Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47432
Рецензій: 92258

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Доктор Кріпі та містер Гудвін.

© black3012, 17-04-2009
Цей текст народився після статті журналіста Виноградова про самвидави. Трохи знущання над самим собою, трохи власних спостережень - непогана вийшла самотерапія.

                                                                         Доктор Кріпі та містер Гудвін.
                                                                         (історія одного дивного дуету)

Усі герої та події в творі вигадані. Навіть якщо це не так, ви ж не образитеся, хлопці?  

                                                                                  1. Про персонажів.
     Появи нового напарника Славко чекав з острахом і досадою.
     За два тижні одноосібного панування на філії він встиг відчути себе цілком автономним. Тепер доведеться звикати до нової людини з головного офісу, яка де-факто вважатиметься керівником. Славка гнітила ця обставина, його ображало, що протягом року керівництво так і не второпало, що надійнішого, чеснішого та поряднішого працівника їм не знайти, і що напарник, як такий, йому, в принципі, не потрібен. Натомість щоразу йому присилали нового, який одразу намагався дати зрозуміти місцевому менеджеру, що представляє головний офіс, і виконує контролюючу та керівну функцію.
     Гіршим було те, що чомусь присилали не перевіреного і досвідченого, а зеленого новачка, чиї керівні потуги були щонайменше смішними. Переживши трьох напарників, Славко впевнено володів ситуацією на ринку, і щоразу, зціпивши зуби, терпляче вводив чергового безпорадного "начальника" в курс справи. Тепер він знову боявся, що йому впарять стукача, алкоголіка чи просто конкретного "плуга", проте ніяк не міг чекати, що новий напарник виявиться… старим!
     Георгій Степанович, худорлявий імпозантний мужчина сорока п’яти років, лиш почав сивіти, проте Славкові він здавався дуже давньою руїною.
     "Що за кара на мою голову! Усі філії як філії, а в мене як не дитсадок, то дім для престарілих!"
     Знайомство пройшло досить прохолодно. Степанович просто стисло виклав інформацію про себе: працював у РЕМі інженером, та ось дочка поступила на навчання в Київ, тож зарплати перестало вистачати, і довелось піти в комерційну структуру. Кілька перших днів він мовчки вивчав велику мапу міста, гортав зошит з базою клієнтів, відповідав на телефонні дзвінки, не перебивав Славка, коли той спілкувався з клієнтами, що приходили забирати продукцію. Загалом, вів себе досить обережно, і це ще більше дратувало й насторожувало.
"Стукач, це точно! Мабуть, Є.Б. щось запідозрив, от і прислав агента!"
     Є.Б. - старший менеджер на головному офісі, гроза, цар і бог, альфа і омега. Він тримав усіх в постійному страху, що, в принципі, в глибині душі Славко визнавав єдиним методом зберегти стабільність всієї мережі філій. Однак розноси ні за що дратували і його, тож дуже скоро він теж позаочі став називати безпосереднього начальника тільки за ініціалами.
     І от з’явився Степанович. Уважний, тихий, спокійний, мов удав. Славкові ледве вдалось опанувати себе, зайняти вичікувальну позицію. Нічого, думав він, час усе розставить по місцях.
Минуло кілька місяців, і потроху вони притерлись. Степанович був інженером радянського гарту, а цей тип Славко поважав і розумів. Про "ліваки", щоправда, довелось забути, але, зрештою, від цього стало спокійніше. "Ми спрацюємось." - вирішив Славко.
     Трохи розслабившись, він повернувся до свого щоденного улюбленого заняття - мандрами Інтернетом.
Особливо він полюбляв літературні форуми.
     Тут треба розповісти про одне із захоплень Ярослава Драгана - літературу. Почалось усе в ті далекі застійні часи, коли один раз і навіки запала в душу учня другого класу фантастика. Славко запоєм перечитував усе, що міг знайти в бібліотеці, проте дуже швидко це джерело пересохло. Фантастика в провінційному містечку виявилась літературою дефіцитною. Якийсь час юний неофіт марно домагався помочі від "Книги-поштою", а потім "з голодухи" став потроху вигадувати сюжети сам.
     Все починалось із висадок на незнайомі планети, де благородні радянські космонавти зустрічались з позаземним розумом, переборювали різного роду труднощі. З усілякого непотребу, що батько тягнув з комбінату додому, він конструював кострубаті "космічні станції" та дивовижних роботів (що трохи пізніше вплинуло на рішення вступити в політехнічний інститут).
     А потім була Перебудова, журнали, навала перекладної фантастики, знайомство з фентезі…
Боротьба за виживання відсунула на другий план рожеву мрію стати письменником, проте, з появою новітніх технологій, зокрема Інтернету, мрія знову засяяла на обрії. Ціною титанічних зусиль, Славкові вдалось набрати півроману в стилі фентезі, і відправити його на "Саміздат".
     Юний талант з самого початку досить тверезо оцінював себе, тож не чекав негайного визнання. На той час на сайті вже було зареєстровано кілька тисяч авторів, і було маловірогідним швидко "засвітитись". Коли за кілька місяців не з’явився жоден коментар, Славків ентузіазм змінився страшною зневірою і важкою депресією. На "Саміздат" він випадково потрапив лише через кілька років, знайшов свій розділ (на жаль, лише як читач, бо встиг забути і логін, і пароль), і був приємно вражений! Сам М.М. відмітив його працю, а читачі міцно лаяли за те, що виклав лише половину твору!
     Тут у Славка виросли крила! На щастя, до того часу мобільний Інтернет став доступною реальністю. Комп’ютер на філії з’явився завдяки "лівакам" - старенький другий "пень". Досить було докомплектувати його USB-модемом, і перед Славком відкрився шлях до мрії. Не бажаючи вертатися на російськомовний "Саміздат", Драган став шукати щось рідне солов’їно-калинове.
     В українській мережевій літературі панувала поезія. Продертися прозаїкові крізь рими й строфи було важко, тому різні "Літфоруми" він зрештою покинув. Трохи пізніше натрапив на те, що підходило йому найкраще.
Форум називався "Пегас", і там приймали лише прозаїків. Славко невдовзі став визнаним гуру, до його рецензій прислухалися, його хвалили. Так тривало доти, поки на сайті не з’явився такий собі Дядько Кріпі, який невдовзі не залишив від самолюбства Славка каменя на камені.
     Ви спитаєте, навіщо цей ліричний відступ? Справа в тому, що Степанович теж кілька разів присідав до комп’ютера. А одного разу, коли він вийшов на перекур, Славко одним оком зиркнув на монітор, і побачив знайоме тло "Пегаса", на якому красувався крилатий білий кінь.
     "О, Степанович цікавиться самвидавом? Та, мабуть, ні, просто зайшов за останньою адресою…"
     Славко краєм ока зиркнув на поле авторизації і заціпенів. Там стояло: Uncle Creepy.
     В цей час увійшов Степанович і напоровся на гнівний погляд напарника. Після того, як він покосився на монітор, в його очах засвітилось розуміння.
     - Ну, здрастуйте, Гудвіне. - сказав він.
     - Так он ви який… - вичавив із себе Славко.
     - Іронія долі… А вас я собі таким і уявляв. Принаймні, вгадав із віком.
     - Як це мило! Я радий, що не розчарував вас і в цьому! Хоча, мабуть, ви вже встигли скласти на мене рецензію для Є.Б. Підозрюю, що нічого доброго там не знайдеться!
     Степанович вкрився червоними плямами.
     - Гудвіне, я, на відміну від вас, розділяю роботу й особисте. Так, ваші опуси досить слабенькі, однак, як спеціаліст із продажу, ви вищі за мене на цілу голову. Принаймні поки-що…
     - О, так! Поки-що! Гадаю, мені краще вже підшукувати собі іншу роботу, позаяк такі слизняки, як ви, займаються підсиджуванням, і не терплять нікого, хто в чомусь за вас кращий!
     - Це неправда! Вам бракує елементарної самокритичності! Якщо ви перестанете вважати себе безумовним талантом, то зможете побачити власні помилки, і здолати наступну сходинку!
     - Ах, так, звісно! У вас усі - графомани! А самі ви хоч щось путнє написали?
      Степанович скрушно похитав головою.
      - Перекладання з хворої голови на здорову - це якраз у графоманському стилі…
      - Покажіть мені свій твір, а потім ми подискутуємо!
      На тому розмова скінчилась. Власне, так само, не почавшись, скінчилась і дружба. На філії запанувала похмура атмосфера мовчазного суперництва. Обидва менеджера по черзі входили на "Пегас", перетворивши його на поле бою.
     Війна тривала майже місяць і мала здебільшого позиційний характер. Однак невдовзі образи притупилися, а спільна робота потроху кришила лід у стосунках. "Uncle Creepy" перестав діставати "Писателя Гудвина", Славко ж вирішив, що піддаватися на провокації - значить грати на руку жовчному критику, і пішов у "ігнор". Степанович зберігав олімпійський спокій.
     На новорічній вечірці в головному офісі, в цій неймовірній святковій круговерті, вони помирились остаточно.
     Після свят, коли тривав "п’яний місяць", замовлень не було, і вони цілими днями поперемінно мандрували Інтернетом, Славко спитав:
     - А що конкретно, докторе Кріпі, вам не подобається в моїх опусах?
     Степанович втомлено зітхнув.
     - Ви хочете знати, які критерії використовує "жовчний критикан, який знає, як написати, але не може"?
     - Ага! - вдоволено потер долоні Славко. - Отже, я таки дістав вас цією фразою?
     - Та ні, якщо хочете знати, це - чистісінький плагіат. Цю фразу приписують багатьом закльованим критиками письменникам. Насправді, талант - річ невловима, він не піддається чіткому формулюванню, але я спробую на свій розсуд вам пояснити. Отже…

                                                                                      2. Про талант.

     - В першу чергу варто з’ясувати, чому люди взагалі псують папір, машинний, робочий, вільний час. (Особливо час, його шкода найбільше).
     - Спосіб самовираження?
     - Звісно, так. А ще - прагнення легкої наживи, бажання прославитись.
     - Легкої наживи? Ну, ви й загнули!
     - Чому ви так вважаєте? Зізнайтеся, і вам не дають спокою лаври радянських письменників-мільйонників, що роками сиділи собі на підмосковних дачах, і більшу частину дня проводили або в погойдуванні в кріселку на веранді, або нишпорячи по лісах з дубельтівкою через плече.
     - Гм…
     - Отож бо й воно! На жаль, а може й на щастя, такого більше не буде. Інформаційна революція не допустить монополії на ідеологію і творчість. Взагалі, доступність публікації збільшує й саму кількість авторів. Ті, хто раніше безнадійно стояв у чергах, тепер можуть спокійнісінько оприлюднювати свої твори. Набирає обертів колективна творчість. Ходять вперті чутки, що за кожним розкрученим брендом авторки іронічних детективів стоїть колектив авторів, як у мильних операх. Координатор групи (ним може бути сам титульний автор) визначається із сюжетом, так би мовити, "кістяком", а епізоди, "м’ясо", виписують "літературні поденники".
     - М-да… Особисто для мене важко даються жіночі образи. Я їх, цих жінок, не розумію взагалі. Тепер ясно, як деяким вдається так точно виписувати характери героїнь…
     - Типовий приклад - цикл про Анжеліку. У вас же, дорогий мій містер Гудвін, хоч стій, хоч плач.
     - Тому й намагаюсь писати про чоловіків, або від імені чоловіка…
     - Краще б ви взагалі обходились без жінок-персонажів!
     - Що, такі погані?
     - Не те слово! Як ляльки! Почитати вас, то обов’язок кожної героїні полягає в тому, щоб врешті-решт переспати з головним героєм!
     - Гм… Я ніколи про це не замислювався…
     - Ще в одному шаблонному творі у вас присутні особи жіночої статі інопланетного походження антропоморфного виду з двома парами молочних залоз. І не треба червоніти, містере Гудвін, не ви один такий. Без цього в Інтернеті не здобудеш слави. Як сказав такий собі пан Виноградов, люди в мережу заходять "в пошуках малинки, полунички та іншої ожинки". Якщо авторові не притаманний політ думки, його можна легко замінити порнографією. Рецепт безвідмовний. Дідусь Фрейд торжествує, адже думки людей здебільшого крутяться навколо "цього". Хтось просто хоче, інші виступають поборниками моралі, і всіляко клюють того, хто відкрито про це говорить, а тим паче пропагує. Дискусія навколо такого твору стовідсотково забезпечена! Те ж стосується і вірувань. Щоправда, язичництво, яке незримо присутнє у сучасній фентезі, вже нікого не дивує, однак, якщо вигадати дійсно свіженьку й нетривіальну доктрину, то бурю воно здійме нічогеньку. Навіть, якщо це буде буря в склянці води, сиріч, на якому-небудь форумі.
     - А, це ви про…
     - Так, про нього, але не будемо промовляти ім’я його намарне. Він, щоправда, об’єднав обидві безпрограшні теми в своїй творчості, і забуття йому не загрожує.
     - А вам не здається, що те, що здається нам незвичним, може бути початком якогось нового напрямку?
     - Якби ця креатура попри свою епатажність виглядала щонайменше естетичною, я б з вами цілком погодився. А так немає ані міри, ані відчуття прекрасного, саме лишень потакання ницим інстинктам.
     - Ви відстали від життя, Кріпі. Це - основа сучасного бізнесу. Шоубізнесу в тому числі.
     - Тоді хай не називають свої опуси "література". "Палп фікшн" - якраз підходящий термін.
     - …З якого виросла сучасна фантастика?
     - …Яке вона переросла!
     - Але давайте повернемось конкретно до моїх, скажімо так, баранів…
     - Це ви про персонажів? Хочете, щоб я зробив вам боляче?
     - Після того, що ви зробили зі мною на "Пегасі"?
    - Гм… Ви в курсі, Гудвіне, як дехто називає вашу рідну домівочку? "Сива кобила"! А те, що в ній лежить… Самі здогадайтесь.
    - Є певний тип людей, які прагнуть стати вищими за рахунок опускання оточуючих.
     - Є, не буду заперечувати. А ще є особистості, які надто високо себе несуть, які тільки своє вважають єдино правильним і вартим називатися "шедевром".
     - Істина десь посередині?
     - Та ні! Істина - за межами досяжного! В цьому болоті вона не водиться!
     - Ха-ха-ха! Дуже смішно! Давайте ліпше про баранів.
     - Про баранів, то про баранів. Завдяки вашим, Гудвіне, баранам, я дізнався багато цікавого про вас. Зокрема, про ваші приховані комплекси, фобії, притлумлені бажання та про якості, які б ви хотіли в собі розвинути. Переді мною постав невротичний парубійко, що боїться жінок, психіка якого знаходиться за височенним, обплутаним колючим дротом, парканом зі страху перед незнайомими людьми, перед людьми, які від вас хоча б у чомусь кращі, себто комплексу меншовартості, завищених вимог до самого себе і т.д. Багатьом симптомам я навіть назви не знаю…
     - Зате їх знають деякі завсідники форумів! Часом у мене складається таке враження, що на сайти спеціально заходять психіатри, щоб вивчати присутню публіку. Досить з кимось посперечатися, як тобі одразу знаходять підходящий діагноз…
     - Ваш сарказм не виправданий! Ви самі приходите на сайт і виливаєте в ефір все своє лайно у вигляді недолугих персонажів, шаблонних сюжетів та убогої лексики. Що найгірше, то всякий, хто вивчив абетку, вже стає потенційним письменником. Так само, як, намалювавши сонечко у вигляді кола і рисочок-промінчиків, ми маємо потенційного художника.
    - Тільки давайте без порівнянь! Знаєте, в дусі клинка, що залежався в піхвах, і заіржавів…
     - А це вже порівняння з іншої опери, Гудвіне! Знаєте, чому "палп фікшн" переросла у класичну фантастику "нової хвилі"?
     - Вона стала химернішою.
     - Та ні! Вона перестала милуватися крутизною роботів та сексапільністю зоряних принцес, набула художніх ознак і зосередилась на людях.
     - Зокрема, на комплексах, страхах і фрейдистських штучках?
     - Зокрема й на них! Однак це робилось без наміру без кінця жувати шмарклі й зводити їх на п’єдестал! В принципі, будь-який графоман має можливість, вислуховуючи адекватну критику, позбутися вторинності, примітивності, й ступити на рівень вище… О, вас все ще коробить від слова "графоман"?
     - Так, мені воно не до душі. Для мене є лише "хороше" й "погане", а ярлики я вважаю ницим обзиванням, яке не личить "адекватним критикам".
    - Графоман - це неадекватний нездара, Гудвіне! Нездара, що не бажає слухати тих, для кого він пише! Кінцевою метою письменника є читач. Впарюючии читачеві порнографію (не плутайте з художньою еротикою, опис процесу швидше схожий на інструкцію до кухонного комбайна), графоман просто знущається з нього! "Ти, бидло, любиш лайно - то на, вдавися!" Є, звісно, індивіди, які дійсно це люблять. Однак є доволі таких, що шукають в книзі чогось свіжого, що б вивело його розум на якийсь інший рівень, принесло якесь свіже відчуття/почуття, відкрило б якусь нову грань у пізнанні світу, примусило придивитися пильніше до поганого чи хорошого.
     - Тобто, книга повинна вчити? Пахне соцреалізмом…
     - Якщо книга не нестиме особисто для вас щось нове й цікаве, вона буде для вас нудною. А якщо вона сповіщає вам щось нове - то вона, виходить, вчить! Чи не так? Спробуйте опишіть своє побутове життя за місяць і викладіть його на сайті. Б’юсь об заклад, вам одразу скажуть: "ацтой", "АМ/КГ", "нудно, як вівсяний кисіль". Та ви нікому просто не будете цікавим, таке звичайне життя є у кожного, тож нічого нового ваш опус не принесе. Якщо ж ви розбавите сюжет переживаннями, якимось труднощами та перемогами над ними, додасте ще цікавих описів, метафор, порівнянь, алюзій, глянь - і наш нудний персонаж, виявляється, став крутим пацаном! А якщо автор нудний сам собі, і шукає виходу з цієї своєї космічної нудьги, то й творчість його буде, мов студень - аморфною, безбарвною й несмачною.
     - У вас є для мене рецепт, докторе?
     - Поступ! Цікаві сюжети вам на ум приходять, треба вдосконалювати ще спосіб вираження емоцій, вирватися за межі стандартної описовості. На рівні шкільних творів нікому не вдавалося стати хоч якось помітним (опустимо ситуацію з "малинкою, полуничкою та ожинкою"). До речі, попрацюйте над пунктуацією - саме через неї читач робить висновок, що вам нема і двадцяти… Несолідно…
     - Розмито і банально…
     - Працювати треба, а не шмарклі жувати! Знати міру, розвивати художній смак, придивлятись до життя, малювати його не простими геометричними фігурами (хоча, мабуть, для декого і кубізм по-своєму принадний), а змішувати фарби на палітрі…
     - Знову ви за своє?
     - …Вчити мову і прислухатись до критиків!
     - …Але і в себе вірити, а не потакати побажанням тих самих критиків?
     - І це, між іншим, теж!
     - Знаєте що, докторе? Я всеодно не догнав. Може, давайте щось напишемо разом?
     - Ох, мій юний графоманчику… Ну, давайте…

                                                                                   3. Про ідею.

     - Перш за все, треба взяти за основу якусь ідею.
     - Вам так міцно вбили в голову пана Бєлінського?
     - А ви, як я бачу, обожнюєте ситкоми?
     - А що в них поганого?
     - Нічого. Але й хорошого теж. Приблизно посередині тексту читач, насміявшись, спитає себе: "А до чого це все?" Потім, дочитавши до кінця, плюне в ваше красиве фото на четвертій сторінці обкладинки, і забуде навіки-вічні.
     - Ви вважаєте, що заради сміху не варто читати?
    - Чому ж, це повертає нас до "малинки, полунички та ожинки". Але ж ми хочемо стати не сутенером чи фіглярем, а хоча б чесним ремісником, тому без ідеї нам не обійтись. В якому жанрі вам найбільше подобається творити?
    - Фентезі!
    - Чудово! Почнемо з мапи.
    - А чому з мапи?
    - Створимо світ, щоб потім не ходити колами. Фентезі - це квест, і, щоб не заблукати, автор повинен мати мапу. Який концепт ви запропонуєте?
    - Ну… Краще, щоб це був замкнутий світ. Не дуже великий, загублений такий, таємничий і давній. Гірське королівство, наприклад.
     - У мене є ідея краща - острів.
     - Острів? Не затісно?
     - Аж ніяк! До того ж можна втиснути чимало морської романтики. Пірати, морські чудовиська, дракони… Тепер треба розібратися з населенням.
     - Хай це будуть українці!
     - Серйозно? Не думаю, що український менталітет виробився внаслідок частих контактів з морем і з усім, що було за ним…
     - А князівські походи? А походи січовиків?
     - Добре, добре, вмовили… Тільки заберіть біблійні імена з ужитку. Бо доведеться ще Іудею кудись причепити…
     - Але хай вони все одно будуть монотеїстами! Ну, нехай вони вірять… е… в Білобога! А земля їхня хай називається Білосвіт!
     - Гудвіне, вам тоді засвітить судовий позов від однієї торгової марки. Хіба що ви домовитесь, що то буде ніби реклама.
     - Тоді хай буде Біловир! Прикинемось, що "вир" - це ніби світ. Від "Вирій", так би мовити…
     - Ух, який ви у нас креативний! Продовжуйте, мені з кожною хвилиною все цікавіше!
     - А ще хай будуть різні міфічні істоти. Замість ельфів - нави, замість гобітів - потерчата… Хай ця земля буде поділена на князівства! А головний герой буде княжичем-нащадком верховного правителя, якого залишили без вінця!
     - "І був він світловолосим та синьооким?"
     - Звісно! Це ж класика!
     - Це курям на сміх! Переспів у десятому коліні!
     - Добре, докторе, ваша пропозиція?
     - Гм… Хай їх буде троє. Візьмемо трьох типових героїв фентезі, і нехай вони воюють за трон… пардон, стіл… Нащадок князя всія Біловира, месія-визволитель, знайдений волхвами, та ще народний герой, той самий "білобрисий та синьоокий". І хай кожен з них буде такою "бубачкою", що хоч на хлібчик масти. Хай читачі вболівають за свого улюбленого героя, це додасть перчинки в сюжет, а, можливо, й створить нелінійність. Знаєте, це тепер в моді - перескакувати з одного на другого.
     - А негатив? Без чаклуна не обійдемося ніяк!
     - О, та ви природжений попсовик, Гудвіне! Давайте й чаклуна. А для драматизму додамо ще наставника героя-месії, такого собі Обі-Вана.
     - Круто!
     - Ми порвемо їх!
     - Не захоплюйтесь, докторе. Як на рахунок жінок?
     - Відьма, амазонка, і ще "я козачка твоя, я дружина твоя". Буде цікаво зісватати варвару відьму, месії - "козачку", а принцу - амазонку.
     - Садист ви, докторе…
     - Так, це я! Назва ще зосталась…
     - Ги-ги, зробимо по Сапковському?
     - Ще б пак! Ви пишіть десять найуживаніших іменників у назвах фентезі, я - прикметників… Готові? Раз, два, три!
     - "Білий дракон"…
     - Це вже було. І до чого тут дракон? Ми ж слов’янську фентезі пишемо!
     - Та гаразд, гаразд… Ось, так буде ліпше… Раз, два, три!
     - "Терновий вінець". О-о-о-о! Круто! Все, хай живе!
     - Другорядні персонажі?
     - О, так, звичайно! Особливо необхідні жертви боротьби. Нацменшини, недолугі та нефартові суперники. Придумаємо по ходу. Треба якось почати…
     - Таємничо та похмуро?
     - Або з ходу хай почнеться заруба!
     - А як на рахунок пробудження мерця, чи якогось небесного явища?
     - Все підійде! О, хай буде потроху всього! У нас же три головгера?
     - Ги-ги, головгери…
     - Професійний жаргон, Гудвіне. Ну, почали?
     - Поїхали!
                                                                                                 * * *
     - Знаєте, дядьку, я про вас теж дізнався багато чого цікавого.
     - Це ви про що?
     - Та про виписаного вами лиходія. Справжній маніяк! Всякого в житті довелось начитатись, але цей ваш Горун - ще той екземплярчик…
     - Це така специфіка спостерігається у графоманів-чоловіків - виносити на папір свої комплекси. Здебільшого графоман грає передусім не на ницих бажаннях читача, а задовольняє їх в собі. Якщо такий "автор" веде розповідь від першої особи, та ще й виводить себе в творі ображеним принцом, чи могутнім королем, можна сміло казати, що в житті йому бракує значущості, визнання.
     - О, ви тепер самі себе графоманом називаєте?
     - А чим я тут, по-вашому, займаюсь? Ми клепаємо другосортний твір, попсу. По-справжньому живе полотно у вас ще попереду, якщо ви захочете вдосконалюватись. Попса - наступний крок в кар’єрі графомана. Я лише примушую вас не ковтати епізоди, не бігти стрімголов через сюжет, а зупинятися і виписувати ситуації. Я знаю, ви цього не любите. Ви горите бажанням напхати в роман якнайбільше бойових сцен, сексу, хорору, забуваючи при цьому, що ваші герої - не юніти в комп’ютерній грі, вони повинні постати перед очима читача людьми!
     - Так, так, ваш Горун - реальний садист, ще й некрофіл на додачу… Знаєте, мені дедалі страшніше залишатись із вами наодинці. Особливо на складі…
     - Ги-ги, головне - не обертайтесь до мене спиною!
* * *
     - Слухайте, коли ми вже публікуватись почнемо?
     - Коли закінчимо, тоді й опублікуємось.
     - Ми можемо викладати розділи поступово, як у колонці з продовженням…
     - Я в цьому плані забобонний. Колись, ніде правди діти, я теж виставляв свої творіння на "Саміздаті". При цьому прагнення почути хоч якусь думку заступає необхідність продовжувати писати. В результаті у мене лежить кілька незакінчених опусів.
     - З тих пір і не пишете?
     - Так, закинув. Воно ще й почало негативно впливати на мою основну роботу.
     - Та годі вам! Я маю досить азарту й енергії, щоб закінчити "Вінець" самотужки! Давайте викладемо!
     - Ох, молоде-зелене… Та давайте… Заходьте на сайт і викладайте, якщо вам так пече…
     - Під своїм ніком?
     - А під чиїм? Мого тексту тут кіт наплакав, переважно в роман ви енергію вливаєте.
     - Та ні, мені якось… незручно. Я так не можу. Так несправедливо.
     - Пробачте, але ваш стиль з моїм псевдо теж не ув’яжеться.
     - То, може, зареєструємо якогось вигаданого юзера?
     - Можливо… Треба ще йому ім’ячко вигадати…
    - Баюн!
    - Ха-ха-ха! Ви б іще "Боян" запропонували!
    - Добре, ваш варіант?
    - Гм… Хай буде Ох.
    - Ох? Знаєте, мені воно якось не дуже. Латинськими літерами вийде щось на кшталт основної репліки в порнофільмі.
    - Дякувати Богу, кирилиця на форумі дозволена. "Ох" - це ж загадка, містична особа!
    - Гаразд уже, гаразд… Хай буде гречка… Реєструю… Запускаю… Все, потяг пішов, Рубікон перейдено, "Титанік" вийшов в Атлантику…
    - Сплюньте, Гудвіне!
    - Тьху, тьху, тьху…

                                                                                 4. Про ворогів.

      - Що ж, містере Гудвін, давайте підіб’ємо перші підсумки. Два місяці ми займали першу стрічку рейтингу. Усі нас люблять і хвалять, а на ті нечасті негативні рецки нам навіть не довелось відповідати - наші фани критиканів просто закидали шапками. Однак на сьогодні ми маємо зниження рейтингу і появу клонів - кілька людей узялося писати в тому ж ключі. Це неприпустимо, адже до завершення роману ще кілька розділів. До речі, як там у вас справи?
      - Я наступив на граблі.
      - В якому розумінні?
     - Я наділив Горуна невразливістю. Тепер не можу придумати, як його вбити.
     - Ох, юначе, вам ще вчитись і вчитись… Давайте обіграємо саме ім’я. Припустимо, колись його звали Горюн, а не Горун. Кумекаєте?
     - Трагедія в минулому?
     - Так, жахлива трагедія, надлом, колапс особистості… Нехай наш "Обі Ван" на цьому зіграє у фінальній битві. Ясно?
     - Дядьку, ви просто геній!
     - Життєвий досвід, Гудвіне, нічого надприродного… Але повернемось до стратегії і тактики. Я дійшов висновку, що нам пора завести собі ворога.
     - Ви жартуєте!
     - Анітрохи! Коли рейтинг падає, невеликий скандал може все виправити. А ну, пошукайте в рецках недоброзичливців…
     - Йой, ну ви й задали задачу… Так… "Чудово", "супер", "безперечний талант", "нове ім’я", "ви десь друкуєтесь?"… Ага! Є! Ось перший:
     "Боже, невже ви не бачите, що над вами просто збиткуються? Проаналізуйте це чтиво - воно склеєне з шаблонів, перевірених ходів та відвертої самоіронії! Автор водить вас усіх за ніс!"
     - Чудово! Хто автор?
     - "Фея Моргана".
     - Ні. Давайте далі.
     - А чому ні?
     - Я спілкувався з нею в "приваті". Вона працює редактором. Хоч і в провінцій газеті, зате чуття їй не позичати. Дуже талановита особа. З такою краще не ворогувати.
     - Послухайте, проаналізувавши ваші дописи на "Пегасі", я не знайшов жодної, яка б стосувалась учасників-жінок. Як це так? А ще ви колись насміхались з мене через те, що я боюсь жінок! Ви що, теж їх боїтесь?
     - Ви робите неправильні висновки, Гудвіне. Я просто глибоко поважаю жінок, що пишуть. Це просто джентльменство. І більше нічого.
     - Так я вам і повірив!
     - Гудвіне, пам’ятаєте, колись я казав вам, що чоловіки-графомани використовують творчість як потакання перш за все власним ницим потягам?
     - О, так! А що, у жінок все інакше?
     - Ви не повірите, але інакше! Жінки не вибирають, що б таке вилити на папір. Вони виливаються всією душею! А з душі знущатися гріх. Тому в мене принцип: "Про жінок або добре, або нічого".
     - Тьху на вас! Знайшли порівняння!
     - Дійсно, щось я загнув… Читайте далі!
     - Так… знову суцільні дифірамби. Ага! Ось! "Фігня!"
     - "Фігня"? І більше нічого?
     - Ані слова!
     - Наш клієнт! Заходьте в його гілку креативу, і читайте.
     - Дозвольте спитати, чому саме він?
     - Бачите, графоман, на відміну від критика чи письменника, хай навіть попсовика-ремісника, відрізняється тим, що коли йому щось не подобається в творі, то він, як правило, не може конкретно пояснити, що саме. Від них можна чекати лише коротких образ на кшталт: "Креатив - г..но!", "Аффтар, випєй йаду!" чи чогось у тому ж дусі. Як правило, вони плутаються у власних мудрих "мислях", і їх легко підловити на нелогічності. А ще, на превелику радість, вони легко ведуться на провокації. Та ні, їх заведе навіть наша невинна фраза: "А що ви мали на увазі?" Давайте, пишіть!
     - Є, готово…
     - Тепер трішки почекаємо і підіграємо.
                                                                                             * * *
     - Дядьку, мені стає його шкода… Бідолаху клюють навіть ті, хто донедавна був з ним заодно… Он, бачите? Залишив полум’яне прощально-гнівне повідомлення і зник…
     - Шкода? Та ну, Гудвіне, облиште! Гадаю, ми зробили людині послугу - нарешті він займеться чимось кориснішим,  ніж псуванням паперу й трафіку!
     - Знаєте, що спало мені на думку? Що ви вибрали мене за тими ж критеріями, що і його…
     - Ви тільки тепер доперли? Звісно, так воно й було! Такого вдячного екземпляра гріх було не посіпати!
     - Ну ви й демон, дядьку… Троль, чесне слово…
     - Так, трохи є. Зізнаюсь, ви подарували мені багато незабутніх хвилин мстивої насолоди. Мені трохи соромно, але якщо ми з вами затіяли таку гру, грати потрібно за правилами. Як там роман?
     - Дописую фінальну битву. Плачу…
     - Вище носа! Це буде ваш перший великий закінчений твір?
     - Так…

                                                        5. Про дружбу й розлуку (фініта ля комедія).

