Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46395
Рецензій: 90556

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Рай для цуценят Продовження

© Тала Владмирова, 14-04-2009
Початок: www.gak.com.ua/creatives/1/15029
4

От кому зовсім не подобалися песики, - так це Мирону Васильовичу із другого під’їзду. Хоча, якщо чесно, він був рішуче настроєний проти всіх, а всі оточуючі не менш рішуче були настроєні проти нього. Не рятувало ситуацію навіть те, що це він першим, раптово розбагатівши, запропонував оснастити двері під’їздів кодовими замками. І тепер усі дорослі мешканці двору з легкою поблажливістю дослухалися на базарах та в переповненому транспорті до страшних історій про невловимих квартирних грабіжників. Звісно, така пересторога не гарантувала стовідсоткової безпеки, але все ж таки… А для молодших від таких запорів спершу був тільки зайвий клопіт. Потім вивчили, у кого який код на під’їзді, та й перестали звертати увагу на чергову забаганку дорослих.
Гірше було те, що Мирона Васильовича надто нервували будь-які дитячі та підліткові компанії – і галасу від них багато, і - не дай Боже! – ще якусь шкоду спричинять його новенькій сяючій іномарці. І хоча настільки відвертих самогубців не знаходилося навіть серед підлітків, а новеньких у дворі відразу попереджали, що у бік тої клятої машини краще й не дивитися,  інакше той псих такий галас зчинить! – все одно Мирон завжди глипав на потенційних шкідників відверто вороже.
А вже чим місцевому бізнесмену не догодили Найдині цуценята, знав лише він сам. Проте щоразу побачивши когось із песиків, він морщився, немов від неприємного запаху і кидав що от розвели псарню на свою голову… Відвертим конфлікт, як і зажди буває у таких випадках, розпочався раптово і з пустої, як здалося б випадковому спостерігачу, причини.  
Той день видався вдалим. Пощастило пристроїти третього цуцика, а Лялька гралася біля хатинки з Малим, радіючи вже тому, що сьогодні мама не здійняла галасу, побачивши її «біля тих клятих дворняг, від яких всі речі у хутрі». Може, вона таки згодиться колись взяти цуценя додому?.. Галька з хлопцями якраз  сперечалася  про якусь нову гру, Лялька покрадьки поглядала на них у надії, що от-от їм знадобиться ще один гравець…
Мирон Васильович, як завжди ефектно, зупинив машину біля самого свого під’їзду. Та саме в цей день лавочку біля цього під’їзду окупувала ватага підлітків, які голосно реготали, слухаючи якусь оповідку одного з них.
Раптом Малий вивернувся з рук Ляльки і, - сказано ж, зовсім ще дурне! – побіг просто до тієї клятої  машини, привітно метеляючи пухнастим хвостиком. Звісно, Лялька - за ним. Вихопивши цуценя з-поміж задніх коліс, дівчинка заздалегідь зіщулилась: певно, мати зараз дуже б розсердилася на неї, адже суворо наказувала і близько не наближатися до транспорту, що рухається. І ні в якому не торкатися чужих речей. Але ж машина вже стояла, який же це транспорт, що рухається? І не торкається вона чужих речей, лише взяла своє цуценя! Та дорослі інколи не розуміють найпростіших речей!
От і зараз, певно, все могло б якось обійтись, аби один із підлітків не вирішив блиснути перед іншими своєю дотепністю:
- Гей, ти що, зовсім дурна? Обережно, бо вкусить!
- Малий не кусається, - пошепки заперечила Лялька, на всяк випадок міцніше притискаючи до себе цуценя і озираючись у бік друзів.
- Тю, це і так зрозуміло, що твій шолудивий цуцик не кусається, я ж не про нього!
Рудий оповідач, якого урвали  посеред речення, глипнув на дотепника, прикидаючи, чи не почастувати його стусаном. Кирило був настроєний більш рішуче: таки штовхнувши свого сусіда, кинув Ляльці, щоб йшла гратися деінде, до малечі. Та все запізно: Мирон Васильович встиг почути безглузду розмову і зрозумів її краще, ніж дівча, що, відступаючи до своїх, продовжувало розгублено кліпати.
Сперву він висказав все, що думає про дурних дітлахів, що через вшивих потвор лізуть під колеса, а потім відповідай за них, потім – про малолітніх негідників, які, хоч вже майже  дорослі, тільки й знають, що не вчаться, а б’ють байдики та зубоскалять. А під кінець і зовсім сердито додав:
- Була б моя воля, то б усіх дітлахів порозсилав би кудись по інтернатах, аби не плутались під ногами у дорослих, та росли путніми людьми, а декого, - тут він вельми виразно глипнуя на принишклу було компанію підлітків, - так і взагалі б розстріляти треба: все одно, і зараз вже видно, що не вийде з них пуття.
Хлопці перезирнулися, невдоволено загули, намагаючись вигадати щось справді образливе. Усіх випередив все той же рудий, що, видно, не звик лазити за словом до кишені.
- Та навіщо ще возитися, розподіляти кого убивати, кого до інтернатів? - явно наслідуючи когось із кіногероїв, аж ліниво розтягнув слова. – Розстріляти усіх гамузом – і ніякого клопоту…
У дворі на мить запанувала неприємна, сповнена передчуттям близького скандалу, тиша. Та хлопцеві, вочевидь, було не звикати до неприємностей через свій язик, тож він, витримавши паузу, продовжив:
- Та ніхто цього не зробить. Бо якщо розстріляти усіх малолітніх замазур, то звідки ж потім візьмуться молоденькі довгоногі білявки, що аж вмлівають за крутими менами? А якщо повбивати горлопанів-підлітків, то де потім знайдеш молодших менеджерів, що із чорною заздрістю позиратимуть на заможних хазяїв-фірмачів? – знову пауза, але вже не така театральна: обличчя Мирона Васильовича зробилося темно-червоним від ледь стриманої люті, а  його супротивник вирішив будь-що довести свій монолог до кінця. – А якщо не буде молоденьких довгоногих дуреп і початківців-менеджерів, то на чорта тоді крута тачка? Кому ще пощастить пустити пил у вічі?
- Слухай, - раптом тихо і майже спокійно почав Мирон Васильович. Лялька, що застигла посеред двору в очікуванні крику, налякалась іще більше, -  можеш передати своєму батькові, що син у нього…
- Не можу, - хлопець зблід, легко, як і всі руді, але теж намагався триматися спокійно і по-дорослому незалежно.
- То ти ще й безбатченко? Ну, ясно, за такими якраз колонія і плаче, – сіпнувшись, як від удару, підліток дуже повільно підвівся. Тут же Кирило вчепився йому в лікоть, намагаючись всадити знову:
- Кинь, Славку, тобі що, у школі мало неприємностей? Та сядь, дурню, кому сказано!
Той повів плечем, спробував струснути руку ватажка, але хтось прийшов Кирилу на допомогу, видно, компанія добре уявляла, на що здатен їх товариш після таких слів.
Несподівано у справу втрутилася Клавдія Кузьмівна, що давно вже совалася на своїй лавочці, суворо стискаючи губи:
- Хочеш сказати, Мироне, що у тебе батько – президент? Згадай, як самого у дитинстві дражнили. Чи за тобою колонія не плакала? І нічого, у люди вийшов, он вже і Мирон Васильович, і машину купив та впадаєш за нею, краще б ти так за дівчиною якою впадав, дивись, дитину б уже мав і так не злостився. І ставити свою іномарку так щоб іншим і пройти не можна було повз неї, нехитре діло.
- А твоїй матері все розповім, - це вже до Славка, що мовчки потис плечима, мовляв, розповідай, чорт з тобою, тільки спершу дочекайся, коли та з чергового відрядження повернеться,  і так само мовчки попрошкував до свого під’їзду. – І вашій, - це вже до Ляльки та Гальки, що вже тулилися до звичного сховку – напіврозваленої дитячої хатинки. До них лащилась Найда, так і не збагнувши, що трапилося щось дуже погане… На руках у молодшої сестри стиха попискувало щеня. Раптом Клавдія Кузьмівна урвала свої повчання, чого зроду ще не було і лише махнула рукою.
Мирон Васильович теж не став зв’язуватися із активною пенсіонеркою, але, вже відчиняючи двері свого під’їзду, озирнувся і недобре глянув чи то на Ляльку, чи то на Найду і її цуценят.

5.
Через два дні Найда зникла.
Двірничиха Ніночка,  до якої малеча  липла зі своїми питаннями, сердито відмахувалася: мовляв, побігла десь ваша Найда, дайте мені спокій. Та очі у дівчини були підозріло червоні, до того ж, вона намагалася не дивитися на дітей. Тож між ними швидко поширився здогад, який майже миттєво перетворився на впевненість, що Найду збила машина.
Лялька все більше мовчала, потайки тягала Малому найсмачніші шматки і з-під лоба похмуро зиркала на машину Мирону Васильовича. Поділитися своїми страшними підозрами хоч з кимось дівчинка так і не наважилася.
Мати Михася, вже навіть не розгнівана, а налякана скаргами вчительки на погані успіхи та неуважність сина, рішуче заявила, що забере тих клятих цуценят у село, до родичів. Хай вже там сидять на мотузці та гавкають, хоч яка користь, а з голоду їм  не дадуть загинути, аби лише діти перестали весь час возитися з ними. Слова свого вона дотримала, але підманивши трьох цуциків, що залишилися у дворі, кісточкою та уважно оглянувши їх, забракувала Малого. Мовляв, нема сенсу везти аж у село: ще й дороги не переживе…
Лялька з’явилася додому вже коли стемніло: Малий скавучав, сумуючи за мамою та братиками і ніяк не хотів заспокоюватися. Мати нагримала на дівчинку, але якось непевно. Сестри непомітно перезирнулися: вони вже знали, що зараз почують. І точно:
- Мені потрібно хоч на два дні з’їздити у село до бабусі. Ви вже дорослі, тож будьте розумницями: Галю, по дорозі до школи заведеш Ляльку до дитсадку, а потім увечері зустрінеш. Та дивись, сама не прогулюй. Я домовилася із тьотею Машею, вона зазирне вдень, допоможе з обідом і ввечері, перевірити, чи все гаразд. Хліб купите свіжий у гастрономі. Та не забудьте… - напучування були звичними. Лялька майже не вслухалася. Вона добре знала, що й Галька, яка, дивлячись на мати чесними очима, час від часу запевняє, що все буде добре, або замість хліба купить тістечок, або буде дивитися телевізор вже після того, як сусідка тьотя Маша, у якої і в самої аж три вередливих сина, увечері чесно на хвильку заскочить до їхньої квартири, аби переконатися, що вони вже вкладаються спати. Інколи Ляльці навіть здавалося, що Галька вже така доросла, що навіть не трішечки не боїться залишатися сама, і вона щиро заздрила сестрі.
- Лялько, чи ти не слухаєш? Кажу ж, якщо притягнеш додому, поки мене не буде те нещасне цуценя, то викину його відразу, коли повернусь. А нагорить і тобі, і сестрі, що не встерегла. Тут не притулок для бездомних псів. Чуєш, Галько? Пильнуй молодшу.
- Мамо, - Лялька й сама розуміла, що нічого у неї не вийде, але все ж спробувала переконати мати ще раз, - мамо, якщо Малого не забрати з двору, то він просто загине. Я чула, що той Мирон Васильович казав Ніночці, мовляв, треба якусь там службу викликати, бо у Малого ще якась хвороба знайдеться, і він людей заразить.
- То не підходь до того Малого, та й по всьому! Все одно він загине, хоч так, хоч так, - мати вже почала похапцем складати сумку, щоб встигнути завтра на перший автобус.
- А потім що з ним буде? Ну, як у кіно, коли людина помре, а потім отямиться у раю.
Мати на мить відірвалася від справи. Ні, її молоденька не знущається: он очі розширені питанням, а в куточку вуст вперта складочка. Точно така ж, яка була часом у її батька.
- Нічого, - відрізала рішуче. – Немає раю для цуценят. Його просто не буде. І для людей немає. Іди вмивайся. Галю, ти хоч не дивися при сестрі оті дурні фільми по телевізору. Вона ж усьому вірить!  - це вже без роздратування, лише із втомою, до старшої доньки.
Лялька не спала півночі, усе намагалася збагнути, як це, коли когось просто не має. І як же немає раю для людей? А де ж тоді татко? Адже татко десь там, у небі, - мати, певно, все ж помилилася, як же без раю? – вже давно. А Малий поки що тут. І про рай для цуценят вона, дійсно, не чула…
Потім, коли вона вже засинала, їй спало на думку рятівне рішення. І як вона могла забути про кружлик?!

6.
Усі знають, що кружлики – це дуже коштовна річ. Її не можна купити, вони взагалі не продаються в магазинах, чи обміняти. Навіть відібрати кружлика не можна, бо який сенс у круглому пістрявому пластівці, якщо він не бажає виконувати твоїх бажань?  Щоб знайти кружлика, треба забратися кудись, де справді небезпечно, куди нізащо не пускають дорослі. І лише самому, якщо хтось дізнається, що ти пішов його добувати, то можеш сміливо викидати трофей. Все одно із нього не буде жодного пуття.  
А якщо навіть тобі пощастить і трапиться на очі чарівний предмет – а це ще далеко не факт, що пощастить саме тобі – то не можна бажати собі морозива чи квиток у кіно. Треба на світанку, і аж ніяк не можна проспати цей момент, з усіх сил стиснути кружлик у кулаці, зламати його і побажати щось дійсно важливе, без чого не можеш обійтися. Дехто з Гальчиних однокласниць запевняв, що це дуже небезпечно, і вони ніколи б не наважилися…
Вони,  може, й не наважилися, а у Ляльки у схованці вже давно лежав справжній кружлик. І у Гальки теж. Вона, хоч і буває підлою, та все ж не боягузка. Тепер треба лише не поспати світанок…
Увесь день Лялька розмірковувала над тим, як краще все провернути. Навіть у кутку опинилася за недбалість на заняті з розвитку логічного мислення. Мабуть, все ж даремно, бо дівчинка врешті дійшла до цілком логічної думки: аби не проспати світанок досить взагалі не вкладатися спати. Оскільки вона вже пробувала не спати перед минулим Новим роком, аби не проґавити Діда Мороза з подарунками і хоч дуже старалася, та все одно заснула, коли їй набридло лежати у ліжку, то значить треба взагалі туди не лягати.
А потім дівчинку і взагалі осяяло: мами немає, Галька ще зранку раділа, що залишилася сама, бо по телевізору пізно вночі повинні були показати якийсь цікавий фільм із її улюбленими акторами. Тож, певно, її знову зморить сон просто на дивані у вітальні. А прокинувшись, вона не піде до дитячої кімнати, а просто вимкне телевізор і натягне на вуха плед. Значить…
Ні, Лялька, якщо чесно, боялася залишатися на дворі, коли темнішало. Ну, хіба що, коли заграєшся з друзями… Але самій?  Та як же тоді доводиться Малому, що зараз сам-самісінький?! І дівча рішуче струснуло коротенькими кісками: що ж, не залишається нічого іншого, значить, боятися не можна.
Продовження буде

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Кружлики ???

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Dara, 15-04-2009

Ну так і відчував,...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 14-04-2009

Про сюжет

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Мрія, 14-04-2009

Сюжет гарно розгортається,

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Наталка Ліщинська, 14-04-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.4731950759888 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …