Склянка з чаєм так і залишилась стояти на столі, чай вже давно охолонув, так і не дочекавшись на споживача. Все так і залишилось…. Так і залишилось…. Залишилось….
Чекати на зміни іноді видається нудним чи абсурдним, інколи важким або взагалі непотрібним. Проте на зміни чекали… кожен на свої. Вона чекала на те, що все буде добре і все зміниться якось так, що їй стане цілком комфортно, зручно, затишно. Він чекав на випадок, звичайно на щасливий випадок, що подарує йому безхмарне майбутнє і Її. Та був ще один серед «очікувачів», назвемо його Іншим, а цей просто чекав на Неї, все інше у нього вже було, не вистачало лише Її.
Гіршим за все у цій картині було те, що ніхто з цих трьох не знав що робити задля досягнення своєї мети, а отже нічого і не робили. Так вони сиділи, стояли, лежали, бігли, йшли, спостерігали, пили, їли, спали, милувались і в той самий час, роблячи всі ці дії і багато інших, ЧЕ-КА-ЛИ.
Вона не знала хто з цих двох кращий. Він не знав що б ще такого зробити, щоб Вона таки залишилась поряд. Інший боявся зробити щось не так, щоб не втратити Її остаточно, адже Інший так давно чекав на Неї…
Страх перед трикутниками був змалку. Страх перед тим, що мама більше любе молодшого братика, а не тебе. Страх перед тим, що з двох претендентів на робоче місце оберуть не тебе, а того іншого. Страх перед тим, що оцей красень, обираючи серед двох подруг, зробить вибір не на твою користь. Таких страхів було багато і всі вони схематично нагадували трикутники. А ще трикутників слід остерігатись, бо вони мають найгостріші кути, якщо вдарити таким гострим кутом, то можна вбити. А життя у нас єдине, його варто прожити до кінця. Остерігайтесь трикутників!
