Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2580
Творів: 46838
Рецензій: 91227

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Пригодницька проза

Київ, Собор і я

© Максим Кунець, 19-04-2009
Київ, Собор і я

За вікном весна. Тепла, погожа, барвиста. Автобус мчить трасою «Київ – Умань». Він поспішає, бо має завдання відвезти нас до столиці, до Києва. А ласкаве весняне сонце бавиться зайчиками в придорожніх калюжах, лагідно пестить вершечки дерев, що сягають у височінь, і разом з тим осміхається нам – безтурботним підліткам.
Ми раді. Бо вперше побачимо Київ – древній і вічно молодий. Класний керівник багато розповідала нам про нього. Говорила, що протягом тижня відвідаємо Софію Київську, Володимирську гірку, Печерську лавру…Всіх історичних місць Києва не злічити, бо вже понад п'ятнадцять століть височіє  він на зелених пагорбах Дніпра, і кожне покоління прагнуло внести щось своє у забудову міста, щоб прикрасити його, щоб зробити несхожим на жодну європейську столицю.
Ось ми вже в’їхали в місто. Прямуємо до Хрещатика. Очі моїх однокласників – у вікнах. Навіть розмови в салоні припинилися. Всі ми споглядаємо найголовніше місто нашої держави. Найперше враження: у такому великому місті дуже багато зелені: дерева, кущі, трава і запалені свічки  київських каштанів, які від повіву весняного вітру привітно кивають нам, ніби кажуть: «Ласкаво просимо до столиці!»
Зупиняємось у готелі, будемо відпочивати, а взавтра ми відвідаємо Софію Київську. Наталія Іванівна, наш класний керівник, сказала: «Коли ви перебуватимете в історичних місцях столиці, задумайтесь над тим, хто і як створив такі дива, як Софія Київська, Андріївська церква, Києво-Печерська лавра. Вони – духовні символи національної історії і культури України».
Поснідавши, ми сіли в автобус і поїхали до Софійської площі. Перед поїздкою я прочитав роман «Диво» Павла Загребельного (в ньому розповідається про будівництво собору) і дізнався багато цікавого про цей період в історії Києва. Одна хвилина – і ми на території заповідника. Тут, за стінами, які відділяють нас від сучасного міста, і повітря не таке, а ніби пахне історією минулого. Екскурсовод розповідає: «Собор був збудований ще в XI столітті за наказом князя Ярослава Мудрого. Це найдавніша пам’ятка Києва». ( А я десь читав, що у всій Європі наш собор – єдина пам’ятка XI століття, яку вдалося зберегти до цих часів).
Матінко моя! Це вже дев’ять століть Софія є німим свідком нашої історії. Якби вона вміла говорити, багато б дечого ми дізналися! І хто збудував таке диво, і хто оздобив чудовими фресками і мозаїками, і скільки років тривало будування, і хто був будівничим – на всі ці питання ми, можливо, почули б відповідь. Але стіни не вміють говорити… Замість них розповідає наш екскурсовод. Її слова повертають нас у далекі часи Ярослава Мудрого.
Я зі своїми однокласниками дуже уважно слухав розповідь, але тут мою увагу привернула кладка, яка збереглася ще з тих древніх часів. Відокремившись від групи, щоб детальніше роздивитись, я спіткнувся, впав – і ніби кудись провалився. Коли я оглянувся, то не побачив нікого з однокласників. Вирішив подзвонити по мобільному – немає зв’язку. Підводжу очі і бачу: на площі ще триває будівництво собору, він у риштованні; люди, одягнені в чудернацький одяг, бігають, метушаться, виконують якусь роботу.
Спочатку я дуже перелякався:
- Що зі мною буде? Як же я буду тут жити? А моя мама, звідки ж вона дізнається, що я живий? -  такі запитання роїлися в моїй голові. – Мабуть, це зі мною трапилося так, як з героями фільму «Іван Васильович змінює професію» (До речі, знятого за мотивами твору Булгакова, що теж мешкав у Києві).
Все – таки якось заспокоївшись, я вирішив: що буде, те й буде, і почав потрохи роззиратися навкруги. На мене вже теж звернули увагу будівельники собору, адже я відрізнявся від них усім: одягом, зачіскою, мовою…Першим до мене підійшов хлопець, мабуть, мій ровесник. Він мав голубі очі, довге русяве волосся, був високого зросту і міцної статури. Декілька хвилин він дивився на мене мовчки, а потім досить приємним голосом запитав:
- Хто ти єси? Де ти тут узявся?
Слова звучали трохи дивно, але зрозуміло, і я вирішив, що цей хлопець нічого поганого мені  не зробить, і відповів:
- Мене звуть Максим. Я – українець. А як тебе звуть?
- Кличуть всі Святославом, - відповів мій новий знайомий. – А хто такий українець?
От тоді я зрозумів, що він не може цього знати, бо живе у 1030 році. України  тоді не було, а є держава Київська Русь. Довелося розповісти Святославу, що я живу в XXI столітті, а як так сталося, що повернувся на тисячу років назад  - не відаю. Можливо, це так вплинули на розвиток подій чудотворні властивості собору.
Святослав вирішив показати мені все будівництво, але перед цим дав якусь робу і головний убір,  подібний до сучасної кепки. Це трохи замаскувало мою зовнішність, і я вже не так помітно відрізнявся від натовпу. Святослав розповів мені, що також причетний до будівництва – допомагає майстрові, який оздоблює  мозаїками і фресками стіни собору, і разом з тим вчиться майстерності у свого вчителя. Заходимо до середини собору. Я оглядаю вже готові розписи стін. На одній з них я упізнав князя Ярослава Мудрого з родиною.
- Жодна споруда в усій Європі не зрівняється за красою з нашим собором, - сказав мій гід. (Це мені вже було відомо з історії. Для порівняння вчені наводять Вестмінстерське абатство, збудоване двадцятьма роками пізніше, за розмірами і величністю воно поступалося Софії). Мої міркування перервалися окликом Святослава:
- Максиме, а подивись – но, якою чудовою мозаїкою ми прикрасили собор! Ти знаєш, скільки відтінків має кожен колір? ( Цей унікальний факт я теж знав з історії. Фахівці встановили, що кожен колір має двадцять один – двадцять чотири відтінки, що свідчить про високий розвиток скловаріння в Київській Русі. Сучасні ж  майстри не можуть виготовити таку різноманітність кольорів). А ще я хотів сказати Святославові, що він, а також всі, хто будував собор, навіки увійшли в історію. Хоч їх  імен ми не знаємо, та творіння їхніх майстерних рук дійшло до нас крізь тисячоліття, і зачудовано оглядають його мої друзі, які залишились у XXI столітті. Я  вже остаточно  заплутався: існую у двох часових вимірах.
- Навряд чи десь у Європі можна знайти стільки фресок та мозаїки XI cторіччя, що збереглися в одній церкві, - захоплено промовив я.
Святослав знову незрозуміло подивився на мене, але я тільки махнув рукою, заохочуючи його до подальшої розповіді.
- Ми хочемо збудувати такий собор, щоб він прикрасив Київ і стояв над схилами Дніпра вічно. І буде він нетлінним, бо всі кияни вірять в це і роблять багато пожертвувань для будівництва.
(Що ж, - подумав я, - і знову ти, мій друже, правий. Твої слова пророчі. Мені прийшли на думку лише деякі історичні факти. Ось декілька з них.
Під час Батиєвої навали 1240 року Київ був спалений та зруйнований, Софію спустошено і пограбовано, хоч сам собор уцілів.
20 – 30 –і роки XX століття. Радянська влада знищує все, що пов’язане з релігією: церкви, собори. Але Софія вистояла. Вона незнищенна! Які сили її берегли? Можливо, це душі будівників літають над собором і відганяють тих, хто приходить зі злими намірами.
40 – і роки XX століття. Велика Вітчизняна війна  зруйновує в Києві багато архітектурних  та історичних пам’яток, але Софійський собор живе.
Можливо, це і є те «диво», в яке вклали всю душу наші древні предки. Хтось же оберігає цю дивну споруду! І раптом ніби прозріння зійшло на мене: я зрозумів, що це дух будівників закликав мене до себе для того, щоб показати, як вони розбудовували нашу столицю, як вони любили рідну землю і закликають нас бережно ставитись до всіх своїх творінь. Я пригадав слова Павла Загребельного: «Диво ніколи не кінчається і не переводиться». Таке диво трапилось зі мною саме біля стін Софії тому, що історичні місця Києва позначені святістю, яка залишилась від тих людей, які не жаліли свого життя для розбудови столиці, для того, щоб вона не була гіршою за Париж і Лондон, Вашингтон і Прагу.
І тільки – но я це збагнув, знову опинився біля своїх однокласників. Ніхто і не помітив моєї відсутності. Я не став поки що нічого розповідати, бо хлопці подумають, що я вигадую.
До мене долинув голос екскурсовода:
- На стінах Софії Київської до цього часу збереглися написи та малюнки, залишені священиками. Вони мають загальноприйняту назву «графіті». Це свідчить про високий рівень писемності в Київській Русі…
(А я подумав: «Наші предки були розумні, писемні, створили в Києві  таке «диво», таємниці будування і оформлення якого не можуть розкрити багато вчених світу») І так мені стало приємно і радісно на душі, і гордість переповнила мене від того, що саме в Києві є таке диво з див, відвідавши яке набираєшся сил і мудрості віків.
Максиме, - покликав мене товариш, - ходімо далі.
Це остаточно повернуло мене на тисячу років вперед – у вік новітніх технологій і відкриттів. Сьогодні для себе я зробив велике відкриття: Софія Київська жива і невмируща, бо вона сконцентрувала в собі весь волелюбний, сильний дух народу, його невмирущість, нескореність. А фрески і мозаїки (таких ніде більше немає у всій Європі!) стали вираженням суті мого народу. І тому ми, нащадки, мусимо зберегти це в собі та понести в майбутнє…
       Роззирнувся я на всі боки і побачив: навкруги буяє весна; вулицями Києва крокують сучасні юнаки і дівчата, мчать швидкісні автівки… Місто живе своїм буденним і звичним життям, і здіймаються у височінь куполи соборів і храмів, які оберігають нашу столицю – древню і вічно молоду.

Кунець Максим

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Не стосовно саме роботи.

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 26-04-2009

Вашингтон

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Роман RemiK Котик, 20-04-2009

Добротний твір...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 19-04-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0794200897217 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …