулилась до жінки ,: - не хвилюйся все буде добре .- дівчинка відчула тепло , и чомусь притулилась до незнайомої жінки. Їй так потрібна зараз мати , а вона в неї …… більше Леся її не побачить , вона маленька і тому не розуміє де зараз її мати.
-, пішли звідси .- лагідно мовила вона, взяла дівчинку за руку. Та покірливо встала з стільця , ноги вже трохи заніміли від довгого сидіння , вона потихеньку пішла.
Подивившись на ноги дівчинки Наталка злякалась. Тонка підошва , легкі осінні черевичка …. А зараз зима вже , великі сугроби в цьому році. -, треба купити їй добрі бо тиночки -, подумала вона. Наталка подивилась котра година , пів-четвертого , магазини ще відкриті , може зайти швидко?
Все-таки вона зайшла в магазин. В магазині було тепло , гарно і світло. Продавщиця сиділи за столиком в кутку і читала якийсь журнал , вона звикла що багато людей заходять в магазин , подивляться помріють і йдуть собі . але жінка з дівчинкою одразу підійшли до неї…вона трохи здивувалась. Дівчинка невпевнено ходила біля стелажів. Відчувалось що вона вперше в такому магазині. Вона не знала чи можна до них доторкнутися , такі всі гарні . Наталка зразу зрозуміла що дівчинці все подобається , і сама вибрала їй взуття , коли вона приміряла їх то їй все подобалось. Швидко зайти до магазину не вдалось.
Коли вони виходили з відділку , було десь пів-четвертого , подивившись на годинник молода жінка тяжко зітхнула. Було вже без п’ятнадцяти дев’ять. Леся дивилася навкруги , повсюди було темно , великі сугроби вкривали всі вулиці , голі дерева кидали трохи страшні тіні на будинки , дорогу….. Вони пройшли якийсь парк , звернули на ліво і Леся побачила великий гарний будинок.. Високий , з великими вікнами , він був рожевого та кремового кольорів. Тут жила Наталка. Діставши якісь дивні ключі вони піднялися по сходинках і жінка відкрила двері , Лесю пропустила першою. В середині було тепло , чисто и не смерділо , так як колись в Лесиному будинку , той був протилежним цьому де вона була зараз. Дівчинка вперше зайшла в такий будинок. Її ж був червоного кольору з облупленими стінками , з вибитими вхідними дверима, з брудними сходами. А в квартирі було не краще. Вона згадала ту кімнату де сиділа коли тато напивався , було холодно , вона була голодна але сиділа тихо не ворушилася. Її мати тяжко працювала і коли приходила з роботи це була єдина радість кожного дня , сплило в пам `яті всміхнене втомлене лице матері. Несподіваний грюкіт і в материних очах застигав жах вона швидко вела Лесю в кімнату і випускала її лише тоді коли тато заспокоїться і засне. Тоді вони обнявшись сідали на старезний диванчик і читали єдину книжку яку Леся знала вже на пам`ять.
Наталка побачила що дівчинка знову починає тулити до себе ведмедика , не розуміла чому , було видно що вона про щось думає , згадує. Але не питала. Дівчинка заходячи в ліфт подивилась зляканими очима на молоду жінку і побачивши в них лише добро зайшла в нього. Тим часом Наталка думала , що треба зробити щоб визвати таку недовіру дитину к людям? Чому вона то плаче , то замислена , який в неї голос? Дівчинка знову глянула в очі і побачивши що вони їй всміхаються , не дивлять зі злістю , а з добротою , хотіла теж всміхнутися , але просто відвернулася , дивилась в підлогу. Ліфт зупинився на сьомому поверсі. На поверсі також було тепло , прибрано , вони пройшлись по маленькому коридорчику і Наталка зайшла в квартиру. Дівчинка зайшла за нею. Загорілось світло і …
Леся такого ще не бачила . чисто , якось тепло , чомусь приємно знаходитись , хочеться повертатися в цю квартиру. В коридорі був шафа з різними речами , куртки , взуття .
На стінах висіли фотографії , картинки. Знявши куртку і гарні нові ботиночки вона взяла ведмедика , але вже не так сильно закривала ним обличчя. Було видно їй цікаво подивитися ще. Наталка показала їй інщі три кімнати і відвела на кухню.
Дівчинка сіла на стільчик на інший посадила ведмедика.
-, хочеш чаю? - , спитала Наталка ,- в мене є смачні булочки. Будеш?
Леся подивилась на неї , вона ніби читала її думки , сині очі стали чисто блакитними :
-, так ,- трохи невпевнено сказала вона.
-, ось і добре -, зраділа Наталка , і почала готувати чай , поставила корзиночку з булочками на стіл .- а може спочатку чогось нормального поїмо?
-, добре -, сказала вона тихо , але вже без страху , це сподобалось Наталці вона їй всміхнулась і почала розігрівати картоплю пюре , котлети , набрала в електрочайник води , включила його , він трохи зашумів , дівчинка подивилась на нього. Знову згадалась мати , яка готувала їй чай з хлібом і маслом. Як вона ставила на плиту грітися чайник , і потім коли вода нагрівалась він свистів.
Поставивши на стіл тарілочки Наталка дала виделку Лесі і сівши побажала їй гарного апетиту почала їсти. Дівчинка подивилась на свою тарілку і надіючись що це насправді їй почала потихеньку їсти . побачивши що жінка не забирає , почала їсти в певніше. Наталка всміхалась , в її очах була радість , дівчинка стає нормальною незакритою в собі , треба тільки дати їй любов і всі рани загояться.
Наталка прикинулась рано , вставши вона зайшла до кімнати там де спала дівчинка . Леся обнявши ведмедика лежала на ліжку і з туманними очима дивилась на щось.
Вийшло так що Наталці запропонували піти у відпустку, та звичайно погодилась , бо Леся вже не могла бути без неї. В перші дні вони ходили гуляти , зайшли до школи і домовились з директором про навчання. У дівчинки іноді з`являлась усмішка, очі були вже не налякані , але все ж вона не покидала того ведмедика , Наталка ходила з нею до магазину щоб купити Лесі нового ведмедика , а та просто не захотіла навіть взяти іншого до рук. Трохи засмутилась , але не випускала руку жінки. Та побачивши що дівчинка сумна повела її до парку, на площадці гуляли інщі діти. Дівчинка дивилась на них трохи зляканими очима, вона ще ніколи не гуляла з іншими дітьми. Вона подивилась на Наталку і жінка їй усміхнулась.
-. Хочеш піти з ними погуляти? , як і завжди лагідно сказала вона.
-, так, - сказала вона і всміхнулась,
- , іди я тебе тут почекаю.
Дівчинка вперше віддала їй ведмедика і побігла до інших дітей. Наталка стояла і дивилась на це. З очей потекли слизи радості. В її серці зникла тривога, вона глибоко вдихнула і видихнула, посміхнулась.
-, щось сталось?
Вона незрозуміла хто до неї звертається, обернулась і зустрілась очима з чоловіком трохи старшим від неї. З русявим волоссям и гарним добрім обличчям.
-. Ні все добре .- сказала вона і всміхнулась до нього.
-, от і добре, як вас звати? Мені здається що я вас десь бачив .- сказав він з посмішкою на вустах і блиском в очах . Наталка відчула дивне тепло у серці , в животі ніби за пурхали метелики , вона всміхнулась.
-, Наталка , а вас як?
-, Вадим, ви тут з дочкою?
-, так
-, ви одружені? - Спитав він і всміхнувся.
- , я маю вам сказати , Вадим, що таке питати не можна, але я не одружена, навіщо це вам?,- спитав останнє , її серце напряглось
-, пробачне , просто цікаво , як така гарна жінка може бути сама? Я не одружений, бо не знайшов своє кохання.
-, я також, - сказала вона і всміхнулась. Вони почали про щось розмовляти , Леся побачила що Наталка з кимось розмовляє і посміхається , вона зрозуміла якщо вона сміється то той чоловік добрий. Вона подивилась на нього і побачила що його очі блищать , він всміхається і просто не може відірвати очей від Наталка , Наталка також була щаслива , очі горіли . Леся підбігла до них і всміхнулась до Вадима , той також всміхнувся .
Наталка трохи здивувалась , Леся подивилась в очі своєї другої матері і обняла її, вона хотіла щоб та була щаслива , і хоч вона була зовсім маленька вона зрозуміла , що ці двоє людей покохали один одного з першого погляду .
-, ходімо гуляти разом,- запропонувала дівчинка. І подивилась на Вадима. – ви правда з нами підете?
Він подивився на Наталку і побачивши що вона всміхається , відповів :
-, так звичайно , якщо ти тільки хочеш.
-, і я хочу , і моя мама також хоче. – вона подивилась на Наталку , взяла її за руку.
*** *** ***
Леся не помилилась . ці двоє були закоханими , вони весь день гуляли втрьох , і хоч вони були тільки знайомі , вона відчувала що все буде добре. Подивившись на небо їй показалось , що на неї дивиться її мертва мати і всміхається.
В вересні Леся пішла до школи, Вадим і Наталка з того дня ніколи не розлучалися , Леся немов янгол який виріс в тьмі , але не втратила свого світла , вона допомогла знайти своє щастя Наталці , Наталка стала її другою матір’ю , Вадим став батьком , який сильно її любить. Ці троє людей знайшли друг-друга в цьому великому світі . поєднали свої серця і створили сім`ю .
Не всім так щастить . але я дуже хочу щоб кожна людина мала другий шанс. Щоб кожна людина знайшла своє щастя .
Хоча короткої дороги до щастя не буває. Зате вона , ця дорога , є. І кожен має право щоб дойти до кінця , до свого щастя.