     Одного разу, ввечері, Славко, за звичкою клацнувши по адресі "Пегаса", напоровся на повідомлення: "Вибачте, вас заблоковано".
     "Що за чорт?"
     Увійшовши простим гостем, він знайшов у "Чорному списку" свій логін. А заодно - логін Степановича й Оха.
     - Чуєте, Степанович, нас забанили!
     - Не може бути!
     Однак все так і було.
     На своїх поштових скриньках вони знайшли однаковісіньке повідомлення від модератора.
     "Здрастуйте, шановний авторе!
     Одразу хочу подякувати Вам за цікаву участь у нашому форумі, та, на жаль, мені здається, що Ваш трюк з потроєнням особистості зайшов надто далеко.
     Спершу це викликало у мене посмішку, але останнім часом перетворилося на фарс і знущання над іншими учасниками.
     Ви - безумовно талановита й обдарована людина, коли так довго водите всіх за ніс. Усі досі думають, що Uncle Creepy, Писатель Гудин і Ох - три різні особи. Однак ІР-адресу ви змінювати полінувались, до того ж, з кількох майже невловимих рис я визначив, що ви - таки дійсно один і той самий чоловік.
     Не сприймайте мої слова як образу, але може годі вже гратися? Гадаю, Ви самі по собі дуже цікава людина, тож немає змісту ховатися за вигаданими личинами.
     Моє "мило" у Вас є, тож я розблокую те з ваших "я", яке Ви забажаєте, але тільки одне.
     З повагою, Прем’єр."
     Їх потягло на перекур.
     Сонце золотило бляшані дахи складів, сліпило відблисками в калюжах, що зосталися від недавнього дощу. В обох в душі тремтіло відчуття пройденого етапу, щось схоже на вакуум, який чекав на чергове заповнення.
     - Ви помітили, Гудвіне, що майже всі модератори вибирають собі псевдо, як похідне від "перший"?
     - Помітив. Манія величі, нічого дивного…
     - Преміум, Прім, Примус… Оце останнє мене розсмішило найбільше. Молоде покоління хоч знає, що таке "примус"?
    - Молоде покоління навіть знає, що таке "керогаз".
     - О, я радий за наше молоде покоління! Не хочете збігати за пивом?
     - Охоче!
     В супермаркеті Славко довго тинявся між стелажами, і в одному з проходів на нього просто з драбини впала консультант-продавець.
     Славко занімів, коли зустрівся з поглядом чорних розкосих оченят незграбної дівчини. Маленьке, щедро присипане ластовинням личко із задерикуватим носиком нагадало йому так старанно описаних у "Терновому вінці" ельфів… Чи то пак "навів".
     - Пробачте… - писнуло дівча, і чкурнуло геть.
     Славко, вражений несподіваною з’явою "навки", довго ходив туди-сюди магазином, сподіваючись знову зустріти чарівне диво, проте дівчина немов розчинилась у повітрі.
     Не судилось…
     …Після кількох ковтків вони відчули себе краще.
     - Знаєте що, Гудвіне? - Степанович глибокодумно вивчав тріщини на стелі. - Прем’єр має рацію - ми загрались. Ми уявили себе богом, але це, насправді, не так. За це нас і покарано. Свята Трійця, блін, - Отець, Син і незримий Святий Ох! Треба спуститись з неба на землю. Відпишіть йому, що хочете поновити свій логін. Роман - ваш трофей по праву.
      - Ні, не хочу. Це наша спільна праця. Краще, хай вони всі троє кануть в Лету. Етап пройдено, мости спалено. Я не відчуваю більше натхнення. Знаєте, я тут подумав і дійшов висновку, що мене цікавила, мабуть, не слава, не кар’єра письменника, не якесь там ефемерне самоствердження. Швидше це була якась самотерапія, ніби мені потрібно було пройти цей шлях і позбутись чогось… Якогось тягаря, чи що… Ось я зробив це - і з мене досить. Все. Кінець.
     - Хочете прогноз, Гудвіне? Не мине й місяця, як ви візьметесь за старе.
     - Не думаю.
     - Через місяць поговоримо - і ви будете здивовані. До речі, у мене є ще одна сумна звістка.
     - Яка?
     - Дзвонив Є.Б., коли ви пропадали в супермаркеті. Мені наказують відкрити філію в іншому місті. Тож у неділю я вас покидаю.
     Славко довго не міг повірити своїм вухам.
                                                                                           * * *
     Він не любив довгих проводів.
     Цього разу було ще гірше.
     Так склалось життя, що тепер Славко навіть не міг згадати нікого, кого міг би назвати другом. Вперше він збагнув, що це таке - і мусив це втратити. Звісно, вони обумовили подальший зв’язок, і під якими ніками будуть реєструватися, проте обидва знали, що відстань зробить своє, нове життя обплутає новим сірим павутинням, і все забудеться - і їхнє неприємне знайомство, і фантастична робота над романом, і баталії на полях форуму.
     - Ну, Ярославе, бувай!
     - Щасти вам, Степановичу!
     Двері з грюком зачинились, і, обдавши Славка хмарою синього диму, пошарпаний "лаз" виїхав з вокзалу.
Зіщулившись всередині старого плаща, Славко навмання побрів пероном, та враз на нього з усього розгону хтось налетів. Інстинктивно вхопивши незнайомця, який уже падав у розлогу калюжу, Славко враз впізнав у ньому… навку!
     - Ну, привіт!
     Дівча, витріщившись, не одразу впізнало рятівника.
     - Вдруге я тобі втекти не дам!
     - Ой, пробачте!
     За мить вона таки впізнала його, і миле ельфійське личко розпливлось у посмішці. Славко помітив, що вона вискочила з приміського маршруту. В руках тягла важкі сумки.
     - Давай, допоможу…
     - Та не треба! Не треба!
     - Треба! Бо як сама не вб’єшся, то когось…
     Густо зашарівшись, навка після нетривалого опору здалась, і тепер ішла, вказуючи дорогу.
     "Я напишу роман про себе. - думав по дорозі Славко. - Про своє життя, про те, як виглядає світ в моїх очах. І нехай той, хто це читатиме, спробує уявити мене, побачити все так, як це бачу я, зрозуміти, що мною рухає, від чого закипає моя кров, що мені не байдуже, і що я люблю. Я сподіваюсь, що той незнайомець, чи незнайомка, знайде в мені щось цікаве й хороше. Я сподіваюсь, що він зрозуміє мене краще, ніж я зрозумів себе сам".

Кінець.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

ІмпАзантний

© Роман RemiK Котик, 20-04-2009

Автобiографiчне?

© Олег Derim, 18-04-2009

гарно. дуже.

© iga-ga, 18-04-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.5877499580383 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …