Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87037

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

НІЧНИЙ ПАТРУЛЬ

© NATALKA DOLIAK, 17-04-2009
Двадцятилітній Сергій Барвистий уже місяць служить рядовим в Замостянському відділку міліції. Сьогодні увечері має вперше виходити на нічне патрулювання. Робота по-дорослому відповідальна. Мама Сергія вичитує синові лекцію під назвою «Обережність – сестра міліціонера».
- Як на тебе нападуть – відразу стріляй.
- Угу! – відказує Сергій, поспіхом доїдаючи печеню з глиняного горщичка. У одній руці тримає  ложку, в іншій - формений кашкет. З набитим картоплею ротом, на ходу цілуючи матір, він вискакує з квартири. У ліфті надягає картуза.  Вдивляється у дзеркало. «Не солідний» - думає.
- Потрібно щоки наїдати… - каже відображенню. – Кашкет дійсно на вухах висить.
            По дорозі на роботу хлопець обмірковує, на яке саме завдання його пошлють.
Йому ввижається напхане бандитами й розгульними дівицями кубло. Він, з кашкетом на потилиці, вивалює однією правою двері цієї клоаки. Гордо заходить всередину. За мить арештовує усіх, заковує у наручники. Шикує бандюг у шеренгу. Махаючи перед носом у кожного гумовим кийком, спльовує під ноги бандитському елементу…
- Ні! – вголос промовляє Сергій, метеляючи головою, аби видіння зникли.
Якийсь перехожий витріщився на міліціонера, який спілкується сам із собою.
Сергієві нічого не лишається, як вдати, ніби у нього закамуфльований мікрофон.
- Ні! – повторює -  Відставити! –  наказує, нахиливши голову трохи до плеча й примруживши око. Цим заспокоює перехожого, який мабуть погано знається на званнях.  
До відділку від дому рукою подати. Усього дві зупинки тролейбусом. Молодий міліціонер йде пішки. Насолоджується літнім вечором та мріє про перемоги на міліційних фронтах.
Наступна картина спливає в голові Сергія без його відома…
… Сидить він у засідці з пістолетом у правій руці та автоматом у лівій. Обличчя зосереджене. Лише краплина поту, що стікає по зморшкуватому лобові, відволікає увагу. Сергій ось уже другу добу переховується за цими кущами. Йому доручено вислідкувати й упіймати сумнозвісного авторитета «Козліка». За хвилину приходить його, Сергія, зірковий час. До під’їзду, під яким причаївся міліціонер, підрулює крута бандитська тачка. Сергій, не довго думаючи, відкриває по ній вогонь. Звідти вискакують бандити на чолі з самим «Козліком». Вони кидаються гранатами. Сергієві влучає у груди, та він стріляє… стріляє…стріляє.
- Стріляє…- чує Сергій біля себе голос свого начальника Івана Спиридоновича.
«Це виходить я незчувся, як до відділку дійшов… Навіть уже всередину встиг заскочити… Потрібно менше мріяти» - в одну секунду пронеслось в голові рядового.
Іван Спиридонович придивляється до Сергія, нюхає його.
- П’яний, чи що? – питає.
- Ніяк ні, пане старший прапорщик! Задумався! А хто стріляє?
- Та твій сьогоднішній напарник, рядовий Кулішик, питає чи дадуть зброю. Я кажу, що ні-і-і, бо вона стріля-я-я-є. – Спиридонович заливається сміхом, потому звертається до остовпілих хлопців командним тоном:
- Отримати рознарядку!
Молоді міліціонери крокують до чергового, аби взнати маршрут патрулювання.
- ЦПКіВ! – оголошує черговий.
Рядові переглядаються, підозрюючи якийсь жарт. Кидають швидкі погляди на начальство.
- Нестимете службу в парку… Дуже відповідально… Народу багато гуляє… Усі веселі… - по-батьківському спокійно пояснює прапорщик.
Рядовому міліції Сергію Барвистому не подобається чергування у такому людному місці. Тут зграйками ходять-вихиляються дівчата в коротеньких спідничках.  Вони сміються йому в спину. Весело їм, бачите, дивитись на такого юного міліціонера. Ну і що з того, що в Сергія зріст один метр шістдесят. Коли він у цивільному, ніхто на це не звертає уваги. Щоправда,  обличчя у нього трохи інфантильне. Виглядає міліціонер років на п’ятнадцять. Сергій уже думав бороду відростити для солідності, та в міліції не дозволено. «Он, Іван Спиридонович сантиметрів на п*ять лише вищий…» - підбадьорює себе  Сергій. «… У нього живіт начальницький!» - зітхає.
За чверть години чергування рядовий міліції Кулішик назбирав безцінних трофеїв: чотири записочки з телефонними номерами від гарненьких молодих представниць жіноцтва.
Морально Сергієві полегшало лише після того, як сонце закотилося за обрій і центральний парк культури та відпочинку ім. Горького поглинула темрява.
З одинадцятої до дванадцятої ночі вартовим було спекотно. Кулішика й Барвистого двічі по рації  викликали на підмогу старші колєги, які охороняли спокій городян біля ресторану. До того хлопці, згідно з наказом, тинялись у віддаленому кутку парку, біля гойдалок-каруселей. Тут уже з одинадцятої було безлюдно. У перший раз рація завищала голосом Івана Копуцько. Рядові міліціонери щодуху помчали в бік головного входу у парк. До ресторану «Голівуд». З нього пузаті міліціонери виводили дебоширів. Молодший сержант  Копуцько матюкався й хвицав ногою середнього віку п’янюгу. Його напарник викручував руку миршавому дідкові. Захеканим Кулішику й Барвистому, які щойно прибігли до ресторану, наказали вивести особу жіночої статі…
…Інший виклик пролунав за хвилин двадцять потому.  Розбороняти довелось працівників ресторану, які під кінець зміни також набрались до чортиків. Міліціонери з полегшенням зітхнули, коли у них на очах  зачинили ресторан.
- Можете розслабитись. – сказав їм Копуцько й заліз до патрульної машини, що стояла на газоні під рестораном.
Наряд рядових  повільно просувався до місця дислокації. Кулішик, який відповідав за рацію, трохи відстав від напарника.
- Ти йди! – почув Сергій його голос у себе за спиною. – У мене тут…той…з тьолкою…встрєча.
Сергій наодинці попхався до зони чергування. Ліхтарі тут уже вимкнули. З центральної частини парку доносилась весела музика, віддалені крики, пісні в народному виконанні. Над деревами можна було спостерігати заграву, зіткану з кольорових промінчиків світла. Сергій всівся на жовту лаву навпроти гойдалки «Ланцюгової». Йому страшенно закортіло покататись. У дитинстві він не оминав цей атракціон. Любив коли на найвищій швидкості ланцюги ставали майже паралельно до землі. Стільчики перевертались й здавалось, що от-от вилетиш зі свого місця.
Хлопець, користуючись своїм службовим становищем, перегайнув через низенький паркан та опинився на заасфальтованому майданчику. Його трохи збентежило, що сидіння не прибрані. Зазвичай їх прив’язують до стовбура гойдалки. Тепер вони колихались, знаходячись у повній бойовій готовності. Сергій всівся на стільчик, від якого угору вели чотири ковані ланцюги. Він закрутився за годинниковою стрілкою. Тоді, дивлячись у зоряне небо відштовхнувся ногою в інший бік й почав обертатись навколо своєї осі.
- У вихідні обов’язково прийду, покатаюсь. – пообіцяв собі Сергій.
Коли міліціонер уже мав намір залишити майданчик він звернув увагу на залізну будку, у якій, як знають навіть діти, захована уся техніка, що примушує карусель працювати. Сергій підійшов ближче й побачив, що вона не замкнена. Міліціонер відразу схопився за гумового кийка. Але вчасно схаменувся. Не така то вже й подія.
- Буду охороняти об’єкт! – вирішив рядовий.
Задоволений собою він продовжив патрулювання.
«Отак, аби не було мене тут, могло б статись щось жахливе» -  подумки нахвалював себе Сергій. «От залізло б яке маля, ввімкнуло б…» - він подумав, що навряд чи малюки стали б гуляти о такій порі. «Ну, дорослий, п’яниця якийсь ввімкнув би заради розваги. Воно б крутилось, енергію брало. А платити хто буде?»
Якось за цими думками Сергій вийшов на таку, що зацікавила його своєю неординарністю.
«А як я сам трохи покатаюсь?»- подумав й одразу кинувся виконувати.
Спочатку, щоправда, перевірив чи встигне добігти до сидіння, яке набиратиме оберти. Вийшло, що встигає. Тоді Сергій з посмішкою потяг рубильника на себе. Карусель загула, почала повільно крутитись. Юнак заскочив на одне з сидінь, пристебнувся й закружляв. Він був такий задоволений. Уявіть. Ніч…Зорі…Дерева…Нікого навкруги…
…Коли амплітуда ланцюгів сягнула свого піку, Сергій навіть дозволив собі  крикнути.
- А-а-а-а-а-а-а-а! – рознеслось парком.
- А-га-га-га-га! – сміявся Сергій, насолоджуючись.
У якусь мить він зауважив, що час уже каруселі скидати оберти та йти на зниження. Міліціонер подивився вниз, на будку. Лише тепер рядовий міліції Сергій Барвистий почав усвідомлювати, що вмикач не автоматичний… А тому його мусить хтось опустити, аби спинити гойдалку...
…Впродовж двох годин з віддаленої частини парку доносились дикі звуки – ревіння, плач, гоготіння й несамовиті крики. Ті, хто їх чув, потай здригались, такими страшними вони видавались. Але кожен, хто це чув, думав, що там  в такий спосіб забавляються.
Нарешті з побачення повернувся Кулішик. На той час Сергій уже не кричав, а лише ганчірочкою звисав зі стільчика, що з торохкотінням носився по колу разом з десятком таких самих, але порожніх сидінь. Рядовий Кулішик спочатку мало не знепритомнів і собі від такого сюрреалізму. Потому прочитав присягу на вірність Батьківщині, вимкнув рубильника, зняв непритомного колегу з каруселі та викликав швидку…

…Невдовзі Сергія виписали з лікарні. Уже, як цивільну особу. За те, що загубив кашкета й кийка, рядового Барвистого вигнали з рядів доблесної міліції. Щоправда, він і сам більше не хотів служити. За тиждень на лікарняному ліжку йому в голову прийшла нова ідея. Вирішив стати космонавтом…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Дара К., 21-04-2009

Наполеон-космонавт

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Петро Домаха, 18-04-2009

Во!... (жест великим пальцем руки)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 17-04-2009

Мамма міа!!!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Карповий, 17-04-2009

Веселе, трішки приперчене їдкуватою іронією

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Наталка Ліщинська, 17-04-2009

:)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олег Derim, 17-04-2009

Я плакав!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© black3012, 17-04-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71710395812988 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем: «Вирішальна роль усе ще за нами»
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем «Нам усім пощастило» важлива не лише як дозвіл на гостини до письменницької …